Спекуляції РФ та питання мови, як показник російської гібридної експансії

Спекуляція на найбільш болючих темах, і питання мови – це одне з тих питань, за рахунок якого Росія намагається розділяти суспільство...

і, отже, формувати підґрунтя для подальшої ескалації конфлікту в Україні та водночас впроваджувати загарбницьку ідеологію «Русского мира» в країні.

Російська ідеологія «Русского мира» – перш за все спрямована на експансію впливу за кордоном та об’єднання країн, які Кремль вважає своєю зоною впливу (зокрема це стосується і нашої держави), на основі російської мови, спільної історії у баченні Кремля та Російської Православної Церкви (РПЦ).

Політична концепція «Русского мира» почала набувати значення у 2000-х роках. На початкових етапах велику роль у формуванні та впровадженні концепції відігравала РПЦ, що сприяло протиставленню «Русского мира» західним демократіям, які російська система пропаганди традиційно зображує як цивілізаційно ворожі та такі, що намагаються нав’язувати іншим країнам деструктивні цінності. Спираючись на «Русский мир», Російська Федерація прагне утвердитись у якості провідного геополітичного лідера. Поступово концепція починає більш широко застосовуватись російською політичною елітою та стає все більш лінгвоцентричною. Російська мова виходить на перший план як об’єднавчий фактор у баченні Кремля, що корелюється із зовнішньою політикою Російської Федерації, для уряду якої спекуляції на мовному питанні неодноразово ставали приводами для агресивних, включно зі збройною агресією,  дій.

Носіїв «Русского мира» Кремль фактично визначає як всіх, хто, за словами В.Путіна, «говорить і думає російською». З таких міркувань у лютому 2021-го року речник російського президента Д.Пєсков назвав частиною «Русского мира» Україну, що підкреслює директивність Кремля, експансіоністський характер концепції і відмову іншим державам у праві на національне самовизначення та вибір цивілізаційних орієнтирів. 

Саме на питаннях російської мови та її просування робиться акцент у цілому ряді стратегічних документів Російської Федерації, включно зі Стратегією національної безпеки та Концепцією зовнішньої політики. Стратегія національної безпеки визначає зниження ролі російської мови у світі як одну з ключових загроз поруч із «розмиванням традиційних російських духовно-моральних цінностей і ослабленням єдності багатонаціонального народу Російської Федерації шляхом зовнішньої культурної та інформаційної експансії, … пропаганди вседозволеності…», і таке формулювання корелює з основними принципами «Русского мира», який, отже, знаходить закріплення у стратегіях державної політики на найвищому рівні. Воно також вказує на двохвекторність концепції, яка застосовується і для об’єднання багатонаціональної РФ за принципом «згори вниз», і для реалізації імперських амбіцій російського уряду за кордоном. 

Складною наразі залишається ситуація з мовним питанням і в Україні.  ЇЇ треба розглядати як результат незавершеного асиміляційного процесу примусового перетворення україномовної спільноти на російськомовну, що здійснювався з метою цілковито розчинити український етнос у російському та знищити українську Україну, що доволі яскраво відповідає описаній російській ідеології. Процес витіснення української мови з багатьох сфер життєдіяльності та прогресуюче зменшення носіїв української мови не призупинило навіть надання українській мові статусу державної у 1989 р. і подальше закріплення цього статусу, як одного з елементів конституційного ладу країни, в Конституції.

Натомість впровадження української мови як державної у публічній сфері не було до кінця послідовним і не супроводжувалось системними заходами, спрямованими на подолання тяжкої спадщини — багатовікової деформації мовного середовища країни.

На існуючу й нині деформованість мовної ситуації в Україні вказує співвідношення носіїв української та російської мов, що не відповідає співвідношенню етнічних українців і росіян на її території. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українці становлять 77,8 % людності України, тоді як українську мову визнало рідною лише 67,5 %.

Станом на 2017-й рік, згідно окремих опитувань, попри критику в ЗМІ, щодо радикального впровадження української мови у суспільстві, 76 % населення висловилися за атестацію зі знання мови держслужбовців, 61 % за запровадження подібного іспиту для отримання громадянства, 90 % вважають її необхідною для всіх держслужбовців і керівників медзакладів.

Нинішня ж мовна ситуація в Україні є результатом тривалої війни проти української мови, української ідентичності й української державності, яку Росія розпочала після 1654 року та яка продовжується і нині у формі мовно-культурної експансії.