Нобелівська премія та українське будівництво: до чого тут експерименти?

Нобелівські лауреати з економіки в 2021 році показали, як на основі експериментів приймати економічні рішення. Для України це особливий урок, як перестати говорити про складні реформи і почати діяти

Лауреати Нобелівської премії з економіки в 2021 році Джошуа Ангріст і Гвідо Імбенсо отримали відзнаку "за методологічний внесок в аналіз причинно-наслідкових зв'язків". Простими словами, вони довели, що природні експерименти, які тривалий час вважалися ненауковими або такими, що мають найслабшу доказову базу, насправді можуть ефективно використовуватися для прийняття економічних рішень.

У своєму класичному експерименті Джошуа Ангріст і Гвідо Імбенс порахували взаємозв’язок між роками освіти та майбутнім доходом людини. Наприклад, навчання у школі впродовж 12 років натомість 11-ти давало додаткові 12% прибутків щороку протягом усього життя. А 16 років освіти забезпечувало зростання доходу аж на 65%, у порівнянні з 11 класами школи. До цього вважалося, що порівнювати людей таким чином некоректно – на дохід впливають безліч інших факторів, окрім освіти. Наприклад, стан здоров’я, матеріальний рівень родини, місце проживання тощо.

Однак заслуга Ангріста та Імбенса полягає у тому, що вони довели – економічні проблеми можна перевіряти на реальних ситуаціях, визначаючи причинно-наслідкові зв’язки між подіями.

Сьогодні українські можновладці мають також почати використовувати науковий підхід, щоб зрештою впроваджувати ефективні рішення. Зокрема, це стосується сектора будівництва.

Для прикладу, зараз все ще існує дві основні гіпотези, як саме має розвиватися транспортна інфраструктура міст. Одні кажуть, що якщо будувати широкі дороги та продумані розв’язки, а також достатню кількість платних парковок, в якийсь момент кількість автомобілів перестане приростати, а всім водіям буде комфортно. 

Останнім часом велика частина урбаністів почали схилятися до протилежної точки зору. Місто має бути максимально зорієнтоване на пішоходів – широкі доріжки, велосипедні смуги, зручний та продуманий громадський транспорт. Тоді як водіям треба платити не лише за паркування, але навіть за проїзд центральною частиною міста. Такий підхід використовують в Парижі, Лондоні та Стокгольмі.

Інші взагалі кажуть про ефективність концепції 10-ти хвилинного міста, коли від дому до роботи можна дістатися максимум за 10 хвилин пішки. А дорога до спортзалу, парку чи супермаркету не повинна перевищувати 5-ти хвилин.

У реальності існування таких протилежних думок не сприяє покращенню ситуації, а навпаки змушує посадовців зупинитися. Будь-які дії отримують часткову підтримку, але також викликають невдоволення інших мешканців. При цьому жодна зі сторін не може навести конкретні оцифровані дані, чому саме їх підхід буде ефективним.

У такому випадку прийнятним сценарієм міг би бути практичний експеримент із розвитком міст за різними стратегіями. Під час дослідження необхідно заміряти як об’єктивні показники – розміри та тривалість заторів, час витрачений, щоб дістатися від дому до місця роботи, так і суб’єктивні – задоволення жителів міста станом інфраструктури. Взявши для цього два міста із населенням від 400 до 600 тис. жителів, за 3-4 роки можна побачити реальний вплив кожного підходу. Зрештою це дозволить почати масово впроваджувати більш вдале рішення.

Практичні експерименти можуть бути базою для виважених рішень можновладців, на які б не впливали політичні або інші фактори. Щодо термінів, додаткові декілька років дослідження насправді можуть прискорити прийняття багатьох рішень. Викликаючи багато суперечок, зараз вони просто відкладаються на десятки років. По-третє, якщо говорити про новації, які включають зведення нових об’єктів, завдяки ефекту мультиплікатора будівництва, навіть якщо одна зі стратегій виявиться зрештою менш ефективною, на загальноекономічному рівні вона може принести позитивний економічний ефект.

Загалом практичні експерименти мають стати золотим правилом для управлінців та законотворців. Наприклад, пропонуючи введення нових податків, сьогодні вони часто оперують примарними цифрами, які згодом не підтверджуються в реальності. Зокрема це стосується декількох останніх ініціатив, які були націлені на ринок нерухомості. Страждає частина бізнесу, який працює законно, а решта просто йде в тінь. Внаслідок цього держава отримує ще менше зборів, аніж до введення нового податку.

З іншого боку, проведення експерименту на обмеженій території могло б продемонструвати, яким буде вплив новацій, і чи насправді додатковий фіскальний механізм стимулює детінізацію, а не навпаки - заміняє одиничні випадки оптимізації масовим згортанням бізнесу. Також це дозволяє глибше дивитися на ініціативи ще на початковому етапі, оперуючи категоріями причинно-наслідкових зв'язків, які часто діють набагато складніше, впливаючи на значну кількість змінних. Нарешті, це може прискорити запуск реформ, додавши фактор аналітики та об'єктивності до рішень, які часто приймаються з огляду на політичні чинники.