Інклюзивній освіті в Україні бути?

Про якісне інвестування в інклюзивну українську освіту

Що таке якісне інвестування в інклюзивну освіту? Чи вдається в Україні створювати для дітей з особливими освітніми потребами  (ООП) особливий простір зі спеціальним обладнанням та водночас навчати спеціалістів? Адже порізно бути не повинно.

Нещодавно Уряд відзвітував про результати роботи у 2019 році, у тому числі щодо інклюзивної освіти. Що маємо: у минулому році створили 86 інклюзивно-ресурсних центрів. У 2018 році, до речі, їх було створено більше 500.

Також, профільне міністерство повідомило про закуплений інструментарій, який за їх інформацією доставлено до ІРЦ. Це без сумніву добре. Але важливіше, чи обладнання використовується.

Як це не прикро, та все ж таки зустрічаються непоодинокі випадки простою важливого для діток з особливими освітніми потребами інструментарію у зв’язку з невмінням його застосовувати або, наприклад, довготривалим ремонтом у центрі. Те саме стосується і шкіл. І це неправильно, безвідповідально і повинно каратися, бо є нічим іншим, як неефективним витрачанням грошей платників податків. Держава витрачає мільйони гривень на закупівлю сучасного обладнання не для того, щоб воно стояло зачиненим у підсобних приміщеннях і використовувалося лише під час візитів перевіряючих інстанцій.

Утім і звинувачувати лише вчителів у простої техніки буде неправильно. Страх брати на себе відповідальність за використання обладнання  часто ціною в кількадесят тисяч гривень – природній. На законодавчому рівні недостатньо прописаний як механізм амортизації обладнання, так і не деталізовано в частині відповідальності за випадкові механічні пошкодження. Також часто освітяни не отримують достатньо пояснень, як саме користуватися обладнанням. На наше переконання, компанія, яка поставляє те чи інше обладнання повинна проводити тренінги із його застосування, знайомити вчителів з методиками та супроводжувати певний період. Приємно, що це розуміють і у МОН, демонополізувавши галузь надання послуг з підвищення кваліфікації вчителів. Окрім цього, фахівці інклюзивно-ресурсних центрів обов’язково повинні отримувати сертифікати, які підтверджують їх право на користування методиками для комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дітей. З часом, сподіваюся, потреба у ньому зникне і випускники закладів вищої освіти виходитимуть фахівцями по роботі з будь-якими дітьми.

Центр повинен забезпечувати стимулюючий осередок, який заохочує дітей досліджувати, взаємодіяти та гратися. Саме гра є найкращим способом мотивувати дітей, в тому числі з особливими освітніми потребами, отримувати нові знання та навички. Кожна дитина може стати успішною. Для цього просто необхідно створювати умови для розвитку її особистісного потенціалу. А навчання у школі повинно бути більш прикладним та інтерактивним.

Саме тому, компанія-розробник освітніх технологій ENSOF, яка є однією з найбільших українських розробників і виробників продуктів для STEАM та інклюзивної освіти, оголосила конкурс ідей для створення продуктів атмосферної дидактики  ̶  «Атмосферна освіта». Окрім грошової винагороди автори ідей інтерактивного навчання, яке здатне зацікавити сучасного учня та утримувати його увагу впродовж уроку на належному рівні, зроблять внесок у розвиток пізнавального та практичного навчального середовища для дітей.

Хоча Україна довго йшла до законодавчого закріплення інклюзивної освіти, за останні роки вдалося зробити дійсно багато. Якщо не втрачатиметься набраний темп і буде комплексний підхід: якісний матеріал та професійний вчитель, Україна зможе стати поряд з передовими країнами Західної Європи, де інклюзивна освіта почала впроваджуватися вже починаючи з 70-х оків ХХ ст.