Міжнародний розшук: обіцяти не значить оголосити

Світ трохи втомився від депутатських бійок у Верховній Раді. А от гучні втечі та міжнародний розшук - ось де нині справжній Ukrainian style.

Цікаво, як страшилку про Інтерпол наші правоохоронці, судді та ЗМІ натягують на всіх однаково - і на одіозних політиків, і на незручних бізнесменів, і на занадто балакучих журналістів, і на простих собі нелегальних мігрантів. Кому цікаво, звідки ж насправді дзвін - я просто залишу тут деякі нотатки з регламенту міжнародної поліцейської організації. Порядок оголошення у міжнародо поліцейського співробітництва Нацполіції, яке відповідає за зв'язки з Інтерполом. * Щоб оголосити особу у міжнародний розшук, слідчий чи прокуратура роблять подання до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Нацполіції, яке відповідає за зв'язки з Інтерполом. * Міжнародний департамент перевіряє справу на повноту поданих відомостей та надсилає запит до Генерального секретаріату Інтерполу у Франції. * Сам Інтерпол нікого не “ловить” (цим займаються національні поліцейські установи та прикордонники). Генеральний секретаріат проводить повторну перевірку запитів, і лише за умови відповідності вимогам - формує картку про розшук у базі даних, до якої мають доступ правоохоронці країн-членів. * Картки про міжнародний розшук бувають 7 видів: від “синьої” (просте встановлення місця перебування як підозрюваного у злочині, так і свідка, потерпілого чи просто зниклої особи) до “червоної” (арешт та екстрадиція, і ось тут опинитися справді недобре). * Якщо особу знайшли за “синьою” карткою, про це повідомляється національне бюро Інтерполу. Вже вони, за потреби, роблять новий запит через Генпрокуратуру, аби знайденій особі вручили повідомлення про підозру чи виклик до слідчого органу. Тільки з цього моменту Інтерпол присвоює особі статус підозрюваного. Якщо він не зреагував на запит чи знову зник - Нацполіція може робити новий запит до Інтерполу, вже про зміну картки на “червону”. Проблема у тому, що статус “оголошеного у міжнародний розшук”, за версією Інтерполу - це тільки “червоні” картки. За версією ж наших правоохоронців, цей статус ліплять будь-яким карткам. Часом навіть про “міжнародний розшук” починають говорити, навіть якщо такий запит щойно відправлений, і ще вилами по воді писано, чи пройде він усі перевірки. Чи часто буває, що Інтерпол відмовляє Україні у задоволенні запиту, а всі відомості про особу просто видаляє? У самому Інтерполі визнають - так, часто. Як і у всіх пострадянських країнах, у нас полюбляють і політично мотивовані переслідування, і конфлікти бізнес-інтересів. Та й про оформлення не особливо дбають: зокрема, “забувають” вказати, у якому злочині підозрюється особа, де й коли він був вчинений, які норми кримінального права були порушені. Вишенька на цьому торті - це ще одна правова колізія українського законодавства з правилами Інтерполу щодо обробки даних. Подати на “червону” картку у нас взагалі не можна без рішення слідчого судді про запобіжний захід - тримання під вартою. А слідчий суддя в Україні не може заочно винести таке рішення, якщо особа втекла за кордон і ще не фігурує у “червоній” картці. Що робити, коли ви бачите чергову новину про оголошення когось у міжнародний розшук. Поцікавтеся кольором картки, і чи взагалі ця картка існує. “Червоні” картки - єдиний вид розшуку, що доступний у публічних базах даних Інтерполу. У більшості випадків, фігуранту можна поспівчувати: імовірність, що Інтерпол людину впіймає і екстрадує, вкрай невелика, а проблем з українською поліцією і збитків для репутації - повен мішок. Досвідчені адвокати, звісно, і від арешту захистять, і в Інтерпол поскаржаться, ще й відсудять за образу честі та гідності. Але ж осад залишиться.