ЕКСТРЕНИЙ НОМЕР «103»: як повернути соборність в українські серця?

22 січня Україна відзначила День Соборності. Знакове свято для української держави. І не лише завдяки вирішальним історичним подіям, що стались у далекому 1919-у, 103 роки тому.

***

Починаючи з 90-х, День соборності України супроводжує яскрава традиція – побудова ланцюгів єдності. Вперше такий флешмоб відбувся між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом на знак єднання різних куточків однієї країни. Проте День Соборності, що сповнений лише урочистостями, флешмобами, згадуванням історичних подій та вшануванням видатних особистостей є лише датою в календарі.

Віддаючи шану історичному минулому, важливо пам’ятати про сьогодення та майбутнє. І якщо єдність України є беззаперечною, то питання єдності українців на тлі останніх подій в державі лишається відкритим та неоднозначним. На жаль, скоріше риторичним.

Конституція України, одна з найбільш людинолюбних та демократичних, гарантує кожному громадянину свободу світогляду, віросповідань, участі в суспільному й політичному житті, а також висловлювання думок та поглядів. Звичайно, в рамках чинного законодавства. Давня істина, обґрунтована юриспруденцією: свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої.  

Останній тиждень я жодним чином не коментував суспільно-політичні події, що відбуваються в державі. Причин декілька. По-перше – щира повага до моїх колег, що представляють різні політичні сили і, відповідно, погляди. По-друге (хоча за вагомістю таке ж «по-перше») – повага до моїх земляків та співгромадян, які обирали ці політичні сили. Адже демократія – це свобода вибору під покровом та пильним наглядом Закону. А не право, що ситуаційно регламентується чиїмось вподобаннями та «політичною доцільністю».

Проте уважно спостерігав за тим, що відбувається в країні і відображенням цих процесів в соцмережах та офлайн. Буду відвертим: побачене псує настрій. Не через сутність власне політичних процесів. А через поляризацію суспільства, яка іноді набирає огидних форм. «…боти», «…лоуни», напади (вербальні та фізичні) на журналістів та співгромадян, самоокреслення каст «правильних». Це точно про єдність, соборність та здорове суспільство, най й таке, що переживає війну та численні кризи? 

Доцільним буде пригадати видатний вислів професора Преображенського: «Розруха не у вбиральнях, а в головах».  

Єдність – це не раз на рік. Вона – щохвилини в стінах будинків, на вулицях міст. Вона – в офісі, металургійному цеху, аудиторії, лікарняній палаті і навіть на родинній кухні.

Вона – у вмінні почути замість висловитись, зрозуміти замість самоствердитись. Вона – у почутті небайдужості та поваги до ближнього, незалежно від кольору шкіри, конфесії та політичної приналежності. 

І, звичайно, у злетах за рахунок творення, а не руйнацій, паплюження та принижень.