Урсус, або Ати-бати йшли знімати – 18

Ursus. Це латинська назва «кавказького бурого ведмедя» і не надто розповсюджена . Але чомусь група фільму «Урсус» зустріла її двічі за останній день. Містика та міфи йдуть пліч-о-пліч зі зі зйомками.

18 день, Україна, Закарпатська область, Синевирська поляна – Кам’янка – Репинка – Ужгород

8:30 Зловив себе на думці, що прокидання і збирання знімальної групи схоже на те, як це відбувалося у фільмі «Чужі» Джеймса Кемерона із солдатами космічного військового корабля. Вони віддирають себе з не надто зручних кріо-камер (ліжок) після довгого і важкого анабіозного (післяробочого) сну. Хтось відразу бере сигару (цигарку), хтось іде підтягуватися (грати на гітарі, читати пошту тощо). Заспані, збираються в їдальні (колибі), колупаючись у не-ресторанній їжі, регочуть (у всіх - однаково), грають в ігри з ножем (співають), а потім – в бій (на зйомки). В даному випадку замість Бішопа, що у Кемерона показував небезпечну вправність із холодною зброєю, виступає Богдан Бенюк, який, бажаючи повеселити 80 чоловік знімальної групи, що забили невеликий простір колиби, сідає біля барної стійки і затягує красиву пісню «Сподобалась мені…», відому за виконанням Олександра Домогарова у фільмі Ежи Гофмана «Вогнем і мечем». Йому підспівує асистент по акторам. Комічно виходить, коли він починає на ходу міняти слова, підлаштовуючи текст під ситуацію та оточуючих слухачів. А потім заспівує ритмічну коломийку. Французька акторка і співачка Жозефіна де Ла Баум, певно, вперше слухаючи такий спів, явно отримує задоволення – Бенюк є майстром привернути до себе увагу і потішити присутніх. Закінчити виступ не вдається – лейтенанти командують загальний збір – попереду штурм чергової локації.

9:30 Висадка частини групи – інша часина напряму поїхала до Ужгорода – відбувається в черговій надзвичайно красивій, осяяній сонцем місцевості (на відміну від похмурого і дощового планетоїда LV-426 з «Чужих»). Тут, поруч з селом Кам’янка, є місце, з якого відкривається запаморочливо-масштабна панорама Карпат. В черговий раз всі, з Отаром Шаматавою на чолі, довго розглядають це чудо. І саме тут було вирішено зробити «географічний центр Європи». Власне, «він» уявляв собою подобу каменю метрової висоти (половину полого каменю, створеного нашими майстрами-декораторами) з табличкою посередині – Geographical center of Europe. Камінь був таким переконливим, що Отар відразу придумав суперприбуткову ідею: «Треба сюди зробити туристичний маршрут, - каже він у своїй звичній гумористично-серйозній манері. – Зустрічаєш ти якогось знайомого, і пропонуєш поїхати в Центр Європи, який знаходиться в Кам’янці. А якщо він почне стверджувати, що Центр – в Рахові, сперечаєшся з ним, скажімо, на тисячу доларів, привозиш сюди і – гроші твої. Так можна робити по 4 рази на місяць. Давай зробимо? Гроші – пополам». Не здивуюся, якщо хтось із групи (чи читачів цього блогу) виявиться новим Остапом Бендером і таки реалізує ідею Отара.

Дорогою їде фургончик із Фомою, Сонею та Нікою. Він зупиняється, Фома вибігає з нього, і побачивши табличку кричить… «Ленін-партія-комсомол»». Всі на майданчику лягають від сміху, бо насправді мала бути фраза «Центр Європи, Україна». Її Бенюк так само кричить, пізніше, додаючи «шай-бу, шай-бу».

Імпровізований «центр» - це малесенький клаптик рівнини перед стрімким спуском на сідловину, яка переходить в гірську змійку спусків та підйомів. На цій частинці починають фотографуватися всі – це як магніт, відірватися від якого не можливо. Тут вперше робиться групова фотографія левової часини групи. Щоб всім посміхнутися хтось кричить по-російськи, Бенюк – по-українські, Тавадзе – по-грузинськи, і наприкінці Жозефіна - по-французьки. Та це не все: слова Жозефіни спонукають всіх заспівати «Марсельєзу». І це було не передати, як зворушливо для француженки, яка звісно відчуває себе трохи ніяково серед розмов не її мовою, яку вона не розуміє.

Власне, про це вже раніше йшлося. Зірка проекту «Урсус» Жозефіна де Ла Баум вперше у своїй кар’єрі, знімаючись у Франції, Англії та Сполучених Штатах, потрапила у середовище, де жодна з пануючих трьох мов – української, грузинської та російської – не є їй відомою. Звісно, Отар і Ніка як можуть розраджують її, а гримери і костюмери, найближчі друзі Жозефіни на знімальному майданчику «Урсуса», створюють свою ауру оточуючого акторку світу. Втім, вже неодноразово, акторка – зірка! – заявляла, що не хоче бути відділеною від усієї групи, навіть якщо вона не розуміє їх мови: «Ми ж – сім’я!». Це дуже цікаво і дуже незвично для масового читача, який звик до «зіркових» примх. Жозефіна прагне жити в тих самих умовах, як і всі, хоче навіть харчуватися з усіма (Ріплі з «Чужих»?): наприклад, законне право отримувати їжу раніше за всіх і без черги, там, біля «центру Європи», вона відхилила, і стала у чергу, що викликало різні розмови, але загалом сподобалося – стояти поруч із зіркою, навіть в черзі за пельменями, погодьтеся, це дивовижно.

17:00 Локація в селі Репинка. Посеред дороги, вивантажується фургон, запаковується акторами-операторами-режисерами, і їде, на прив’язі, по дорозі. За три кілометри зупиняється: нова сцена (знайомство Соні з Нікою і Фомою). Автобус хитають постановники, створюючи відчуття руху. «Хитаємо м’яко», - просить оператор Сергій Борденюк. Уявляєте, як це – розхитати багатотонний автобус м’яко? А на вулиці в цей час температура впала до 9 градусів. Цю сцену знімають 3,5 години. Ноги у всіх відмерзають. Тепер ті, хто не поїхав до Ужгорода, мріють помінятися з іншою частиною групи місцями.

23:00 Нарешті в Ужгороді. Біля готелю чекає сценарист Заза Буадзе. Обнімаємося. І тут актор Роберт Фельдман показує знімок на мобільному телефоні, зроблений чи то вранці, чи напередодні, ще в Синевирській поляні – плакат, на якому написано «Ursus». В додаток до цього, костюмер каже Зазі, що бачила сьогодні автобус, на якому було написано «Урсус». Заза розчулився: це містичне переплетіння подій, деталей, людей і назв не може не зачепити за живе, ба «Урсус» для Зази – живий, містика існування якого цілком може перерости в окрему книжку… День, не даремно прожитий.

Ярослав Підгора-Гвяздовський