Вадим Ластовицький живе вихованням підростаючого покоління українців

Підполковник Ластовицький ще не встиг видихнути війну, а вже продовжив своє служіння Батьківщині – Олег Володарський

 Артилерійська розвідка. Командир дивізіону Вадим Ластовицький. З 2014 року на війні практично без ротацій. Вони повертаються з війни. Втомлені, спустошені, проте ЖИВІ. Тільки дивлячись в обличчя смерті, усвідомлюєш справжню ціну життя. Настільки чітко усвідомлюєш, що кожна витрачена даремно хвилина сприймається як тяжка втрата. Адже за весь цей час, котрий ми маємо, заплачено кров’ю та життям наших воїнів, які вже більше 5 років боронять нас від страшного ворога. 

Саме тому вони не скаржаться, адже мають жити за багатьох. І, не зважаючи ні на що, будувати те майбутнє, про яке мріють і ті, хто залишився живим і хотіли ті, хто залишився лише в наших серцях. Дивлячись їм в очі, ані на мить не сумніваєшся, що вони зуміють це. Війна – найкращі ліки від байдужості. 

Нам випала нагода познайомитися і зняти «Сповідь» із бійцями, котрі воювали пліч-о-пліч з підполковником Ластовицьким. Повага в їх очах сказала більше, ніж усі звання і нагороди разом узяті.

Цікаво було спостерігати за життям коледжу. Молоді та веселі курсанти строєм ідуть до їдальні. Під час обіду ледь чутний гомін та стук посуду. Військова підготовка. Зарядки, котрі проводить сам начальник коледжу. І живі, цікаві до усього, небайдужі обличчя майбутніх офіцерів. 

На фоні побаченого, згадуючи свою службу в армії. Ми ніколи не були духовно підготовлені до сприйняття національних цінностей. Вигадані ідоли та нав’язані ідеали червоного режиму кривавими кордонами обмежували нашу свідомість та свободу світосприйняття. Знищували в нас ВОЛЮ, котра є надважливою складовою УКРАЇНСТВА.

А тут, в очах 15-17-річних юнаків та дівчат, я побачив цю волю. Вони думають, аналізують, вивчають. Цьому поколінню вже ніхто не зможе нав’язати фальшиві цінності. Саме тому я так пишаюся тим усвідомленим, виваженим, патріотизмом, котрий змусив їх вдягти військову форму у воюючій країні.

Це моє покоління ще вірить в недолугі виправдання політиканської верхівки про те, що в нас так багато негараздів і треба «ще почекати» і ми обов’язково будемо жити «по-новому». Вони – інші. Вони не питатимуть та не слухатимуть. Вони мовчки, спокійно будуть будувати нам усім Україну. І борони Боже тих, хто стане у них на заваді. Вони – покоління, загартоване на крові. 

Підполковник. Вадим Вікторович… ти ще не встиг видихнути війну, а вже продовжив своє служіння Батьківщині, взявши на себе непросту місію наставника. Адже ти знаєш, в чому наше майбутнє. Ти присвятив своє життя країні і служиш їй беззастережно і самовіддано.

Світ тісний. Тарас Козлишин («Карай»), Роман Мельник «Мамонт» – його друзі та побратими. У хлопців, котрі повертаються з війни, – свій, особливий погляд на майбутнє України. Національна генетика. Вони душею приєднані до егрегору Нації.

У нашої країни є душа, мій рідний жовто-синій. Молитовна. Свята. Вона дихає. Вона тебе відчуває. Любить. Вона наче живий організм. Тонкий та ніжний. І вона прагне твоєї любові. Любові, в найвищому, найвідданішому усвідомленні цього почуття. Знаєш як це? 

Вони знають. Роками щохвилини ризикувати життям заради Неньки, ані на мить не сумніваючись у правильності свого вибору. Цього і боїться червоний сатана.

Україна – це душа. І лише потім територія. Душа… і чим більше ти в неї віруєш і віддаєш себе, тим щасливішим стаєш і ти, і ті, хто поряд.

Українство – це генетична, духовна любов до своєї землі. Це вибухонебезпечна суміш духа, любові та волі. Дику та вільну душу може заспокоїти лише МОЛИТВА. Ми – молитовні, жовто-синій. Ми невпинно сповідуємося. Богу, дітям, батькам. Тернопільщина стоїть на цьому. Це фундамент її Храму. Цим ми і могутні. Вірою! І ми, діти центральних, східних, південних регіонів України їдемо вчитися в цей Храм.

Ластовицький Вадим Вікторович, українець, воїн, підполковник показав мені те, чим живе його душа. Вихованням підростаючого покоління українців.

Треба зазирнути в очі цим дітям, котрі вчаться захищати Батьківщину, щоб зрозуміти скільки мужності та вогню в їх юних серцях. Поговорити з викладачами, відчути той неповторний запах навчального закладу, побачити курсантів і підсумувати, як громадянину і українцю.

В нашій з вами країні відлуння війни розбудило козацький, степовий дух. Ми відроджуємося. Ми народжуємося заново, пам’ятаючи тисячі попередніх народжень. Завдяки таким стовпам духа та мужності, як Вадим Ластовицький.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Вадим Ластовицький