Між розчаруванням і прагматизмом
Повернення Дональда Трампа до
Білого дому стало одним із найсерйозніших викликів для української дипломатії
від початку повномасштабної війни. Політик, який свого часу обіцяв завершити
російсько-українську війну за лічені дні, сьогодні дедалі частіше стикається з
реальністю, яка не вкладається у прості політичні формули. А Україна опинилася
перед непростим питанням: чи здатні Сполучені Штати залишатися надійним
союзником за умов, коли зовнішня політика Вашингтона дедалі більше підпорядковується
особистим політичним та бізнесовим інтересам президента?
Трамп і криза глобального лідерства
Останні місяці
продемонстрували, що вплив Дональда Трампа на міжнародній арені вже не виглядає
таким беззаперечним, як раніше. Події навколо Ірану, складні відносини з
Ізраїлем, розбіжності з європейськими союзниками та дедалі відчутніша
внутрішньополітична опозиція свідчать про те, що Білий дім втрачає монополію на
формування глобального порядку денного.
Навіть ті
сили, які раніше покладали великі надії на американську підтримку, сьогодні
говорять про розчарування. Іранська опозиція відкрито заявляє про зраду з боку
Вашингтона після того, як питання демократичних змін у Тегерані фактично зникло
з переговорного процесу між США та новим керівництвом Ірану.
Для
України ця ситуація є важливим сигналом. Якщо інтереси демократії та свободи
можуть поступитися місцем політичним домовленостям на Близькому Сході, чи не
може подібний сценарій повторитися і щодо війни в Україні?
Україна більше не прохач
Водночас українська ситуація
суттєво відрізняється від іранської. За три роки великої війни Україна змогла
довести свою суб'єктність. Вона більше не є лише отримувачем допомоги. Україна
стала одним із ключових чинників безпеки Європи та фактично лабораторією
сучасних військових технологій.
Саме
українські безпілотники змінили уявлення світу про ведення війни. Саме
український досвід сьогодні вивчають провідні військові аналітики НАТО. Саме
українська оборонна промисловість демонструє здатність створювати високотехнологічні
рішення навіть в умовах постійних російських атак.
Це
означає, що відносини Києва і Вашингтона вже давно перестали бути
односторонніми. США потрібна Україна не менше, ніж Україна потребує США.
Трамп мислить категоріями вигоди
Найважливіше для розуміння
перспектив українсько-американських відносин полягає в особливостях самого
Дональда Трампа. Він ніколи не був класичним ідеологом демократичного світу.
Для нього міжнародна політика завжди нагадувала великий бізнес-проєкт.
Саме тому
спроби апелювати до моральних категорій, історичної справедливості чи
абстрактних цінностей часто не дають результату. Натомість значно ефективніше
працює демонстрація конкретної вигоди.
І тут
Україна має сильні позиції. Український військово-промисловий комплекс може
стати важливим партнером американських оборонних корпорацій. Українські
природні ресурси становлять інтерес для західних інвесторів. Україна здатна
стати ключовим елементом нової архітектури безпеки в Європі. Для політика, який
мислить мовою угод і контрактів, це вагомі аргументи.
Чому Трамп не може дозволити собі
програш України
Попри всі суперечливі заяви,
існує фактор, який може виявитися вирішальним. Поразка України означала б не
лише перемогу Росії. Вона означала б стратегічну поразку Сполучених Штатів.
У такому
випадку Китай отримав би сигнал про слабкість Заходу щодо Тайваню, Іран —
додаткові можливості для регіональної експансії, а авторитарні режими по всьому
світу переконалися б, що демократії не здатні захищати своїх партнерів.
Для
президента, який прагне увійти в історію як сильний лідер, такий сценарій є
надто небезпечним. Саме тому навіть найбільш скептичні представники
американської адміністрації змушені враховувати геополітичні наслідки своїх
рішень щодо України.
Конгрес, який залишається фактором
Ще одним важливим елементом є
американська політична система. Навіть якщо президент змінює риторику, зовнішня
політика США не залежить виключно від однієї людини.
Конгрес,
Пентагон, спецслужби, оборонна промисловість та значна частина політичного
істеблішменту продовжують розглядати Україну як ключового союзника у
стримуванні Росії.
Саме тому
багато рішень щодо військової допомоги ухвалюються навіть тоді, коли навколо
них точаться гострі політичні дискусії. Американська система значно стійкіша за
будь-які персональні симпатії чи антипатії.
Вікно можливостей для Києва
Сьогодні Україна має
реалістично оцінювати ситуацію. Трамп навряд чи стане романтичним захисником
українських інтересів. Він не буде діяти виключно з міркувань солідарності чи історичної
справедливості.
Однак це
зовсім не означає неможливість продуктивної співпраці. Навпаки, якщо Київ зуміє
переконливо демонструвати власну силу, ефективність і стратегічну цінність для
Америки, партнерство може отримати новий прагматичний фундамент.
Україна
вже довела, що здатна вистояти проти однієї з найбільших військових держав
світу. Вона стала фактором глобальної безпеки, який неможливо ігнорувати. І
саме це дає підстави для стриманого оптимізму.
Чи можливе стратегічне партнерство
України зі США за президентства Трампа
Відносини між Україною та США
за президентства Дональда Трампа навряд чи будуть простими чи безхмарними. Вони
будуть жорсткими, прагматичними та позбавленими зайвої сентиментальності.
Проте шанс
на продуктивне співробітництво залишається високим. Не тому, що Трамп любить
Україну. І навіть не тому, що він поділяє українське бачення світу.
А тому, що
сильна, незалежна Україна відповідає стратегічним інтересам самих Сполучених
Штатів Америки. І поки цей збіг інтересів існує, партнерство між Києвом та
Вашингтоном має всі шанси продовжуватися навіть у найскладніші політичні часи.