Як ми постачаємо «бандеромобілі» на фронт

Наш фонд передав ЗСУ 11 машин, закуплених у Європі. Ще два авто вже перетнули кордон України і готуються для відправлення на передову.

Волонтерством для українських військових я почав займатися ще в 2014-2016 роках, про що писав у першому своєму блозі. З початком нової – уже широкомасштабної – війни Росії проти України я відновив старі контакти, залучив нових людей і ми створили благодійний фонд «Без меж». Зараз хочу розповісти про основну його діяльність – закупівлю автомобілів для військових.

Я вже кілька років живу з родиною у Франції, але додому випадає навідатися раз на два місяці. Решту часу після 24 лютого цього року – постійно в дорозі.

Ми не робимо складських запасів, наш фонд закуповує товари під конкретні замовлення військових і відправляє їх відразу на фронт. Для цивільних осіб ми передаємо лише медикаменти.

Зараз найбільш нагальна потреба військових, щодо якої ми можемо допомогти, – це закупівля й переобладнання автівок. Вони, по-перше, необхідні для розвідгруп: потрібно заходити у глибину окупованої території і швидко звідти виїжджати, а без автівок це складно. По-друге, машини потрібні для перевезення бійців, а також для вивезення з поля бою вбитих і поранених.

Основна технічна конфігурація – це повний привід, механіка і дизель. На механіці навіть якщо одна передача випала, то можна на іншій передачі виїхати. Автомат, у свою чергу, – це дуже складна річ, і якщо вона зламалася, то ти вже з нею нічого зробити не можеш. І автівка залишається на полі. А машини на дизелі замовляють тому, що саме таке пальне є у військових, а бензину немає.

Тому потрібна саме така конфігурація: дизель, 4х4, механіка. А вже далі замовники деталізують, які моделі потрібні: пікапи або звичайні позашляховики, або буси, такі як Volkswagen Transporter Т4, Т5, Т6. Такі маленькі буси для перевезення в основному бійців, якоїсь техніки, обмундирування, вивезення поранених чи 200-х з поля бою. І це дуже затребувана зараз техніка.

Настільки затребувана, що ціни на неї в Європі піднялися за останні місяці у 1,5 рази. Підняли їх саме українці, які намагаються допомогти армії. Що поробиш: для нас – це виживання, а для Європи – це бізнес. Якщо після початку повномасштабного вторгнення вживані пікапи ми купували десь по 3 тисячі євро, то зараз ціни на них стартують від 5 тисяч. І це ще треба знайти, щоб було за 5 тисяч. Плюс 1200-1300 євро коштує доставка в Україну – оплата пального, дорожніх страховок, ночівлі в готелях для водіїв.

Нам допомагають переганяти машини до кордону як українці, так й іноземці. Якщо наші співвітчизники зголошуються це робити безплатно, то для іноземців важливо, щоб їх вільний час не був згаяний, тому вони, як правило, це роблять за фінансову винагороду. Але випадки бувають різні. Щодо кожної автівки можна написати цілу історію.

Зараз ми орієнтовані на ті країни, куди важче доїхати іншим волонтерам, – це Великобританія, Норвегія, Іспанія, південь Франції. Доправити машину з віддалених куточків Європи коштує приблизно 1200-1300. Наші автівки ми закуповували навіть у Шотландії. Поки вона доїде до Києва, це більше 3000 км. По дорозі різні нюанси трапляються, але якщо автівка вже такий шлях пройшла, отже вона пройшла тест на те, що вона може їздити далі.

Пригадується мені історія однієї такої шотландської автівки, яку ми доправили на фронт дуже швидко – за вісім днів. Замовлення від військових надійшло 28 травня, а вже 6 червня ми її відправили на передову. Її використовував фермер для возіння своїх овець на стрижку. Там шерсті стільки було, що можна, певно, кілька шкарпеток зв’язати.

Логістика була дуже складною – машину переганяло в Україну шестеро людей. Нам допомагали волонтери-іноземці та українці, які живуть та працюють за кордоном. Ми оплачували їм тільки пальне та нічліг у готелях. Вони на основній роботі брали відпустки, щоб допомогти перегнати авто в той день, коли необхідно, з одного місця в інше. А потім поверталися поїздом чи літаком назад.

Одна людина перегнала пікап з Шотландії до Лондона, друга – з Лондона до Кале через Євротунель, третя – з Франції до Німеччини. В Німеччині сідає четверта людина і переганяє до Польщі. У Польщі п’ятий водій везе її до українського кордону. На кордоні сідає шоста людина, яка має можливість виїжджати з України. Зазвичай, це дівчата. Є в нас друзі, які досить часто нам допомагають. Зокрема, волонтери з фонду «Медоїди». Вони заїжджають у Польщу, переганяють через кордон до Львова.

Далі в Україні ми вже перевозимо до місця, де машина проходить ТО і перефарбовується у захисний матовий колір. І тут шотландська вівцевізка перетворюється на справжній «бандеромобіль». Так, так, ми навіть відповідну наліпку чіпляємо, щоб ворогу було страшніше )))

Цей сучасний «бандеромобіль» чимось схожий на тачанки батька Махна століття тому. У кузові пікапа встановлюється металева тринога з кулеметом. Їх використовують дуже мобільні групи наших бійців, часто на окупованій території.  Вони нізвідки з’являються і в нікуди зникають. Їх виловити важко, і вони дійсно наводять жах на ворога.

Якщо цей «бандеромобіль» доїхав на фронт у рекордно короткі терміни, то з іншими автівками відбувалися затримки, часто з об’єктивних причин. В середньому на закупівлю машини йде до двох тижнів, буває, трохи більше.

Буквально після шотландського пікапа ми цілий тиждень намагалися придбати схожу автівку для іншої військової частини. І чотири рази угоди зривалися. То гідропідсилювач у машині не працював, то з двигуном були якісь проблеми, то з документами на авто проблеми, то взагалі якісь шахраї. Складно обирати, тому що, за великим рахунком, ці автівки продаються в дуже далеких місцях, звідки потрібно 1000 чи більше кілометрів проїхати до більших населених пунктів, такі  як Осло чи Лондон.

У зборі коштів ми більше орієнтовані на українців, які живуть за кордоном. Нам допомагають люди з багатьох країн – Чехії, Польщі, Німеччини, Великобританії. Але на цьому тлі особливо виділяється Швейцарія. Велика частина коштів іде від приватних осіб з кола моїх друзів і друзів моїх друзів. Зокрема, рік тому я познайомився з українським ІТ-спеціалістом, який мешкає у Швейцарії. З початком війни він не тільки прихистив у своєму домі 12 родичів з України, а ще й вирішив з жінкою щомісячно виділяти частину доходу на українську армію. Допомагають кільком фондам. Після першого ж мого дзвінка вони вирішили допомагати у зборі коштів і нам.

Українці в Україні також долучаються. У багатьох з них воюють родичі. І вони дають частину грошей на автівку для військової частини, де служить їхній воїн, а іншу частину збираємо ми. Такий ось відбувається симбіоз.

Прошу також долучатися і всіх небайдужих. Адреса сайту нашого фонду – noborder.org.ua.

Слава Україні! Разом переможемо!