Лось, кабан та міна: як не втратити українську фауну після деокупації

Масове мінування територій – ще один з голосів війни, який довго звучатиме болючим відголоском. У квітні Україна ввійшла до переліку найбільш замінованих країн світу.

За підрахунками Організації об’єднаних націй станом на квітень понад 1,8 млн осіб проживали в оточенні мін.  А Міністерство закордонних справ повідомило про суттєве збільшення площі мінування. Так, якщо у 2014 році очистки потребували 16 тис. квадратних кілометрів Луганської та Донецької областей, то у травні йшлось про необхідність розмінування понад 80 тис. квадратних кілометрів української землі. На думку ж керівника управління організації піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування ДСНС Олега Бондаря взагалі може йтись про необхідність очищення від вибухівки близько 300 тис. квадратних кілометрів території. А це – майже пів України!

Порушуючи закони війни, окупанти мінуюсь все навколо: сільгоспугіддя, житлові зони, лісові масиви. Небезпеку починають становити місця, що не мають жодного відношення до військових об’єктів. І це особливо небезпечно для регіонів, які щосили намагаються відновити життєдіяльність та економіку в умовах війни.

Так, 14 квітня, на Чернігівщині просто посеред поля на міні підірвався трактор. Водій загинув. Аналогічний випадок стався 4 травня в Київській області. На щастя керманич вижив. Такі випадки не поодинокі і, на жаль, не останні.

Роботи з розмінування потребують не лише коштів, але й спеціалістів і чималих термінів. За дании голови МВС Дениса Монастирського, один день активних бойових дій  - це близько 30-35 днів розмінування. В свою чергу ДСНС вже говорить про 5-10 років, необхідних для очищення України від мін.

З настанням тепла військові адміністрації почали оприлюднювати розпорядження щодо заборони відвідувати лісові масиви. Цілком логічно. Адже, по-перше, ДРГ противника пересуваються не лише загальноприйнятими шляхами. 

По-друге, під час війни працівникам ДСНС роботи більш ніш вистачає. І займатися гасінням наслідків пікніків їм, м’яко кажучи, неначасі. Знову ж – міни.

Проте їх загроза спрямована не лише на людину та національну й світову продовольчу безпеку. Під удар потрапляє екологія України, її рослинний та тваринний світи. Мешканці природних лісових та степових зон не підлягають евакуації та водночас не застраховані від натрапляння на міни. Разом з тим масова загибель фауни може не лише спровокувати стрімке скорочення видів, але й запустити ланцюгову реакцію порушення природнього балансу між видами живих істот.   

Вихід – в організації природних еко-парків (не плутати із зоопарками під будь-якою  вивіскою!). Там, перебуваючи у повністю звичних для себе умовах, тварини знаходяться під контролем спеціалістів та кіперів. Такі зони можна створювати як на вже існуючих природних локаціях, так і за рахунок рекультивації територій. Подібний крок може видатись невчасним на тлі необхідності відновлення економіки та інфраструктури після завершення війни. Але!

Протягом двох місяців Україна стала чи не найпопулярнішою державою світу. В тому числі, як не дивно, навіть серед самих українців. Тому водночас із пост-воєнною відбудовою варто очікувати на зростання показників внутрішнього та зовнішнього туризму. Внутрішнього – як мінімум. Бажання дізнатись більше про свою Батьківщину після її перемоги доволі часто простежується в соцмережах. Та й для європейців Україна стала набагато цікавішою.

В цьому розрізі екопарки – потенційні туристичні магніти і об’єкти інвестування.