Державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я

При обмеженому фінансовому ресурсі держави, однозначно потрібно шукати механізми залучення коштів у медичну галузь.

При обмеженому фінансовому ресурсі держави, однозначно потрібно шукати механізми залучення коштів у медичну галузь.

А для цього держава має побудувати чіткі правила для партнерства з приватним бізнесом, і лише після цього таке партнерство може стати можливим. 

Яка ситуація в Україні з цим питанням?

24 липня 2020 року Департамент інвестицій Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (Мінекономрозвитку) у своєму огляді «Сутність, ознаки та переваги механізму державно-приватного партнерства», розглядаючи основні аспекти державно-приватного партнерства (ДПП), відмітив основні ознаки механізму ДПП, що обумовлюють його ефективність при залученні приватного бізнесу:

- створення та/або будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та технічне переоснащення) об’єкта ДПП та/або управління (користування, експлуатація, технічне обслуговування) таким об’єктом;

- фіксація у договірних відносинах "державного інтересу"; 

- довготривалість відносин (від 5 до 50 років);

- передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення ДПП;

- внесення приватним партнером інвестицій в об’єкт ДПП.

Перевагами механізму ДПП, на думку авторів зазначеного огляду, є:

- підвищення ефективності управління об’єктами державної та комунальної власності;

- покращення якості публічних послуг для населення та бізнесу;

- створення умов для використання новітніх технологій та запровадження інновацій;

- зниження навантаження на державний бюджет та оптимізація бюджетних видатків на надання публічних послуг та утримання бюджетних установ.

Дійсно, не можна не погодитись із тим, що для державних інтересів реалізація ДПП цікава й обіцяє вигідні перспективи.

Проте, чи зацікавлений потенційний інвестор у реалізації ДПП на тих умовах, які визначені законодавством на сьогодні? 

Спробуємо розібратись із загальними стадіями процедури ДПП. 

Мінекономрозвитку розмістило на своєму офіційному ресурсі інфографіку дорожніх карт підготовки проєктів ДПП, включаючи етапи, що передують конкурсу, і сам конкурс.

Міністерство охорони здоровʾя України у своїх Методичних рекомендаціях для власників державних та комунальних закладів охорони здоровʾя, для працівників органів управління у сфері охорони здоровʾя з метою впровадження проєктів ДПП у сфері охорони здоровʾя зазначило алгоритми підготовки проєктів ДПП та проведення конкурсів в процесі реалізації проєктів ДПП. 

Насправді, порядок і процедури підготовки проєктів та проведення конкурсів у межах реалізації ДПП на сьогодні є однаковими для усіх сфер, у яких дозволено ДПП, і їх послідовність виглядає так, як це зображено на сайті Мінекономрозвитку, з урахуванням того, що підготовці пропозиції про ДПП передує ряд важливих заходів, які також займають тривалий час: попередні консультації і переговори майбутніх інвесторів і потенційних партнерів між собою, у ході яких вивчається попит послуг на даному ринку і визначаються інші значущі для реалізації проєкту фактори, оцінка стану, у тому числі технічного, діючого об’єкта та ступеню ефективності послуг, що ним надаються, інвентаризація й оцінка майна, інвентаризація земельної ділянки під об’єктом, отримання кадастрового номеру, оформлення технічної та правовстановлюючої документації на землю. 

Власне, лише після цього доцільно приступати до підготовки пропозиції ДПП і концептуальної записки, що здійснюється у два етапи у разі якщо ініціаторами підготовки пропозиції є державний або комунальний заклад охорони здоров’я.

На першому етапі здійснюється підготовка концептуальної записки здійснення ДПП та проведення її детального аналізу, за результатами якого приймається рішення щодо доцільності або недоцільності підготовки техніко-економічного обґрунтування (ТЕО).

Строки підготовки концептуальної записки та її аналізу законом не обмежені, за винятком 30-денного строку подання висновків Мінекономрозвитку та Міністерством фінансів.

Строки прийняття рішення щодо доцільності або недоцільності підготовки ТЕО також не встановлені. 

Як свідчить практика передачі в концесію морських портів Херсона та Ольвії, час від початку підготовки пропозиції до прийняття рішення про доцільність підготовки ТЕО проєкту займає орієнтовно півтора роки. Сюди не входить час, необхідний для попередніх консультацій, обстежень обʾєкта та упорядкування технічної, земельної та правовстановлюючої документації. 

Підготовка ТЕО проєкту триває протягом строків, встановлених відповідним договором, який укладається із виконавцем. 

Далі готується Висновок аналізу ефективності ДПП і він підлягає погодженню з Мінекономрозвитку протягом 45 календарних днів з дати надходження.

Близько року пройшло між завершенням розробки ТЕО проєкту та оголошенням концесійного конкурсу щодо передачі в концесію морського порту Херсона. 

Таким чином, від початку підготовки пропозиції про ДПП до моменту оголошення конкурсу пройшло два з половиною роки. 

Тобто, така процедура може зайняти два і навіть більше років, оскільки передбачені законодавством максимальні строки проходження певних етапів є значними. 

Тому, якщо потенційний інвестор бажає реалізувати проєкт ДПП, у тому числі у сфері охорони здоровʾя, він може витратити на всю процедуру загалом три-чотири роки, що й демонструє приклад передачі в концесію морських портів Херсона та Ольвії. 

Тривалість процедури є не єдиним недоліком нинішнього стану регламентації ДПП. 

Проблемами у реалізації проєктів  ДПП в Україні сьогодні, на мою думку, є також відсутність єдиного підходу, єдиних правил, зрозумілих механізмів щодо способів взаємодії державних та комунальних закладів охорони здоров’я і приватного партнера, наявність розриву у розумінні змісту ДПП між закладами охорони здоров’я та потенційними інвесторами, залишення поза увагою тенденцій медичної реформи. 

На думку фахівців ГО “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”, стримуючими для впровадження та розвитку  ДПП є такі фактори, як: 

- перестороги інвесторів, пов’язані з корупційними ризиками, недосконалим законодавством України, відсутністю гарантії відповідності та виконання договорів;

- відсутність можливості закладів охорони здоровʾя надавати медичну допомогу за тарифами на рівні ринкових;

- ціновий демпінг на ринку послуг сервісу техніки з боку підрядників, які не є виробниками, та недостатня якість таких послуг.

Експерти програми «U-LEAD з Європою» у своєму огляді «Державно-приватне партнерство як механізм реалізації нової регіональної політики: можливості застосування та практичні аспекти підготовки і впровадження інвестиційних проєктів» найбільш серйозною перепоною на шляху реалізації проєктів ДПП називають загальний несприятливий стан інституційного середовища, в якому приватному партнеру доводиться реалізовувати проєкт ДПП, що характеризується такими серйозними проблемами системного характеру, як: 

- труднощі з отриманням дозвільних документів та погоджень, що необхідні для реалізації проєкту ДПП; 

- складність у переоформленні на приватного партнера права користування земельною ділянкою, на якій розташований об’єкт ДПП; 

- недостатня фахова підготовка посадових осіб, які займаються питаннями ДПП, низький рівень їх мотивації; 

- складність практичної реалізації гарантій, що надаються державним партнером для цілей реалізації проєкту ДПП; 

- значний строк реалізації проєкту, який перевищує три роки. 

Усе вищезазначене дає підстави вважати, що існуючу модель ДПП, незважаючи на всі її прогресивні ознаки, все ж таки потрібно удосконалювати. 

Зокрема, регламентація проєктів ДПП у сфері охорони здоровʾя має враховувати зазначені вище проблеми та специфіку галузі, а тому доцільним вбачається закріпити на рівні актів законодавства такі принципові аспекти: 

1) необхідно затвердити процедуру підготовки ТЕО та проведення аналізу ефективності ДПП, в тому числі порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення ДПП у сфері охорони здоров’я;

2) визначити обмеження для здійснення ДПП щодо цілісних майнових комплексів закладів первинної та екстреної медичної допомоги задля збереження доступності медичної допомоги у разі загрози життю та здоров’ю громадян;

3) заборонити зміни цільового призначення земельних ділянок під об’єктами ДПП у сфері охорони здоров’я, включаючи санаторно-курортні заклади; 

4) заборонити будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні ресурси та погіршувати їх властивості.