Хто стоїть за «тарифним майданом»?

Новий 2021 рік дійсно приніс українцям чергове підвищення тарифів на газ, тепло, холодну воду, електроенергію.

Очевидно, що протягом останнього часу з’явилось одразу кілька підстав для зростання невдоволення владою серед населення. І по-перше, це різке підвищення комунальних тарифів, яке українці відчувають уже зараз.

Новий 2021 рік дійсно приніс українцям чергове підвищення тарифів на газ, тепло, холодну воду, електроенергію. Якщо раніше за перші 100 кВт.год можна було сплачувати 0,9 грн/КВт.год, то з 1 січня діє фіксована ціна для побутових споживачів на рівні 1,68 грн/кВт.год. Аналогічна ситуація склалася і на газовому ринку. Наприкінці грудня стало відомо, що ціна блакитного палива у порівнянні з груднем минулого року зросла на 14%.

Через підвищення комунальних тарифів на газ, тепло та електрику жителі деяких регіонів України - в Харкові, Миколаєві, Полтаві, Чернівцях та Кривому Розі - виходили на акції протестів. Мітингувальники перекривали траси і вимагали зниження цін на житлово-комунальні послуги.

Хоча ці акції протесту нібито спалахують стихійно і проходять начебто «поза політикою», неважко здогадатися, що організовуються вони за одним шаблоном. Деякі, опозиційні діючій владі політичні проекти сприйняли підвищення тарифів як привід для підвищення власного політичного рейтингу.

Очевидно, що політичні сили від опозиції використовують акції протесту для підняття власного політичного рейтингу, а велика кількість мітингувальників прийшли туди за гроші. Мова йде про ОПЗЖ, для якої тема «тарифного геноциду» стала головною. Очолити «тарифний майдан» — це для ОПЗЖ чи не єдиний спосіб вирватися з маргінальною ніші суто прокремлівської партії і наростити свій електорат в різних регіонах. А це для ОПЗЖ вкрай важливо саме в очікуванні дострокових виборів. Навіть у передвиборчій програмі партія обіцяла знизити ціну на газ для українців до 3,8-4 тисяч грн за тисячу кубів, а також знизити тариф за рахунок прямих постачань газу з Росії. Крім того, ОПЗЖ зобов'язалася забезпечити використання палива українського видобування для потреб населення. Одна з найбільш амбітних обіцянок було у Вадима Рабіновича – через три місяці після перемоги партії на виборах знизити тарифи втричі. Інша справа, що ОПЗЖ в цілому і Медведчук зокрема не можуть похвалитися переконливими прикладами дійсно успішних політичних кампаній. Нагадаємо, що ОПЗЖ не змогла виграти вибори мера в жодному обласному центрі. Ну і взагалі «майдан» під проводом ОПЗЖ — це той ще абсурд.

Українська опозиція не пропонує рецептів виходу з кризи, а хоче зіграти на її поглибленні.  Дійсно, певна недовіра до влади в Україні є, але така недовіра не означає, що уряд і парламент є недієздатними та їх треба замінювати негайно. Ініціатори протестів розраховують створити штучну політичну кризу та поставити якісь вимоги Президенту та Верховній Раді.

Обурення громадян важким соціально-економічним становищем може бути використане і так званими патріотичними опозиційними силами, і проросійською опозицією та Російською Федерацією. Вочевидь, що акції протестів намагатимуться використати спецслужби Росії, тим більше, що ризик російського втручання в нинішні протести в Україні є високим.

 Для   Путіна важливо дестабілізувати ситуацію, оскільки мінський процес зайшов у глухий кут, санкції ніхто не знімає – і Кремлю треба поламати “вертикаль” української влади. Ми бачимо активність у соціальних мережах, яка контролюється Російською Федерацією. У режимі онлайн зростає активність людей, які виступають за всілякі спеціальні статуси регіонів, за посилення протестної активності. На користь «кремлівського сліду» говорить і міжнародна ситуація, зокрема те, що в сусідніх з Україною державах приходять до влади сили, які не мають «чіткої антикремлівської позиції

Особливість політики РФ полягає в тому, що вона створює широку платформу для підтримки деструктивних дій проти української держави.

 Ці акції носять явно проплачений характер. Справжні акції виглядають зовсім по-іншому.  

Характерною ознакою стала поява так званих «тітушок» – молодиків спортивної зовнішності. Причому вони без особливих перешкод, незважаючи на встановлені правоохоронцями металодетектори, організованою групою прийшли на мітинги. Поява цих людей зазвичай є ознакою, що готуються провокації, які можна використати для звинувачень влади в репресіях, диктатурі тощо. Судячи з досить нечітких відповідей учасників акцій протесту щодо вимог, які вони висувають, було більше ніж очевидним, що ці так звані акції протесту проплачені їхніми організаторами.  

Соціальні мережі рясніли оголошеннями останній тиждень щодо найму людей. І навіть виставляли розцінки, які складали, у середньому, близько 130–150 грн. за добу. Характерною ознакою була сумнівна зовнішність учасників, які стояли під партійними прапорами, але не могли назвати ім’я лідера політсили.

Ці протести, однак, виявилися нетривалими. Адже, люди в своїй більшості усвідомлюють, що будь-яка форма дестабілізації політичної обстановки може вплинути на контроль над територією країни, особливо коли частина територій «втрачена». Пересічні люди не розуміють, що їм можуть дати такі мітинги. Очевидне намагання опозиційних партій використати протестні акції в своїх цілях служать додатковою пересторогою для звичайних українців.  На відміну від Помаранчевої революції та Революції Гідності, немає потужного приводу до протестів – очевидно, що зростання тарифів таким тригером не стало. За таких умов високі протестні настрої не конвертуються у збільшення протестної активності.

Тому, прагнення опозиційних політичних сил підняти людей на протести на сьогодні приречене на провал.

 Вірогідно, що опозиційні партії і надалі продовжуватимуть спроби наростити власну популярність завдяки організації мітингів. Їх кінцевою метою, вочевидь, є проведення позачергових виборів до парламенту, на яких вони планують збільшити власну присутність у Верховній Раді. Однак суттєві політичні розбіжності між усіма опозиційними партіями стануть серйозною завадою для координації їхніх зусиль.