«Про справедливу систему оплати праці в Україні»

Аналіз ризиків та наслідків законопроєкту №14387

Під гучною і красивою назвою «Про справедливу систему оплати праці в Україні» (реєстр. №14387 від 19.01.2026) приховується законопроєкт, який за своєю суттю є не реформою, а справжньою бомбою під трудове законодавство країни. Автори (сумнозвісна пані Галина Третьякова та велика купа «Слуг») обіцяють «справедливість» і «прозорість», а насправді пропонують скасувати чинний Закон «Про оплату праці», викинути ключові статті КЗпП і запровадити універсальний «універсальний» закон, який однаково погано регулюватиме і бюджетників, і приватний сектор. Це не європейський вибір — це відверте і нахабне ігнорування європейської практики!

У всіх 27 країнах ЄС регулювання оплати праці розумно розділене за секторами. Публічний сектор потребує жорстких гарантій, щоб уникнути корупції та політичного свавілля, а приватний бізнес — гнучкості, щоб виживати в ринкових умовах. Про це прямо свідчать звіти OECD, Eurostat і Світового банку, а також судова практика Європейського Суду з прав людини. Ніде в Європі немає одного універсального закону, який би детально диктував тарифні сітки, індексацію та стимули одночасно для держслужбовців і менеджерів IT-компаній. Автори законопроєкту №14387 чомусь вирішили, що Україна розумніша за весь Європейський Союз.

Розбалансування замість балансу

Замість того, щоб точково врегулювати диспропорції в державному секторі (а вони справді існують), ініціатори поширюють дію закону на всіх українських працівників. Скасовується базовий Закон «Про оплату праці», з КЗпП викреслюються статті 96–98, які регулювали системи оплати на підприємствах і в бюджетних установах. Тепер усе визначатиме новий «суперзакон». Наслідок прогнозований: бюджетники отримають занижені гарантії, а приватний сектор просто ігноруватиме норми, які не відповідають реаліям ринку. Закон не спрацює ні для кого — класичний український підхід «одним законом на всі біди».

«Ексклюзивні переговорні агенти» та ручне керування мінімальною зарплатою

Особливо цинічною виглядає новація з «ексклюзивними переговорними агентами» від громадянського суспільства. До традиційного тристоронього соціального діалогу профспілок,  роботодавців та уряду  автори додають четверту сторону («3+») — якісь сумнівні «громадські організації», яких Кабмін сам же й визначатиме на власний розсуд.  Генеральна угода та Закон «Про соціальний діалог» прямо це забороняють! Тепер уряд сам у ручному режимі вирішуватиме, з ким «вести переговори» про мінімалку. Це вже не соціальний діалог — це його імітація під контролем влади!

Таємниця зарплат і легалізація дискримінації

Стаття 6 законопроєкту вводить таємницю оплати праці, яка дозволяє забороняти працівникам розповідати про свою зарплату. Автори, мабуть, забули, що Україна ратифікувала Конвенцію МОП №100 про рівну оплату за рівну працю. Аналогічно суперечить Директиві ЄС 2023/970 про прозорість оплати праці. Як можна боротися з дискримінацією (зокрема гендерною), якщо працівникам юридично забороняють порівнювати зарплати?

Ще гірше — стаття 9 дозволяє платити нижче мінімальної зарплати у разі «невиконання норм виробітку, браку чи з інших причин з вини працівника». Фактично це легалізація системи штрафів, якої ніколи не було в українському трудовому праві. КЗпП передбачає лише догану та звільнення — і правильно робить.

Погіршення прав держслужбовців і обмеження колективних переговорів

У перехідних положеннях автори відкрито дозволяють погіршувати умови праці на публічній службі під час воєнного чи надзвичайного стану. Роботодавець (держава) зможе в односторонньому порядку урізати зарплати та гарантії. Це пряме відступлення від базових принципів трудового права. На державній службі сторону роботодавця в колективних переговорах представлятиме виключно Кабмін. Міністерствам, відомствам і місцевим органам влади забороняється укладати колективні договори щодо оплати праці. Профспілки на місцях фактично відсторонюються. Якщо колективного договору немає — роботодавець «домовляється» з «іншим уповноваженим органом», який легко створити під себе. Це грубе порушення Конституції (ст. 36), Закону про профспілки та конвенцій МОП №87 і №98 про свободу асоціацій і колективні переговори.

Бенефіти для «своїх», табелі для депутатів і дашборд для народу

Законопроєкт щедро додає бенефіти (службове житло, матеріальну допомогу) державним службовцям і патронатній службі. Для народних депутатів вводиться «справедлива» винагорода, прив’язана до участі в голосуваннях і засіданнях — начебто прогресивно. Але водночас створюється Дорадча група експертів при Голові ВР, яка матиме доступ до інформації з обмеженим доступом і впливатиме на «Виконавчий табель». А Кабмін зобов’язують запустити красивий дашборд з зарплатами публічного сектору. Прозорість для народу — але дуже обмежена і контрольована, звісно.

Порушення законодавчої техніки та термінологічний хаос

Окремо варто згадати стиль документу. «Ексклюзивний переговорний агент», «бенефіти від роботодавця (employee benefits plan/program)», «Генеральний та Виконавчий табелі» — купа англомовних і штучних термінів без усталеної практики в українському законодавстві. Це не просто погана законодавча техніка. Це термінологічне перевантаження, яке зробить закон незрозумілим для юристів, суддів, роботодавців і самих працівників.

Чому це небезпечно

Реформа оплати праці в державному секторі дійсно потрібна. Критичні диспропорції є, великі  корупційні ризики — теж. Але вирішувати їх треба точково, зберігаючи розділення публічного і приватного регулювання, як це роблять у країнах ЄС. Натомість законопроєкт №14387 пропонує тотальну «універсальність», яка призведе до хаосу: заниження гарантій для бюджетників, ігнорування норм бізнесом, послаблення профспілок, обмеження колективних трудових прав і легалізацію погіршення умов праці під час війни і важкої економічної кризи. Це точно не «справедлива система»!

Це спроба централізувати контроль над зарплатами під виглядом європейських гасел, водночас порушуючи самі європейські стандарти.

Верховній Раді варто не підтримувати цей сумнівний документ навіть у першому читанні, а відправити його на суттєве доопрацювання — або найкраще в сміттєвий кошик!

Інакше «справедливість» українці відчуют на власних зарплатних картках, і це буде зовсім не те, про що мріяли автори. Час зупинити цей законодавчий експеримент, поки він не став реальністю.