Закарпаття в дзеркалі Угорщини

Почуття ностальгії за «славним» імперським минулим лягло в основу геополітичних амбіцій Угорщини щодо захисту угорських етнічних громад в Карпатському регіоні.

Закарпатська область протягом своєї історії не раз опинялася на перехресті різних культур та політичних впливів. Складна історія цього регіону в значній мірі зумовлює його сьогоднішню геополітичну та культурну динаміку, а також постійний інтерес з боку сусідів України – Угорщини та Росії.

Свого часу Закарпаття входило до складу Русі, Королівства Угорщини, Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, на короткий термін – хортистської Угорщини, після чого у 1944 році область була включена до складу СРСР. З розвалом останнього у 1991 році Закарпатська область стала частиною незалежної України.

Почуття ностальгії за «славним» імперським минулим лягло в основу геополітичних амбіцій Угорщини щодо захисту угорських етнічних громад в Карпатському регіоні. Різні уряди Угорщини протягом останніх 100 років прагнули здійснювати вплив на свої колишні землі. З приходом Віктора Орбана намагання Будапешта наростити вплив на територіях сусідніх держав, де мешкають угорські меншини, лише посилилися. Угорські високопосадовці відкрито підтримують культурну та територіальну автономію угорських етнічних меншин в інших країнах. Деякі члени і прихильники праворадикальних сил на кшталт партії «Йоббік» навіть робили заяви про те, що деякі з цих територій повинні стати частиною Великої Угорщини.

І не дивно, що така напориста риторика Угорщини почасти призводила до дипломатичних скандалів із сусідніми країнами – Румунією, Словаччиною, Сербією, а також Україною, в якій проживає близько 150 тис. громадян угорського походження.

Напередодні парламентських виборів у 2019 році Угорщина намагалася здійснювати вплив з метою збільшення представництва угорської меншини у Верховній Раді України. Хоча угорський уряд відкинув звинувачення Києва, заявивши, що зустрічі з представниками етнічних громад за кордоном є нормальною практикою Будапешта, сам факт того, що Угорщина ризикнула ще більше зіпсувати і без того напружені відносини з Україною, тільки підтвердив наміри Будапешта впливати на українські вибори.

Здавалося б, піклування про свою меншину є цілком добрим наміром, особливо в нелегкі економічні часи. Однак на тлі ворожих політичних заяв Будапешта на адресу Києва українські аналітики вбачають в такому фінансовому вливанні приховану угорську експансію. Зокрема, частина коштів, наданих Товариству угорської культури Закарпаття в Ужгороді була використана для політичної кампанії керівника цього товариства та кандидата в депутати Василя Брензовича. В першій половині 2019 року ТУКЗ отримало від угорського Фонду імені Бетлена Габора 800 тисяч форинтів (близько 70 тисяч гривень) для встановлення білбордів. Хоча ця сума здається занадто незначною, щоб справити серйозний вплив на результати виборів, такі дії порушили законодавство України і створюють прецедент для подібного втручання у виборчі процеси з боку Угорщини у майбутньому.

Більш того, за декілька тижнів до виборів низка угорських високопосадовців, включно з міністром закордонних справ Пітером Сіярто, неприховано брали участь у передвиборчій кампанії наближених до Будапешта кандидатів на Закарпатті. Під час своїх поїздок до області угорські чиновники наголошували на економічній та культурній підтримці Закарпаття. Вони також відкрито агітували за «своїх» кандидатів на дострокових парламентських виборах. 12 липня найрейтинговіший кандидат Василь Брензович навіть їздив у Будапешт на окрему зустріч з прем’єр-міністром Віктором Орбаном та віцепрем’єр-міністром Жолтом Шем’єном, який відповідає за національну політику Угорщини. Під час цієї зустрічі Брензович та лідери Угорщини розмірковували над тим, як підвищити явку виборців в регіоні. Серед запропонованих ідей було повернення етнічних угорців Закарпаття, які на той час працювали в Угорщині. Незважаючи на ці факти втручання, жоден із кандидатів, підтримуваних угорською владою (Василь Брензович, Йосип Борто чи Міклош Товт), не зміг увійти до нового складу Верховної Ради.

Новий сплеск емоцій викликало на Закарпатті ухвалення Верховною Радою Закону України «Про освіту», за яким навчання у школах нацменшин запроваджується і державною мовою. До слова, угорська меншина активно виступала за ухвалення цього закону. Будапешт вважає це загрозою для своєї меншини на Закарпатті і вже понад два роки блокує зближення України з НАТО, вимагаючи від Києва відмовитися від політики збільшення частки української мови в освіті. Угорцям дуже не подобається зміцнення української національної освіти, попри те, що це поширена європейська практика. Угорців в Україні стільки ж, як румунів чи болгар. Але ні Румунія, ні Болгарія не дозволяють собі нахабне втручання у внутрішню політику України, розуміючи проблеми подолання постколоніальної спадщини. Угорці не хочуть нічого бачити і чути, окрім своїх інтересів. Компроміс в їхньому розумінні – це повна відмова Києва на їхню користь. Угорські сподівання, що нова українська влада зробить одразу відкат назад і поскасовує все, що напрацювала попередня, не справдилися.

Проте, Міністерство освіти України цього року знизило мінімальний бал у ЗНО з української мови для випускників угорськомовних шкіл (хоча це порушує сам принцип справедливого оцінювання знань). Нажаль, це жодним чином не вплинуло на поступливість угорців.

Тим не менш, покладаються великі надії на діалог примирення Будапешту з Україною у питанні угорської меншини. Зустріч Зеленського та Орбана вже є на порядку денному обох столиць. Коли нарешті буде скасовано заборону на подорожі через COVID-19, така зустріч може допомогти відновити угорсько-українські відносини та прокласти шлях для вирішення існуючих розбіжностей.