Побачивши нову публікацію «Думської» про гучну справу Олега Мальцева, я спочатку вирішив, що редакції стали відомі якісь нові обставини справи. Однак замість нових фактів виявив старі звинувачення, анонімні джерела, чутки та інформацію тримісячної давності, подану як свіжу сенсацію.
Чим уважніше я читав цей текст, тим менше він нагадував журналістський матеріал і тим більше схожий на чиюсь нервову реакцію. Тому я вирішив висловити свою думку не лише про те, що написала «Думська», а й про те, навіщо їй знадобилося написати це саме зараз.
Олег Мальцев вийшов із СІЗО у квітні. До липня він уже дав інтерв’ю, з’явився на публіці та продовжив брати участь у професійному житті. Про його звільнення не приховували ані адвокати, ані він сам. Це не вимагало журналістського розслідування і тим більше не потребувало підтвердження таємничих «власних джерел».
Однак «Думська» згадала про це лише в липні.
«Його бачили на вулицях Одеси». «Він перебуває в доброму здоров’ї». «Одесу вони не залишали». Це дивні фрази для новинної публікації. Людина перебуває в місті, в якому їй не заборонено перебувати, з’являється на наукових конференціях. У цих рядках немає події, порушення чи хоча б нового факту.
Але є інше. Страх.
Від цих рядків віє страхом, майже тваринною реакцією на присутність того, кого два роки намагалися знищити публічно, морально й фізично, але так і не змогли цього зробити. У тексті чути не здивування журналіста, який виявив новину, а занепокоєння людини, яка раптово усвідомила: той, кого вона вже подумки поховала, живий, вільний і перебуває поруч.
Протягом трьох місяців з моменту звільнення редакцію «Думської» особа Олега Мальцева не цікавила. Зараз же щось змінилося.
Поки автор залишається невідомим, а джерела — анонімними, встановити безпосередній мотив складно. Але емоційний характер публікації проглядається надто чітко. «Тамплієри», «сектанти», «шпигуни ГРУ», психологічний тиск на суддів — ці випади більше нагадують істеричний вереск людини, яка сильно злякалася, але аж ніяк не новинну статтю.
А що ж із себе являє ця публікація під страхітливою назвою «Сектанти-зрадники? Лідери одеських «тамплієрів», яких підозрюють у співпраці з РФ, вийшли зі СІЗО»?
Коли немає про що повідомити
У розпорядженні «Думської» не виявилося ані нових документів, ані судових рішень, ані експертиз, ані підтверджених відомостей про зв’язки фігурантів із російською стороною. Однак порожній текст читачеві не продаси. Тому брак фактів довелося компенсувати атмосферою.
Для цього в публікації з’являється цілий набір формулювань, які нічого не доводять, але змушують читача відчути тривогу. Мальцеву «бачили» в Одесі. Фігуранти «не залишали місто». Їхнє оточення «могло чинити психологічний тиск» на суддів. Після арешту нібито почалося «переслідування» свідків і співробітників СБУ.
У жодному з цих тверджень немає завершеної події, яку можна було б перевірити й оцінити. Що саме сталося? Хто, коли й на кого тиснув? У чому виявлявся цей тиск? Які дії було вчинено? Чи були заяви, погрози, звернення до правоохоронних органів, процесуальні документи?
Відповідей немає.
Особливу роль відіграють анонімні джерела. Вони дають змогу вкласти в текст практично будь-яке припущення. Джерело нібито розповіло, співрозмовник припустив, очевидці бачили. Хто саме говорив, що він міг знати і чому йому слід довіряти, читачеві не повідомляють.
При цьому навіть у тих питаннях, які легко перевірити, «Думська» припускається помилок. Редакція переплутала послідовність звільнення Мальцева та Слободянюка, хоча ця інформація була у відкритому доступі. Виникає закономірне запитання: якщо неназвані джерела не здатні правильно передати загальновідому хронологію, на якій підставі їм пропонують вірити там, де перевірка неможлива?
Але, судячи з усього, достовірність і не була головним завданням.
Агенти ГРУ, яких відпустили додому
У будь-якого медійного наративу є межа міцності. Він може довго існувати завдяки гучним заголовкам, анонімним джерелам і постійному повторенню одних і тих самих слів. Але одного дня навіть людина, яка не має до справи жодного стосунку, починає ставити найпростіше запитання.
Якщо вони справді настільки небезпечні, чому їх відпустили?
Звичайна людина міркує просто. Україна воює з Росією. Російська розвідка веде проти країни диверсійну, агентурну та інформаційну діяльність. Людей, яких дійсно вважають учасниками діючої ворожої мережі, держава сприймає як пряму загрозу національній безпеці. Таких людей не відпускають додому, щоб вони продовжували вільно ходити Одесою, зустрічатися з оточуючими та займатися своїми справами.
Можна скільки завгодно повторювати слова «ГРУ», «російська шпигунська мережа». Але читач бачить перед собою просту картину: людей звільнено, вони перебувають в Одесі, з’являються на засіданнях і не переховуються.
Водночас ті, хто стежить за судовим процесом, вже давно звертають увагу на ще більш суттєву обставину: у матеріалах справи не виявлено НСРД, що підтверджують зв’язок фігурантів справи з російською стороною. Тобто в кримінальному провадженні мають бути документи, конкретні дії, контакти, канали зв’язку, доручення, фінансування та інші обставини, що піддаються перевірці.
Якби Мальцев і Слободянюк були настільки небезпечними, як їх зображувала «Думська», їхнє звільнення було б неможливим. Але якщо їхнє звільнення виявилося можливим, значить, реальна оцінка загрози сильно відрізняється від картини, яку аудиторії продовжують продавати під виглядом журналістики.
«Думська» могла б помітити це протиріччя й поставити запитання стороні обвинувачення. Могла б з’ясувати, де знаходяться підтвердження російських зв’язків. Могла б зіставити початкові заяви з матеріалами, представленими в суді. Могла б нарешті пояснити читачам, чому ймовірні учасники найнебезпечнішої російської мережі перебувають на волі.
Однак редакція вирішила не ставити цих питань.
Кому знадобилося вкидання саме зараз?
Якби «Думську» справді цікавив факт звільнення Олега Мальцева, текст з’явився б у квітні. Можливо, із запізненням на кілька днів. У крайньому разі — через тиждень. Три місяці для новинної редакції означають, що подія давно втратила самостійну цінність.
Отже, у липні знадобилася не новина. Знадобився вкид.
Поки Мальцев перебував у СІЗО, ярлики на кшталт «шпигун», «зрадник» не потребували постійного підживлення. Вони просто існували. Людина перебувала за ґратами, а отже, сам факт її ув’язнення сприймався частиною аудиторії як підтвердження всього, що про неї написали.
Після звільнення цей механізм перестав працювати.
Минуло кілька місяців, і стало очевидно, що Мальцев не зникне з публічного простору.
Кому знадобилося оновити медійний вкид? Питання залишається відкритим.
Можливо, це потрібно стороні обвинувачення, зацікавленій у збереженні колишньої картини справи.
Можливо, самим замовникам цієї справи Дмитру Паустовському та Валентині Данилевій (Гордієнко), для яких повернення Мальцева означає ризик втратити все вкрадене за час його перебування в СІЗО.
Можливо, самим журналістам, які раптово усвідомили, що об’єкт їхньої багаторічної кампанії більше не перебуває за стінами СІЗО.
Найімовірніше, інтереси цих людей просто збіглися.
Однак незалежно від того, хто став ініціатором публікації, її внутрішній зміст залишається тим самим. Редакція хотіла нагадати читачеві про «російський слід».
А нагадала про інше.
Про те, що міф про шпигунів ГРУ більше не працює. Що людина, яку намагалися позбавити голосу, знову говорить. Що старі звинувачення доводиться діставати з архіву, бо нових доказів, як і раніше, немає.
Справжня новина полягає не в тому, що Олег Мальцев вийшов із СІЗО. Справжня новина в тому, що люди, які розраховували на його зникнення, тепер змушені миритися з фактом його повернення.
І, судячи з публікації «Думської», цей факт викликає найбільшу істерику. Ну а зміст статті «Думської» найкраще охарактеризувала газета «Нерозкриті злочини» — конвеєр нісенітниць.