Понад усе Олексій боїться втратити Україну – Олег Володарський (відео)

13 августа 2020, 14:59
Владелец страницы
Журналист
0
14

Знову на нашу землю прийшов московитський терор. Історія повторюється

«Російська весна 2014 року була синтезом фашизму, сталінізму, російського націоналізму та російського православ’я, або тим, що Ларуель назвав червоним, білим і коричневим компонентами проекту «Новоросія». Голова департаменту громадських зв’язків Федерації єврейських громад Росії Борух Горін сказав: «Це ж зовсім не таємниця, що на боці російських маріонеток війну також ведуть справжні російські нацисти». Початок 2014 року на Сході України був «весняною порою для російських ультранаціоналістів і неонацистів». Ідеологічно на «російську весну» помітно вплинули російські емігрантські фашистські та євразійські автори міжвоєнного періоду, ідеї яких російська націоналістична думка засвоїла у часи пізнього Радянського Союзу та в незалежній Російській Федерації.»

Джерело: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/03/22/153870/

Олексій Гладков, вимушений переселенець

Йому було складно говорити. А мені було неймовірно боляче це чути. Страшні слова, та ще страшніший той біль, котрий стоїть за цими словами. Олексій своїми очима бачив, як ми втрачали рідну та любу Луганщину. Він не міг повірити, що ті люди, котрі ще зовсім нещодавно віталися з ним, ходили одними вулицями, жили в одному місті, раптом так несамовито зненавиділи свою країну.

Йому здавалося, що це жахливий сон, що він от-от прокинеться і все стане як раніше. Але це жахіття не завершувалося, а лише набирало обертів. Він озирався навкруги, намагався зібрати останні крихти українства, але його ставало все менше. Дзвінки залишались без відповіді, посмішки на вулицях великого красивого міста стали рідкістю, а за українську мову чи відвідування української церкви – смертна кара. Знову на нашій землі настали часи, коли смертельно небезпечно бути українцем в Україні. Знову на нашу землю прийшов московитський терор. Історія повторюється. І буде повторювати знов і знов, поки ми не вивчимо цей урок раз і назавжди.

 

В цьому хаосі, сповненому неймовірного болю. Він вкрай ризикував. Під впливом алкоголю і пропаганди, враз зросійщені фашисти наступали йому на п’яти. Він вже фактично потрапив в розстрільний список. Просто дивом залився живим. Вберегло. Захистило. Виштовхнуло із самого епіцентру цього лиха. Він зумів врятуватися сам і врятувати дружину та дітей. Тільки він знає, чого йому це коштувало. Та я ані на мить не сумніваюся, що без милості Божої тут не обійшлося. Матір божа обійняла руками душі, котрі вірять в Україну і понесла на своїх священних крилах туди, де квітне українство.

 

Ця трагедія, котра спіткала його рідний край, його рідну країну і досі крає йому серце. А він з дивовижною наполегливістю продовжує жити, вірити і любити, навчаючи цьому власним прикладом своїх дітей. Навчаючи малечу надважливому – українству.

 

Олексій як ніхто усвідомлює глибину тієї трагедії, котра спіткала нас. Він усвідомлює чому і як фашистська навала окупувала наші рідні Донеччину та Луганщину. І йому це болить. По його очах добре видно, як важко йому з цим жити.

 

Я б хотів написати, розповісти про цього українця набагато більше. Але існують чіткі та принципові домовленості. Він просив. Просив пам’ятати, що ми не одні. Ні, це не страх. Після всього, що Олексію довелося пережити, страх вже не владний над ним. Це не страх, а сильна, непохитна віра в майбутнє і небажання нашкодити тим, кого любить. Він почав посміхатися лише тоді, коли ми згадали його дітей. Очі щасливого батька заблищали любов’ю та ніжністю.

 

Він розмовляє з дітьми українською. Його родина – переконані українці. А ще він так безмежно любить Україну! Він нічого не просить і не вимагає, ані у країни, ані у держави. Він самостійно досяг всього, що має. Та понад усе він боїться втратити Україну. Прокинутися і не побачити її. Загинути не страшно… в буремні миті війни. Страшно жити безправним рабом у мерзоти, котра досі не чує Бога і несе лише горе і смерть.

 

Ця програма стала завершальною в той насичений знімальний день. Ми, ніби на одному подиху, відзняли програми з Оксаною Драчковською, Андрієм Пуздряком, Любов’ю Свіріденко. Це величні, красиві, цілісні люди. Досі спостерігаю за усіма героями моїх програм. Тихо радію за них. Тихо і мовчазно. Щодня дякую за них Богу і Україні.

 

Я дихаю тобою, Україно. Ти – моє життя. І цей хлопець, про якого я б так і не дізнався, якби не війна. Він також свій, він українець. І його діти, його сім’я, його віра… Господи, дякую тобі за даровану Тобою Батьківщину. Ми, українці, зробимо все можливе і неможливе, тільки б зберегти Твій безцінний дар.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Олексій Гладков, вимушений переселенець

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.