Є війни, у яких перелом починається
не з великої наступальної операції. Він починається тоді, коли противник раптом
змушений змінювати спосіб життя всієї своєї військової машини. Саме такий
процес сьогодні поступово проявляється у російсько-українській війні. Москва
досі має величезні ресурси, значну кількість особового складу, ракет і
безпілотників. Російська армія продовжує наступальні дії та щодня завдає ударів
по українських містах. Але паралельно відбувається інше.
Україна дедалі активніше переносить війну на військові об'єкти, логістичні
центри, аеродроми, нафтопереробку та інші елементи російського тилу. І Росія
змушена відповідати. Не лише ракетами. ППО, сітками, укриттями,
розосередженням, пасивним захистом і додатковими витратами. Саме цю тенденцію
нині фіксує американський Інститут вивчення війни.
Драпатий: нова
ставка на взаємодію з НАТО
22 липня 2026 року Михайло Драпатий
офіційно став Головнокомандувачем Збройних сил України. Призначення
відбувається в момент, коли українській армії потрібна не просто зміна прізвища
у верхівці командування. Потрібне подальше переформатування самої моделі
ведення війни.
Ще до призначення Драпатого зазначалось, що нове військове керівництво має
представити оновлену стратегію оборони, продовжити реформу корпусної системи та
врахувати потреби бойових командирів у зброї, дронах і сучасному обладнанні. І
тепер з'явився показовий сигнал із Брюсселя.
21 серпня Драпатий провів першу розмову з головою Військового комітету НАТО
адміралом Джузеппе Каво Драгоне. Після цього український головнокомандувач
повідомив, що Військовий комітет НАТО планує відвідати Україну в жовтні —
вперше за вісім років. Це важливо не через сам факт візиту. Важливо те, що саме
відбувається за його лаштунками.
НАТО не відходить
від України
На тлі політичних дискусій у
західних країнах про майбутнє війни в Україні військова структура НАТО
демонструє іншу тенденцію. Альянс продовжує інституціоналізувати допомогу
Україні. Командування NSATU координує передачу військової техніки та навчання
українських військових країнами НАТО і партнерами. У серпні НАТО окремо
наголосило, що перехід NSATU до більшого європейського лідерства не означатиме
скорочення підтримки України.
Актуальна система підтримки включає ППО, артилерію, боєприпаси, безпілотні
системи, навчання та інші напрямки. Через механізм PURL союзники також
фінансують закупівлю американського озброєння для України. За даними НАТО, станом
на червень 2026 року союзники зобов'язалися профінансувати через PURL
американське військове обладнання для України більш ніж на $6 млрд.
Тобто військова співпраця поступово переходить від логіки «допомогти Україні
пережити черговий рік» до логіки довгострокової перебудови української
оборонної спроможності. І тут з'являється другий герой цієї історії.
Мадяр і війна, яка
стає безпілотною
Роберт Бровді, відомий як «Мадяр»,
очолює Сили безпілотних систем. Це вже не допоміжний напрям української армії. Безпілотні
системи стали одним із ключових інструментів сучасної війни — від розвідки та
ураження техніки до ударів по об'єктах у глибокому тилу.
Офіційні матеріали українського війська прямо характеризують Сили безпілотних
систем як один із найсучасніших і найефективніших компонентів оборони. І саме
тут відбувається зміна, яка для Росії може виявитися стратегічно болючішою за
окремі знищені об'єкти. Україна змушує Росію захищати територію, яку Кремль
роками вважав недосяжним тилом.
Російський тил
більше не є тилом
Останні оцінки ISW показують
масштаб проблеми. Інститут зазначає, що російські чиновники та військові
оглядачі дедалі відкритіше визнають нездатність повністю захистити російську
інфраструктуру від українських далекобійних безпілотників.
В одному з повідомлень, яке аналізує ISW, представник московської влади визнав
проблему захисту нафтопереробних потужностей столиці та навіть запропонував
розглядати децентралізацію нафтопереробки як один із способів зменшити
вразливість.
Це надзвичайно показовий сигнал. Тому що питання вже звучить не так: «Чи може
Росія збити український дрон?» Питання дедалі частіше звучить інакше: «Скільки
ресурсів Росія повинна витратити, щоб захистити від українських дронів усю свою
територію?» А це зовсім інша математика.
ППО Росії не може
бути всюди
У Росії величезна територія. І саме
ця географія, яка у мирний час була стратегічною перевагою, під час війни
безпілотників перетворюється на проблему. Неможливо однаково щільно прикрити
системами ППО фронт, великі міста, військові заводи, аеродроми, нафтопереробні
підприємства, логістичні центри та десятки інших критичних об'єктів.
ISW прямо оцінює, що Росія, ймовірно, не зможе достатньо швидко наростити
власні можливості ППО, щоб одночасно прикрити фронт і величезний тил. І тут
виникає стратегічний парадокс. Що більше Україна збільшує кількість і
різноманітність засобів ураження, то більше Росії доводиться розтягувати оборонні
ресурси.
А кожна система ППО, яку Росія змушена тримати біля нафтобази чи промислового
підприємства, — це система, яку не можна одночасно використати в іншому місці.
Сітки, укриття і
пасивний захист — симптом, а не перемога
Особливо промовистим є те, що Росія
починає дедалі більше покладатися не лише на активну ППО. ISW повідомляв, що
російські військові оглядачі закликають використовувати антидронові сітки,
укриття, розосередження інфраструктури та інші форми пасивного захисту.
З одного боку, це нормальна військова адаптація. Будь-яка армія, яка стикається
з новою загрозою, шукає способи захиститися. Але з іншого — це показник зміни
самої природи війни. Ще кілька років тому Росія могла розраховувати, що її
глибокий тил залишається переважно недосяжним.
Тепер Москва змушена витрачати гроші, матеріали, людей і час на те, щоб
накривати об'єкти сітками та будувати укриття. Тобто війна поступово приходить
туди, де російське керівництво її не очікувало.
І це вже не
поодинокі удари
За оцінкою ISW, українські сили 20-21
серпня завдавали ударів по російських військових аеродромах, нафтопереробній
інфраструктурі та об'єктах, пов'язаних із запуском ударних безпілотників. Серед
іншого, повідомлялося про ураження російського аеродрому Ахтубінськ, де
базується 929-й Державний льотно-випробувальний центр, а також про удар по
нафтопереробному підприємству в Пермі.
Тут важливо відділити факт удару від його стратегічної інтерпретації. Один
знищений літак не руйнує російську військову машину. Один удар по НПЗ не
зупиняє російську економіку. Але систематичне примушення противника захищати
все нові й нові об'єкти — вже інша справа. Це війна на виснаження ресурсів.
«Мадяр»
попереджає: простих часів не буде
Бровді останніми днями також
попереджав українців про можливе посилення російського терору проти цивільного
населення. Це важливе нагадування: не можна плутати здатність України завдавати
ударів по російському тилу з тим, що Росія втратила можливість бити по Україні.
Навпаки. Росія продовжує масштабні повітряні атаки. У ніч на 20–21 серпня, за
даними української сторони, РФ застосувала 135 ударних та дронів-обманок. ISW
також фіксує продовження масштабних російських повітряних атак.
Отже, нинішня реальність далека від формули «Росія без шансів». Шанси Росії не
зникли. Але зникає її монополія на безпечний тил. І це принципова різниця.
Україна змінює
саму географію війни
Раніше лінія фронту була головною
точкою концентрації бойових дій. Тепер фронт умовно розширюється на сотні
кілометрів. Аеродроми. Логістичні центри. Пункти запуску дронів. Нафтопереробні
підприємства. Військові склади. Командні пункти. Системи ППО. Військово-промислові
підприємства.
Усе це стає частиною поля бою. Саме тому призначення Драпатого і посилення ролі
Бровді варто розглядати не як дві окремі кадрові історії. Це елементи однієї
тенденції.
Україна намагається перейти від реагування на російські удари до формування
власної системи стратегічного тиску.
Драпатий плюс
Мадяр — це не «чарівна кнопка»
Було б помилкою перетворювати цю
історію на міф про двох командирів, які одним рішенням можуть змінити хід
війни. Жоден генерал і жоден командувач безпілотних систем не здатний
самостійно створити перемогу.
Потрібні боєприпаси. ППО. Розвідка. Супутникові дані. Технології. Підготовлені
люди. Фінансування. Виробництво. І, найважливіше, — стратегічна єдність усієї
системи оборони. Саме тут значення співпраці з НАТО стає принциповим.
НАТО вже заявляє, що підтримка України залишається пріоритетом, а механізми
допомоги продовжують розвиватися.
Головний козир
України — не окрема зброя
Найбільша перевага України може
полягати зовсім не в конкретній моделі дрона. І навіть не в окремій
далекобійній системі. Головний козир — швидкість адаптації.
Україна змушена воювати проти значно більшої держави. Тому вона не може
дозволити собі роками чекати, поки буде створена чергова традиційна система
озброєнь.
Вона повинна швидше знаходити слабке місце противника. Швидше створювати
технологію. Швидше масштабувати виробництво. Швидше інтегрувати розвідку,
дрони, РЕБ, ППО і далекобійні засоби. Саме це й змінює характер війни.
Росія може мати більше ракет. Може мати більше людей. Може мати більшу
територію. Але якщо Україна здатна швидше знаходити нові способи завдавати
шкоди російській військовій машині, то перевага противника поступово стає
дорожчою в реалізації.
Кремль змушений
платити за кожен кілометр тилу
І це, мабуть, найважливіший
висновок. Україна не може миттєво знищити російську ППО. Не може одномоментно
паралізувати російську промисловість. Не може одним ударом позбавити Кремль
його військових ресурсів.
Але вона може змушувати Росію постійно витрачати дедалі більше на захист того,
що раніше вважалося безпечним. Це і є стратегічний тиск. І якщо ця тенденція
триватиме, Росії доведеться робити дедалі складніший вибір:
— захищати фронт чи тил;
— прикривати аеродроми чи промисловість;
— витрачати ППО на міста чи на військові об'єкти;
— будувати наступальний потенціал чи витрачати ресурси на захист від
українських безпілотників.
Саме в цьому полягає справжня проблема для Кремля. Не в тому, що Росія вже
програла. А в тому, що її війна стає дедалі дорожчою, складнішою і менш
контрольованою навіть там, де Москва десятиліттями вважала себе недосяжною.
І якщо Драпатий зможе посилити системність українського військового управління,
НАТО — стабільність і масштаб підтримки, а Бровді та його побратими — темп
технологічної війни, то перед Росією постане дуже неприємна перспектива.
Вона й надалі зможе атакувати Україну. Але водночас їй доведеться дедалі більше
захищатися від України у власному тилу. І саме ця зміна ролей може стати одним
із найважливіших факторів наступного етапу війни.