Гуцульщина — етнографічна частина України, розташована в південно-східній
частині Карпат (верхів’я річок Тиси, Сучави, Черемоша, Прута, Бистриці та ін.)
й охоплює гірські території Прикарпаття, Буковини й Закарпаття. Наявність великих лісових масивів у краю сприяла
розвитку різних видів обробки деревини, зокрема й художньої. Корені цього виду
декоративно-вжиткового мистецтва сягають у далеке минуле: початком плоского
різьблення на дереві можна вважати перші зарубки на корі дерева, різьблені
знаки — помітки власності (ділянки землі, дороги в лісі і т. д. ). З
давніх-давен різьблене оздоблення побутових предметів було пов’язане із символікою язичницького культу. Магічні
знаки, за уявленнями наших далеких предків, повинні були оберігати їх від
усякого лиха й нещастя. Вирізаючи на поверхні дерев’яної посудини певний знак, вони вірили, що це
захистить уміщене в ній від псування, а знак, зображений над вікном чи входом,
відгородить від біди житло. Після того, як християнська релігія відтіснила
язичество, основним «оберегом» став хрестик (крижик), з яким, попри все,
співіснували і язичні символи. Різноманітно поєднуючись, найпростіші різьблені
елементи складали геометричний орнамент. Будь-який орнамент — стійкий елемент
етно-національної культури, що зберігає свої особливості протягом тривалого
часу. У художній обробці деревини Гуцульщини найповніше
збереглись і дійшли до наших днів кращі традиції народного мистецтва минулого.
Так, майже не змінились окремі давні мотиви плоского різьблення на дереві, які
були поширені по всій Україні.
Традиція оздоблювати різьбою дерев’яні побутові предмети сягає Київської
Русі. Сучасні центри художньої обробки деревини знаходяться на Прикарпатті,
Буковині, Закарпатті, Полтавщині, Чернігівщині, Київщині тощо. Хоча ці центри
розташовані достатньо далеко одні від інших, їх декоративно-вжиткове мистецтво
має чимало спільного в характері різьбленого орнаменту (використання
геометричного узору), в технічних прийомах оздоблення поверхні виробу (в
більшості вона полірована, лакована чи тонована), в асортименті виробів
столярної і токарної роботи (шкатулки, тарілки, скриньки, бочечки та ін.). Але в кожному центрі мистецької обробки деревини
наявні свої історично зумовлені особливості. Так, геометрична різьба Гуцульщини
відрізняється від плоскорельєфної різьби Полтавщини як характером орнаменту,
так і технічними прийомами її виконання.
На духовний світ
і естетичні уявлення гуцулів величезний вплив мала природа Карпат, з якою ніби
злилося життя в цьому краї. Багата фантазія горян виявилася в яскравому
своєрідному мистецтві, зокрема в різьбленні на дереві. Гуцули здавна були
скотарями. Чабани вирізали на палицях зарубки, вели облік овець і свій
календар, вони оздоблювали нескладним різьбленим узором ціпки, з якими ходили в
горах, сопілки, посуд для масла та сиру тощо. Різьбу виконували звичайним
ножем, вона складалася з контурних ліній-борозенок з різноманітним
штрихуванням. Різьблені та інкрустовані вироби прикрашали й інтер’єр
гуцульського житла, узгоджуючись із предметами інших видів вжиткового
мистецтва. Різьблені
мисники (полички на посуд) заставляли барвистими керамічними виробами,
різьблений стіл застеляли вишиваною скатертиною. Національні елементи народного
мистецтва і тепер бачимо в оформленні житла та громадських приміщень. Вдало
узгоджуючись із сучасною обстановкою та інтер’єром, вони
надають йому художньої виразності (фото 1). Протягом
тривалого часу на Гуцульщині від батька до сина, від діда до внука передавались
різні види техніки плоского різьблення, елементи орнаментів, принципи побудови
орнаментальних композицій, способи виготовлення інструментів для їх виконання.
Джерело
Майстер різьблення на дереві, заслужений
майстер народної творчості, завідувач кафедри кафедри Декоративно прикладного
мистецтва Чернівецького національного університету Дмитро Миколайович Курик
Є люди, з якими більше говориш очима, ніж словами.
Видихаєш безперестанну метушню столиці, довгу дорогу, а разом з цим усе, що так
турбує душу, і просто насолоджуєшся бесідою та мудрістю в очах навпроти. Зі
мною говорили очі гуцула. Дорослого, мудрого, вільного. В цьому діалозі звучало
відлуння Карпатських гір, котре бальзамом проливалося на серце, що назавжди
закохалося в Гуцульщину.
Гостинна і неймовірно турботлива господиня пригостила
втомлених дорогою гостей смачним сніданком. В будинку Дмитра Миколайовича
Курика є музей, до якого нас і запросили знімати програму. Нас огортала
неймовірна тиша, котра і стала акомпанементом до цієї гідної «Сповіді» педагога,
митця, науковця.
Ми сиділи під іконою Матері Божої. Ця робота припала мені
до душі лиш тільки ми ступили на поріг музею. Богородиця спостерігала за нами з
ікони наче жива. Я не зміг не запитати у мого співрозмовника чи бачить він
майбутній витвір, коли лиш приступає до його створення. Він мудро посміхнувся і
кивнув.
Дмитро Миколайович неймовірно затишна людина. Він чує
співрозмовника. Відчуває його. І відповідає взаємністю. З ним було цікаво і
емоційно. Такі люди надихають не словами і настановами, а власним прикладом. Розповіді
таких людей слухаєш, наче батьківські оповідки в дитинстві. Він говорив, а я
насолоджувався його генетичною зрілістю і культурою, що збереглася в ньому
попри багатовікові спроби винищити українство в українцях.
А ще ми неймовірно зраділи зустрічі з Гуцульщиною. З цим
неймовірним українським етносом, що вихований мудрістю Карпат. Етносом, що з
покоління до покоління несе в собі ВІРУ. Етносом, який не зраджує своїх
предків, пам’ятаючи їх завіти любові, вірності та відданості ближньому, Богу і
Україні.
Раптом я побачив янгола. Звичайна солом’яна
лялька-мотанка, що гойдаючись висіла поруч. Я був просто заворожений цим
янголям. І зачарований. Я довго спостерігав за ним, відчуваючи, як із глибини
душі щось відгукується, дивлячись на це диво. Згадалися слова Миколи
Миколайовича Шкрібляка, котрий говорив: «Нас оточує Бог, Україна і природа, у
яких ми і маємо вчитися майбутньому». Дмитро Миколайович Курик в єднанні з
природою Карпатських гір, з гуцульським серцем і глибинною українською любов’ю
своїми руками майструє, створюючи мир, щастя і наше майбутнє.
Наостанок ми вклонилися цьому гостинному дому, що так
затишно розташувався серед величних гір. Нам на прощання посміхалася родина
Куриків, а в душі квітла віра в щасливе майбутнє.
Засніжило, а ми затишно рухалися сільською дорогою вздовж
чорно-синього карпатського перевалу. Чорно-синього, наче крило ворона, котрий
по-батьківськи обіймає Україну. Великого, сильного, вільного гуцульського
ворона, що несе в собі вічність.
Авторська
програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Майстер різьблення на дереві, заслужений майстер народної творчості, завідувач
кафедри кафедри Декоративно прикладного мистецтва Чернівецького національного
університету Дмитро Миколайович Курик