Закарпаття часів окупації Угорщиною - незручна правда

У сучасній угорській історіографії свідомо оминають незручні факти з минулого Угорщини, куди в роки Другої світової війни входило Закарпаття.

Але факти – річ уперта: в угорські трудові табори було забрано втричі більше закарпатців, ніж у сталінські потрапило угорців. І там, і там люди мордувалися і вмирали. Проте, якщо про сталінські репресії проти угорців та німців Закарпаття за державні кошти України видано солідний том під 800 сторінок, то допомагати дослідникам в розслідуванні злочинів своїх попередників угорська влада не квапиться.

В 2017 році в Ужгороді відкрили музей жертв сталінських репресій, створений за фінансової допомоги угорського уряду. Музей громадський, його відкрили у цокольному приміщенні Будинку товариства Олександра Духновича, яке сповідує «неорусинство». Тож нічого дивуватися, що головний акцент тут зроблений на репресіях проти угорців, що асоціюється з приходом радянської влади. Показово, що в оформленні стендів переважає угорська мова.

Без сумніву, пам'ять постраждалих внаслідок репресій заслуговує на пошанування. Однак наголошуючи тільки на провинах сталінського режиму, угорські активісти чомусь мовчать про те, що робила їхня влада перед осінню 1944 року. Бо ця кривава історія має не тільки наслідок, але й причини.

Загальновідомо, що за часів угорської окупації 1939-1944 років загинуло від репресій близько сто тисяч закарпатців (кожен шостий мешканець краю).

Отже, у березні 1939 року союзник гітлерівської Німеччини Угорське королівство збройно поневолило Закарпаття. Почалася шестирічна окупація краю, яку угорська влада назвала «визволенням». Уже сама окупація краю супроводжувалася розстрілами сотень українців без суду і слідства, в тому числі полонених, що є злочином проти людяності. За офіційними даними Міністерства внутрішніх справ Угорщини, з березня 1939 року по грудень 1940-го на Закарпатті загинуло 4,5 тисячі осіб. В угорських «визволителів» навіть з’явилася думка переселити вглиб Угорщини всіх закарпатців, що мали середню освіту, аби не мати клопоту з поділом на лояльних і не дуже. Представники угорської влади в Мукачеві та районі заборонили діяльність 250 громадських, культурних, господарських, промислових та інших організацій, а 310 їхніх керівників були інтерновані. Угорська держава тотально придушувала не тільки національну свідомість громадян іншої національності, але й прояви елементарної громадянської свободи. Навесні 1944 року все Закарпаття покрили концтабори і гетто: Мукачево, Ужгород, Перечин, Виноградів, Берегово, Чинадієво, Мараморош-Сігет, Хуст, Тячів, Сокирниця, куди було звезено все єврейське населення краю.

Майже нічого не говориться про ще один вид репресій – трудові табори, які угорська влада почала створювати ще в 1939 році.  За підрахунками спеціальної комісії Закарпатської області, окупаційна влада забрала у трудові табори Угорщини і Німеччини близько 71 тисячу закарпатців, застосувавши етнічний критерій. Лише навесні 1942 року із Закарпаття відправили на примусові роботи в глиб Угорщини понад 14 тисяч закарпатців. Тяжко працюючи під жорстоким наглядом військових і жандармів у холод і спеку, вони, напівголодні, змушені були виконувати доведені норми під загрозою нещадного покарання.

У 2013 році в Ужгороді побачила світ книжка «У рабстві: усні історії примусових робітників із Закарпаття 1939-1944 років», яку підготували відомі історики. Ці свідчення жахають не менше, ніж спомини угорців, які пізніше пережили сталінські табори. Ось лише окремі спогади очевидців тих часів. Юрій Берега із села Келечин: «Немов худобу, у віжки запрягали людей і змушували тягти ліс, каміння, побутові матеріали». Петро Гаврилко з Буштина: «У разі непокори проводили «десяткування», тобто кожного десятого розстрілювали. За виконання норми отримували 400 грам хліба в день». Михайло Гаврилко, який будував аеродром під Дебреценом: «Працювали по 14-16 годин, зранку до темної ночі під наглядом військових… Нікому з нас ніхто гроші не платив».

Тобто, не виправдовуючи ні один тоталітарний режим,  кажучи «б», треба пам’ятати про «а». Але чи виникне на Закарпатті музей жертв угорської окупації, яка за масштабами стала для закарпатців жахливішою навіть за сталінщину?