Спеціальна… контр/операція…

Затягування війни, інформаційна втома, нові точки напруги.

Затягування війни, інформаційна втома, нові точки напруги (Тайвань, Косово, Африка), більш тонка інформаційна робота росіян щодо дискредитації будь-якої допомоги Україні (не через свою пропаганду, а через іноземні медіа).

І нескінченні спроби деморалізувати наші озброєні сили та суспільство, спровокувати панічні настрої або хоча розбудити традиційні внутрішньополітичні хайпи (втім, це в гас традиційно дуже просто зробити). То що відбувається? Все банально, Росія хоче повернути себе в глобальний порядок денний як лідер, який “має право щось диктувати”. І запропонувати світу кілька варіантів “тимчасового фіналу”. Або переговори з їхніми ультимативними умовами (періодично з цього приводу висловлюються різні “російські корисні” типу Шредера). Або війна на виснаження, але без активного постачання Україні РСЗВ та іншої далекобійної артилерії...

Відразу скажу, що будь-які “поразницькі версії/сценарії/настрої” взагалі не зіграють у нас. А росіяни продовжують тинятися в темряві власних ілюзій. По-перше, нагадаю, бліцкригова війна росіянам не вдалася. Адже ставка була лише на цей тип війни. Виявилося, що вони зовсім не мали реальних уявлень про оборонні та мобілізаційні можливості України. Не мали цих уявлень і наші партнери. А тому зараз росіяни намагаються перевести війну у максимально затяжний формат, щоб пограти у виснаження. Не тільки й не стільки виснаження України, а скоріше виснаження політичної волі частини західних політичних еліт. Бо знову ж таки у наших партнерів немає розуміння, як довго триватиме війна, скільки ресурсів потрібно витрачати на неї, як саме вона має закінчитися. Тому, до речі, окремо наголошу, що якщо є бажання прискорити фіналізацію - давайте пришвидшимо формати допомоги. Насамперед, військової.

По-друге, знову ж таки серед частини західних еліт все ще блукає підступна віра в те, що можна повернутися у довоєнний час (бізнес, лобізм, культурні зв'язки з росіянами) і що Росія – це непереможний монстр. А тому треба поступитися йому (монстру) у малому, щоб виграти у великому. Втім, це стратегія, що точно не працює, оскільки Росія - це завжди тільки про подальшу експансію і подальші обов'язкові “захоплення з убивствами неправильних громадян інших країн”. І будь-яка територіальна поступка сьогодні – це безумовне заохочення подальшої агресії. Звідси й абсолютна аксіома: жодні сценарії реального закінчення війни реально не дієві, крім нанесення тактичної військової поразки РФ. Навіть якщо це важко та ресурсно надзвичайно затратно.

І нарешті, по-третє, ми абсолютно чітко розуміємо цілі цієї війни, реальні мотиви Росії, виняткове бажання росіян утопити українську державність у крові. І як наслідок цього розуміємо і неможливість закінчити її на будь-яких російських ультимативних умовах. Наївні уявлення про “правильний інший фінал війни”, де не виграє Україна, безперечно призведуть нас до трагедії. І до подальших наростаючих кризових явищ, занепаду країни, відтоку звідси грошей і людей і подальших територіальних претензій Росії, яка до того ж різко зміцнить свої політико-дипломатичні позиції у глобальній політиці. Звідси питання: навіщо взагалі слухати “пропозиції Росії” і рухатися свідомо програшним шляхом, якщо Україна майже шість місяців веде ефективну оборонну війну, а в деяких напрямках домінує? І чому, країни-партнери не зрозуміють остаточно, що Росія - це не монстр, на якого треба дивитися з побоюванням, а ідеальний пацієнт, який вимагає невідкладної світової спеціалізованої терапії?