Нещодавно в одному з дописів на сторінці у Facebook я згадав, що війна посунула питання екології навіть не на другий план. І це правда. Втім стосується вона поточних екологічних турбот у громадах.

***

Йдеться про прибирання, озеленення, зариблення, реалізацію місцевих програм.

У світовому розрізі ситуація є кардинально іншою. І як показали останні події в Україні – вразливою. Протягом майже двох місяців активних бойових дій Україна неодноразово опинялась на межі якщо не екологічної катастрофи, то надзвичайної ситуації вже точно.

У Рубіжному Луганської області ворог двічі влучав по цистернам з азотною кислотою.  Ця речовина токсична, має різкий запах. Для людини вона становить небезпеку при вдиханні. Симптоми легкого отруєння схожі на бронхіт, до якого додаються запаморочення та сонливість, печіння в очах та зниження артеріального тиску. Більш тяжкі випадки характеризуються набряком легенів.

Що ж до впливу на довкілля, то такі викиди провокують випадання кислотних дощів. Подібні опади шкодять в першу чергу рослинному світові. В тому числі – продуктовим культурам.

Але навіть ці події могли стати дріб’язком у порівнянні з перспективою зіштовхнутись із ядерною катастрофою, значно потужнішою за Чорнобильську. Не буде перебільшенням сказати, що новини про захоплення ЧАЕС та Запорізької АЕС – найбільшої в Європі – сколихнули світ. Так, в Європі, яка не гірше українців пам’ятає наслідки ночі на 26 квітня 1986 року. 

Втім МАГАТЕ лише констатувало факти втрати зв’язку зі станціями. А разом з тим навмисний чи випадковий людський фактор міг призвести до загальноєвропейської ядерної катастрофи. Якщо не світової.

Реформації має зазнати не лише військовий безпековий сектор, а й екологічний. Врешті-решт межа між цими напрямками вже розмита. Тому утримати військові дії в межах України, як це декларували міжнародні партнери, не вийшло. Наслідки вже настали для всіх.

Наша держава без перебільшення об’єднала світ. І це не фігуральний вислів. Таке єднання ймовірніше за все призведе до зміни й оновлення системи світової безпеки на рівні союзів або підтримки. Проте вкрай важливо, щоб зміни торкнулись системи екологічної світової безпеки. Яка має ефективно працювати де-факто, у вигляді реальних оперативних механізмів, а не лише меморандумів й угод. Адже «глибока занепокоєність та стурбованість» навіть від найавторитетніших світових організацій не зменшує глобальних ризиків. Бачимо, як позиція спостерігача ледве не коштувала існування цілому континентові.

З іншого боку оновлена конструкція світової екологічної безпеки має захищати держави, що її утворюють. Вкрай важливо запобігти перетворення нової системи на засіб обопільного шантажу.

Але розпочинати потрібно з себе. У період воєнного часу набрала чинності норма, згідно якої спалення сухостою прирівняли до диверсії. З усіма наслідками щодо покарань у вигляді позбавлення волі на термін від 10 років аж до довічного ув’язнення.

Після повернення до мирного життя вона може стати основою для радикалізації екозахисного законодавства. Офіційно визнаною диверсією мають стати скидання шкідливих речовин у водоймища та ґрунти, незаконний видобуток корисних копалин та деревини, системне промислове забруднення, що відбувається внаслідок ігнорування екологічних норм.

Парадоксально, але саме посилення внутрішнього законодавства сприятиме україноцентричному розвитку держави. Адже вирубування лісів або вимивання бурштину – це угода двох сторін. Перспектива стати не просто порушником екологічного законодавства, а диверсантом, холодитиме запал однієї з них.

Втім реалізація такої схеми залежатиме від прозорої роботи відповідних органів.