Безкоштовний ковід, коштовні тести, або етюд на тему «а гроші де?»

Кілька слів про те, чому спорожнів коронавірусний фонд

На виборчі дільниці людей пускатимуть і без маски, але поліція притягатиме таких осіб до адміністративної відповідальності, заявив головний санітарний лікар Віктор Ляшко. Одним словом, вхід у кабінку – безкоштовний, а вихід – 17 тисяч. Феєрично, правда ж?

А чи не можна зробити так, аби кожному, хто 25 жовтня прийде на голосування – в масці чи без маски – цей самий предмет видавали просто на пам'ять про знаменне свято волевиявлення? Я розумію, що у нас зареєстровано 35,5 млн виборців, а одна маска коштує не менше 10 грн. (до речі, а чому не 90 копійок, як до ковіду?), тож знадобляться 350 млн гривень, але хіба це така вже критична сума для держави?

Зрештою, маски можна навіть продавати на вході у дільниці, а не готувати для громадян пастки у вигляді копів, що засіли у кущах та чекають на жертву. Але спочатку треба все ж закупити маски в аптеках чи у виробників і розвести по місцях, відведених для голосування. Як ви гадаєте, це – реально?

Насправді ні.

По-перше, тому, що держава (читай: влада) не звикла дбати про громадян. А, по-друге, тому, що грошей у неї не лишилося, як то кажуть, від слова «зовсім». Навіть на одненьку масочку не вистачить. Те, що коронавірусний фонд пішов за вітром – ні для кого не секрет. Але ось що було секретом і про що дізналися журналісти видання «Главком»: з’явилися нові (і дуже показові!) протоколи «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної хвороби», котрі мають відношення не тільки до інфекції, але й до грошей.

До грошей, яких нема.

А оскільки грошей нема, то й процес лікування зазнає коректив. Згідно із протоколами, корективі такі: сімейні лікарі повинні направляти на ПЛР-тести лише тих людей, які виявляють повний перелік симптомів, визначений МОЗ. Решті – тобто безсимптомним хворим або людям, які не виявляють визначених ознак – безкоштовний аналіз не світить. Хочеш перевірятися – перевіряйся за власний кошт. Тобто, залежно від клініки, за 700-2265 гривень.

А що робити тим, для кого ця сума завелика? Власне, можна… не робити нічого. На планові операції тепер дозволено приймати пацієнтів без негативного результату ПЛР-тесту. Крім цього, люди, які перебувають на амбулаторному лікування та на самоізоляції впродовж 14 днів і по закінченню цього терміну не виявляють симптомів, можуть також виходити на роботу чи на навчання без негативного ПЛР-тесту.

Феєрично-2.

І все це – на тлі стрімкого зростання кількості хворих. Згадаймо: коли в Україні рахунок йшов на сотні нових випадків на день, правила були куди як жорсткіші. Зараз же, коли щодня реєструються тисячі новоприбулих до «ковід-клубу», можна остаточно розслабитися. До речі, ВООЗ зробив прогноз по Україні: представник організації Ярно Хабіхт напророкував, що темпи інфікування коронавірусом лише збільшуватимуться і до кінця року кількість хворих сягне майже 10 тис. осіб на добу.

Втім, така біда спіткає не лише Україну. Але якщо весь світ нарощує обсяги тестування, Україна їх скорочує. Міністр охорони здоров’я Максим Степанов визнав: держава недостатньо тестує на коронавірус, але суттєво вплинути на цю проблему найближчим часом не вдасться. Державні лабораторії перенавантажені, тож спасибі приватному бізнесу, що він підставляє плече. І одночасно наживається на хворих.

А що ж робити, коли державна скарбниця – порожня? Хіба що зменшувати територію «червоних» зон. Помітили тенденцію останнього часу? Чим менше у нас червоного чи помаранчевого кольору, тим більше хворих. Парадокс? Тільки не в Україні!

Я ретельно відстежувала те, як поступово порожнів коронавірусний фонд. Робила депутатські запити, а потім із калькулятором в руках підраховувала, скільки і на що грошей було витрачено. І який відсоток цих коштів пішов не за призначенням. Ще у червні у спеціально створеному урядовому фонді по боротьбі з коронавірусом знаходилися 64,7 млрд гривень – про цей фонд мова і йтиме нижче.

Але на додачу до суто українських грошей в Україну надходили перекази і від іноземних спонсорів. На цю тему я також писала матеріал, де наводила довгий перелік організацій та установ, котрі перераховували в Україну кошти – від пари тисяч доларів від діаспорян до 150 мільйонів доларів (на хвилиночку!) від від Міжнародного банку реконструкції та розвитку. І це далеко не єдина позика такого обсягу.

Намагаючись дізнатися, на що були витрачені ці мільйонні транші, я зайшла в глухий кут. Чіткої відповіді дано не було: у Мінфіні відзначили, що під час опрацювання мого звернення це відомство не спромоглося отримати належні відповіді від міністерства охорони здоров’я та міністерства економіки. Словом, спонсорська допомога теж канула в Лету. Або ж осіла в чиїхось кишенях.

Що ж стосується урядового фонду, то гроші з нього були перенаправлені на інші потреби. Рішення про це ухвалював Кабмін, реагуючи на відповідні клопотання від міністерств, обласних держадміністрацій чи інших органів влади.

Всього – з квітня по серпень поточного року – уряд прийняв 19 таких рішень, «розкидавши» гроші коронавірусного фонду направо і наліво. Це не завжди відбувалося безболісно, бо, наприклад, виділення коштів на доплату військовослужбовцям і поліцейським бюджетний комітет парламенту розглядав двічі і вимагав від відомства Авакова додаткові розрахунки та обґрунтування. Але у підсумку силовики таки отримали свої 2,7 млрд грн, з яких на вересень освоїли майже 2,6 млрд грн.

Тим часом Мінекономіки та Мінсоцполітики отримали 6,9 млрд грн і 3,4 млрд грн відповідно. Найбільш резонансним стало виділення більше половини (54,1%) коштів коронавірусного фонду на дороги. Ці гроші буквально (та й фігурально теж) закатали в асфальт. А знаєте, що в історії з асфальтом найсмішніше?

Те, що в Укравтодорі впевнені: будівництво доріг має безпосереднє відношення до подолання коронавірусу. Логіка тут така: чим кращими будуть дороги, тим скоріше доїде ними «швидка» до пацієнта. Можливо, але з великою натяжкою. Бо якщо «швидка» їде з порожніми руками – навіть без експрес-тестів чи портативного кисневого концентратора – то дороги вже не мають жодного значення. Або якщо цій «швидкій» везти пацієнта просто нікуди, бо за півроку епідемії не побудована жодна нова лікарня, а старі переповнені, то якість дорожнього покриття – діло десяте.

Навіть найперфектнішим дорогам – гріш ціна, якщо вони не ведуть туди, куди треба. Тим паче, коли цей «гріш» становить біля 40 мільярдів гривень.

Але що ж дісталося безпосередньо МОЗ? Аж 14 млрд грн з коронавірусного фонду. Це, нагадаю, з загальної суми у 64 млрд.  

Однак чим далі, тим несподіванішим стає цей сюжет. Річ у тім, що міністерство охорони здоров'я не квапиться витрачати навіть ці чотирнадцять мільярдів. З них станом на вересень освоїли лише 519 млн (3,6%). Гроші пішли на забезпечення лабораторій МОЗ та закупівлю засобів індивідуального захисту для ескулапів. Але обіцяні виплати надбавок лікарям так і не почались – очікується, що перші гроші надійдуть тільки зараз, у жовтні.

В цьому контексті особливо обурливою є історія Івана Венжиновича – лікаря з відомих білбордів «Дякуємо за життя», терапевта з 25-річним стажем, який рятував ковідних хворих і сам став жертвою епідемії. Венжинович «згорів» за три доби – від тромбоемболії легеневої артерії. Його родина не отримає ані копійки з обіцяних державою 1,5 млн гривень – компенсації для сімей медичних працівників у разі їхньої загибелі від коронавірусу.

Чому? Бо тест Венжиновича на ковід був негативним, хоча вся симптоматика – наявна. Інколи маловивчена болячка плутає діагностам всі карти, і хоч би яким очевидним не був випадок Венжиновича, для бюрократів це не змінює прийнятого ними рішення: грошей не буде. Хіба що спрацює широкий розголос у ЗМІ, але я б не сподівалася навіть на це.

Тим часом окремий сюжет торкається придбання обладнання для приймальних відділень опорних лікарень, на що з коронавірусного фонду виділили 5,3 млрд грн, але жодної копійки не використали. Чому? Бо ситуація – анекдотична (або ж ідіотична – не знаю, яке слово тут буде більш доречним). МОЗ і досі чекає підтвердження інформації від Мінрегіонбуду, що 212 лікарень готові прийняти це обладнання. Як тільки підтвердження надійде – почнеться його закупівля та доставка. 

Таким чином, перші партії обладнання надійдуть лише в кінці жовтня. І це ще – найоптимістичніший сценарій. Йдеться про комп'ютерні томографи, ангіографи та ендоскопічні системи. Вони – критичні важливі, бо, наприклад, комп'ютерні томографи дозволять визначати на знімках «матове скло» легень – типовий симптом COVID-19. Але роботі з цим обладнанням лікарів на місцях ще належить навчити, тобто справа затягується на невизначений період.

Іншими словами, на кінець року – коли у нас щодня діагностуватимуть по 10 тисяч хворих – ситуація з обладнанням, можливо, тільки почне вирівнюватися. Причому «можливо» – тут ключове слово.

Чому все сталося так, як сталося?

Багато хто з експертів вважає, що гроші з ковідного фонду «пали жертвою» політичного проекту президента Володимира Зеленського «Велике будівництво». Глава держави дуже вчасно згадав про плачевний стан доріг – акурат напередодні виборів. От тільки в таких державах, як Україна, при інвестуванні грошей в капітальне будівництво без хорошого контролю існує високий ризик нецільового використання та розкрадання коштів.

Тобто мільйони та мільярди, вкладені у дороги, ймовірно, так і не стануть асфальтом. Як перед тим вони не стали томографами чи безкоштовними тестами.

В цій ситуації радує тільки одне. І це «одне», як не дивно, – Міжнародний валютний фонд. Наші донори обов’язково проведуть аудит COVID-фонду. Бо такою, зрештою, є умова співпраці з МВФ. І вони вже навряд чи заплющать очі на гігантські обсяги коштів, які пішли «не туди». Хоча, можливо, у зв’язку із поверненням великих зарплат емісарам МВФ – членам наглядових рад – Фонд сором'язливо не зверне на це уваги.

…Говорять, що час – це гроші. В нашому випадку час – це (не) врятовані життя. А їх вже не поверне жоден аудит та жодні репутаційні втрати України, якими б масштабними вони не були.