"НЕ ПЛАКАТИ, НЕ СМІЯТИСЯ, А РОЗУМІТИ..."

19 июля 2022, 15:23
Владелец страницы
соціальний експерт
0
763
 НЕ ПЛАКАТИ, НЕ СМІЯТИСЯ, А РОЗУМІТИ...
професор Михайло Павловський

В Київському політехнічному інституті пройшли наукові читання...

   Нещодавно Національному Технічному Університеті України  "КПІ" відбулися меморіальні наукові читання присвяченні 80 річчю  Павловського Михайла Антоновича, українського вченого та громадського і державного діяча.

      Як син Михайла Антовича хотів би подякувати організаторам та учасникам наукових читань  і поділитися своїми спогадами про батька.

        Перше, що спадає на думку зі спогадів дитинства, пов'язаних з батьком, ще коли я був зовсім малим. У ранці прокинусь, запитую маму, де батько. "Пішов на роботу!" — від­повідає вона. Як вкладає спати, знову запитую, де батько. "Ще не прийшов з роботи."

      А взагалі не пригадую такого, щоб він мене колись вихову­вав, давав настанови, що добре, що погано... Траплялося, як я  уже підріс, брав мене із собою на роботу, в наукову лабораторію. І я бачив, як пра­цює, чув, що говорять про нього люди. Виховувало його ставлення до роботи, до людей, і їхнє до нього. Він ніколи не говорив, ким я по­винен бути. З іншого боку, оскільки батько був непересічною лю­диною, наді мною тяжів комплекс дітей таких видатних особистос­тей, я не боюся так про нього сказати. Я весь час боявся, щоб ніхто не подумав і не сказав: "Ти дивися, у нього такий батько, а от син..."

 Такий прес тяжів певний час. Пригадую, що вже провчився три роки в інституті, а мої однокурсники не знали, хто мій батько. Вчилися ми в одному корпусі, а він, декан, завідувач кафедри, був у іншому, словом, інша кафедра, інший факультет. А коли якось перебралися до того корпусу, де він працював, то, звичайно, побачили на дверях табличку і здивувалися. Ім'я батька зобов’язувало, я намагався ніколи його не підводити.

 

Батько був завжди зразком для наслідування. У нього була така жага, це у всіх лідерів є, хоч би що він робив,— бути першим… Краще за всіх грати у волейбол, кращим студентом бути, мати найкращу кафедру. І все так було. Був першим аспірантом, а згодом  першим доктором наук в Україні у галузі гіроскопів і навігаційних приборів та комплексів. Це той напрямок якого зараз так гостро не вистачає Україні.

 Його підручник з теорії гіроскопів був першим галузевим підручником у світі. Під керівництвом Михайла Антоновича розроблено унікальне обладнання для наземних випробувань ракетно-космічного комплексу «Енергія-Буран», а після Чорнобильської аварії — дистанційно керовані роботизовані комплекси для проведення робіт з радіоактивними матеріалами. Творець власної наукової школи. Спочатку це була маленька науково-дослідна група з його аспірантів, 5-6 чоловік, потім лабораторія - 20 чоловік, відтак Конструкторське Бюро - уже 100, із нього виріс цілий Міжгалузевий науково-дослідний інститут проблем механіки "Ритм", де працювало більше  300 чоловік. Ініціатор створення і перший декан факультету авіаційних та космічних систем в Національному технічному університеті України «КПІ».

 

Мені завжди було дуже приємно чути, як незнайомі люди говорили про батька. Зайшов якось у студентський профком у справі, а стар­шокурсники не знаючи мене перемивають кістки викладачам. Проте, було приємно, коли почув гарні теплі слова про нього! Молодь його дуже любила. І він завжди брав талановиту молодь до себе, давав рости. Хоча і сам був ще молодий, в 35 років став доктором технічних наук,  завідуючим кафедрою теоретичної механіки КПІ.

 

  В 1994 році його земляки з Хмельниччини запропонували обиратися від них до парламенту.  У нього не було жодного досвіду політичних виборів. Запізно, лише за два місяці до дня виборів ми почали активно працювати. Це був складний рік, наслідки гіперінфляції, люди роздратовані. Зустрічей було багато,  по 7-8 на день. Приходимо в одну школу на батьківські збори. Люди налаштовані вороже. Батько так спокійно до присутніх звер­тається: "Дайте мені дві хвилини. Якщо буде нецікаво — я піду". Через 10 хвилин запитує: "Ну що, мені вже йти?". Крики: "Залишайтесь! Є запитання, є про що поговорити!". Ходять легенди про його виступи. Приїхав у село, зустріч на фермі. Пів на шосту ранку, перед роботою, зібрался доярки. Заспані, у них свої проблеми, малі діти, важке життя. А він починає розповідати про фінансову політику і валютне регулювання. Погляди робляться байдужими, не розуміють.  Тоді він каже: "Держава — це наша мати. І вона повинна піклуватися про малих, старих, немічних, хворих… А хто у нас такий?  Школи, дитячі садки, лікарні, соціальні заклади. Вони самі не виживуть, Держава повинна їх підтримувати. А у неї є, скажімо, чоловік - національний банк, який проводить фінансову політику, приносить кошти. А коли чоловік п'є, гуляє  Тут  одна доярка не витримує і кричить: «Гнати такого чоловіка!» А батько: "Ось і я кажу, що треба міняти кредитно-грошову політику".

Зрозуміли, їм цікаво. Міг завжди знайти потрібний приклад і слова для будь-якої аудиторії. І найскладніші наукові, економічні речі так роз'яснюв, що  люди розуміли. До слова, такі складні предмети, як теоретична механіка, теорію гіроскопів викладав блискуче, аудиторії завжди були переповненні.

Проти нього активно працювали конкуренти, вели брудну кампанію. Стало відомо про те, що його запросили до Німеччини на кілька років читати лекції, очолити кафедру. І знову навколо цього спекуляції. Він під час теледебатів так і сказав: "Так, це правда, але тут мої діти, онуки. Вибір зробив — залишаюся в Україні!". І порвав запрошення.

Це справило на людей, як виявилося, сильне враження. Студенти з нашої команди роздавали його листівки на місцевому базарі. А якась бабуся, що продавала квіти, каже: «Дитино! Я пам'ятаю його! Це той професор, що не поїхав за кордон, а залишився тут в Україні».

Він тричі обирався Народним депутатом України, двічі від одного округу в місті Хмельницькому, де зараз вулиця і рідна школа №19 носять його імя.

 

      Батька можна охарактеризувати так: він увесь час був у русі. Спокою ніколи не було — рух усе життя. Ніколи не зупинявся. Далі. Він був генератором ідей. І жага завжди бути попереду. У 55 років — заслужений професор, декан, академік різних міжнародних академій. За рік він написав докторську дисертацію по макроекономиці "Соціально-економічні перетворення пере­хідної економіки України" й захистив її, щоб своєю роботою допомогти офіційним економістам. "Я — депутат, я — незалежний, можу наводити ту статистику, яку вони не можуть внаслідок професій­ної залежності, можу оперувати об’єктивними даними, критику­вати визнані авторитети і владу. Окрім того, як учений хочу системно розібратися в питанні, чому маємо такі проблеми з економікою. Можливо, уряд щось не так робить, мож­ливо, з самого початку закладена системна помилка".

       Став першим в Україні доктором одночасно і технічних і економічних наук. Йому дорікали деякі відомі штатні економісти: "Куди ви лізете, Михайле Антоновичу! Займайтесь своєю цариною, наві­що пишете статті про економіку?". Але цс ще більше зачепило його самолюбство, він зміг розібратися що до чого в нашій хворій економіці і показати шляхи виходу з кризи. Це його характеризує і як вченого, і як людину.

 

Об’єктивна істина - для нього була понад усе. Хоча з політичного погляду це видавалося недоречним. Більшість говорила одне, а він міг довести, що істина полягає в іншому. Ця його риса: він не боявся боротися за ідею, за   істину. І в своїй науковій галузі, і в політиці. А, з іншого боку, такі люди запалюють інших, бо з прагматиків, як відомо, виходять успішні люди, вони домагаються карєрного успіху, але з них не виходить  потужних харизматичних особистостей…

Лідер, який може повести за собою, повинен сам вірити, напевно, фанатично в свої ідеї. Мій батько був таким. Він сам запалювався своїми ідеями, запалював ними й інших. Хоча це було не на користь йому, бо заради ідеї міг піти на ускладнення, неприємності; якщо можна так сказати, то я б сказав, що він був непрактичним у політичному плані.

На перший погляд, він був доброю і м'якою людиною. Але коли йшлося про принципи — був непохитним. Коли вважав, що робить пра­вильно, його ніщо не могло зламати, жодні впливи, жоден тиск чи погрози. Мені його колеги розповідали: що йому тільки не пропонували посади, гроші, погрожували — аби тільки перейшов до владної більшості. Але він не під­дався на тиск.


Проте, він повторював помилку всіх великих просвітників, вважаючи, що люди, які досягли  вершин владної ієрархії, вони розумні, і на них можна вплинути просвітництвом. Йому здавалося, що коли він з наукової точки зору пояснить можновладцям  помилки владного курсу — то вони зрозуміють... А коли зрозуміють, стануть кращими, будуть більше працювати на Україну, а не на свою кишеню. І в цьому плані він був дещо наївним...

Коли Віктор Ющенко був Головою Нацбанку, батько ледь не щотижня записувався на прийом і роз'яснював йому, в чому помилки монетарної політики, шокової терапії і чому не слід керуватися певними рекомендаціями МВФ.

 

    Усе, що пов'язане з інтелектуальною працею, не на користь часу, робив сам. За час кожної літньої відпустки писав по новій книзі.

 

Він був живою людиною. У нього були різні моменти в житті, але він ніколи не скаржився, не просив про допомогу… Девізом його були слова Спінози: "Не плакати, не сміятися, а розуміти". Вважав, що в  будь-якій складній проблемі, в критичній ситуації потрібно розібратися. Не впадати у відчай, а розуміти, зрозумівши діяти.

 

 P.S. Колектив Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського звернувся до Віталія Кличка  з пропозицією про присвоєння одній із вулиць Києва поблизу КПІ  імені професора Михайла Павловського.

 

 

 

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Павловский,Кличко,економіка України,факультет,людина,лідер,колектив,батько,вчений,Київський міський голова
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.