Автосмітник Європи

29 липня президент України зареєстрував у ВР свій законопроект "Про відтермінування застосування штрафних санкцій за порушення порядку ввезення транспортних засобів на митну територію України" (№10462).

Це - чергова спроба відтермінування штрафів за користування нерозмитненими “євробляхами”. В чомусь я президента Зеленського розумію, бо теж не уявляю, як розрулити цей багатоповерховий глухий кут, догодивши і водіям, і митникам, і держбюджету (від якого вчительки з Яготина досі чекають своїх 4000 “зелених”), та ще й “любим друзям” у вітчизняному автопромі. Для початку - порівняльний аналіз регулювання автомобільного ринку у трьох країнах. Німці - це такі люди, які дуже люблять свій вітчизняний автопром і взагалі - свій ринок нових автомобілів. Образ заощадливого, практичного, вірного традиціям німця трохи застарів. Їздити на “дідових жигулях” у Німеччині накладно, неекологічно і мовєтон. Ще й законодавці постаралися, щоб було простіше купити нове авто, ніж постійно лагодити старе. Страхування в Німеччині дороге, і ціна його залежить від 20 факторів, зокрема - від моделі та віку авто. Ще в них є податок на викинутий у повітря СО2. Ще в них є техогляд TUV, який мусять щороку проходити кожен автомобіль старший від 3 років. Техогляд - це не просто дорого. Від 80 до 120 євро коштує один лише папірець про те, що на цьому авто можна їздити. Якщо є несправності, їх можна ремонтувати лише за протоколами виробника. Тож безліч елементарних поломок ліквідовувати або дуже дорого, або неможливо. Куди подіти ще гідного “коня”, якого закон забороняє ремонтувати - є два варіанти: 1. Утилізувати (за це німці платять з власної кишені); 2. Відправити “на експорт” до бананових республік (це легально, і головне - за твою стару шкапу ще й три копійки дадуть). Багато б/у авто “експортують” умільцям з Польщі і Литви. Там працюють по-людськи - за допомогою молотка, зубила і відомої матері. Найвигідніше - брати з великим пробігом, ще й після ДТП. Зі старої шкапи за пару тижнів роблять “майже нову” лялечку з майже нульовим кілометражем. Реєструють її на підставні фірми чи фізосіб. Далі - або їздять самі (дешеві польські машини - це легенда), або “експортують” далі - в Україну. США Американці - це такі люди, в яких замість ніг росте автомобіль. Хто був у Штатах, той знає: нашій людині там важко знайти тротуар, бо місцевим вони просто непотрібні. Навіщо йти до супермаркету 100 метрів, якщо можна поїхати? Дороги там такі, що найбільша проблема водіїв - не спати за кермом. Нові авто у Штатах дорогезні. Вони переважно здаються у “лізинг” (це означає, що разом з автомобілем ви оплачуєте й ТО в свого лізингодавця). Купити авто з пробігом вже простіше, і ціна на автівку з кожним роком зменшується. Згодом вона коштує вже зовсім трохи і дедалі частіше змінює власників - гарлемських наркодилерів і мексиканських контрабандистів. У фіналі стару, геть убиту “ластівку” продають на аукціонах за копійки. Там на них чекають ті ж самі польські та литовські механіки. Закуплені на аукціонах “авто з США” пачками переганяють через океан, латають і женуть… ви вже здогадалися, куди. Україна Українці - це такі люди, які дуже хочуть халяви, і щоб за це нічого не було. А ті, хто найбільше хоче щастя для українців - звісно, Президент і нардепи. До 2017 року #вонипрацювали, аж гай шумів. У Верховній Раді нарахували 22 зареєстрованих законопроекти щодо “розтаможки” пригнаних з Європи б/у автомобілів. У 2018 році ухвалили найбільш суворий з усіх - “закон Южаніної” (точніше, два закони щодо поправок до Митного та Податкового кодексів - №2611-VIII і №2612-VIII). Космічні штрафи за відсутність розмитнення (до 170 тис. грн) наблизили вартість підлатаної німецької “бляхи” до цілком новенького рідного “Ланоса”. Але впровадити закон у дію ніхто досі не зважився: то дощик, то сонечко, то криза, то вибори. Набуття чинності законом було відтерміновано до 22 травня 2019 року. Штрафникам запровадили тимчасові пільгові умови, щоб змогли або розмитнити за півціни, або повернути на батьківщину, або розібрати на запчастини. Час пішов, і статистика показала: українці не хочуть нічого розмитнювати. Вони хочуть їздити на “євробляхах”, і щоб за це нічого не було. Наша неймовірна нація ладна ночувати на Майдані, влаштовувати танці на кордоні, писати лайливі СМС нардепу Ніні Южаніній, шукати 1001 спосіб обійти закон, шукати “чарівників”, які візьмуть за розмитнення ще дешевше, стати жертвами пройдисвітів і знову бігти на Майдан. Що завгодно, тільки не платити за законом, бо це - для лохів. У травні 2019 року президент Порошенко прощальним указом “остаточно” (тобто, востаннє) продовжив пільгові умови розмитнення авто на єврономерах до 24 серпня. Лопата для розгрібання цієї каші разом з булавою перейшла до рук президента Зеленського. Тут я вперше в житті передивився купу роликів Зе-команди - сподівався почути притомні ідеї. Нарахував аж одну: бігти проситися до Верховної Ради, щоб там “остаточно-остаточно” (чесно-чесно, цього разу востаннє) пролонгували пільгові умови ще на півроку. А там - “будемо вирішувати питання комплексно” (читай: чуваки щось придумають). Тож з “євробляхерами”, чи проти них? Якщо чесно - мені не дуже важливо, в який бік врешті вирішиться питання. Але в одному пан Зеленський має рацію: тут ще врегульовувати й врегульовувати. Щоб зробити ціни на розмитнення євромотлоху справді народними - потрібно легалізувати “автозвалище Європи” (не виключено, що за європейські ж гроші). І обов'язково привести це до балансу з ринком нових авто - дати йому знайти свого покупця, а не “піти по світу”, обваливши ціни. Регуляторів для цього є багато. Хоч податок на вік автівки. Хоч еко-збір на “раритети”, які найбільше смердять. Хоч суворіші вимоги до стану машини при проходженні ТО. Купуй и розмитнюй, що тобі заманеться, але потягни це утримувати. Щоб, навпаки, кордон для б/у автомобілів ефективно й безболісно закрили - потрібні такі дієві механізми, за якими кожен українець зможе собі дозволити авто по кишені, але вже на нашому внутрішньому ринку. І ще одна проблема, яка не залежить від країни реєстрації: змусити і дорогі, і дешеві машини однаково чемно поводитися на дорогах без можливості втекти від відповідальності. І щоб усе це не псувало життя мені. “Лоху” з освіченого мідл-класу, який брав авто в салоні, сплатив усі податки і збори, зареєструвався і чесно здав на права, а де гроші взяв - заробив.