Чи є в України совість?

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі харківських протестувальників, побитих “тітушками” у 2010 році.

Україні присудили виплатити компенсацію чотирьом захисникам зелених насаджень - по 6 тис. євро кожному за моральні збитки і ще 16,6 тис. євро за судові видатки. Що нового і що хорошого у цій новині? Перше - міжнародна спільнота зафіксувала й офіційно засудила таку сумну українську реалію, як розгін масових акцій силами не лише поліції, а й приватних охоронних організацій (так ЄСПЛ ніжно називає наших “молодиків спортивної статури”). Ну, і звісно, друге - ще четверо українців поповнили лави тих, хто відновив справедливість на рівні Євросуду. Залишилося небагато - дочекатися своїх євриків від держави Україна. І тут починаються не дуже добрі новини. Не можуть, чи не хочуть? За два тижні до цього Комітет міністрів Ради Європи присвятив аж ціле засідання, де обговорювали системне невиконання Україною судових рішень, винесених проти держави (як національних судів, так і ЄСПЛ). За даними Мін'юсту, 60-90% усіх подібних судових рішень державою ігноруються. За даними громадських організацій, справи ще гірші: випадків, коли Україна все виконала та виплатила - тільки 3-4%. У Комітеті міністрів констатували, що віз і нині там: дрімуча бюрократія і брак бюджетних коштів. Не допомогла навіть проведена за підтримки тої ж таки Ради Європи судова реформа (зокрема, запровадження інституту приватних виконавців). Рішення КМРЄ: 1. Позитивно оцінити наданий Україною проект Національної стратегії розв'язання проблеми невиконання судових рішень, винесених проти держави; 2. Далі ламати голову, чого ж тій Україні знову бракує: іноземних грантів на реформи, консультацій експертів… чи, може, просто не хочуть? Совість Європи Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) - це міжнародний суд, який діє при Раді Європи (РЄ). Перше, що потрібно знати про Раду Європи: вона не має жодного стосунку до ЄС. Не плутати з Європейською Радою та Європарламентом, які приймають політичні, економічні та інші важливі міжнародні рішення, і Україну туди пустять коли-небудь за дуже гарну поведінку. Рада Європи - це міжнародна організація із захисту прав людини та верховенства права. Її ще називають “совістю Європи”. Україну туди пустили ще у 1995 року, а Конвенцію з прав людини (документ-основа організації) ми ратифікували у 1997. Всього у Раді Європи 47 постійних членів. Серед них є Росія, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Туреччина. Навіть всю колишню Югославію без проблем прийняли до РЄ вже через пару років після завершення жахливої війни. Тільки Білорусь не беруть (вона вже понад 20 років “кандидат”). Що означає членство у Раді Європи? Тільки одне: ми задекларували, що у нас є совість. Для статусу, репутації та інвестиційного клімату країни це значить дуже багато. Для бідак, яким Євросуд присудив компенсації від держави - аж нічого. Дієвого механізму примусити виконувати рішення ЄСПЛ немає. Все, що може Рада Європи - ухвалити ще одну резолюцію “Україно, як вам не соромно?” А що, як не соромно? Що буде, якщо рішення ЄСПЛ не виконувати, яскраво демонструє приклад Росії. У неї перше місце за кількістю позовів громадян до ЄСПЛ. Чечня, Беслан, невизнані республіки з російським “ефективним контролем” (в тому числі - наші Донбас та Крим)... Цими днями чекаємо ще новин з Євросуду: мають щось “впаяти” Росії за позовом наших Сенцова і Кольченка. Щодо виконання рішень, РФ - єдина країна Ради Європи, яка прописала у себе в законодавстві право ігнорувати висновки Євросуду. Але ця норма застосовується вкрай рідко. Найчастіше їх ігнорують просто так. Станом на вересень минулого року, з 2380 рішень проти держави - тільки 608 виконаних. Отже, на відміну від України, Москва навіть не намагається приховувати, що свою совість проміняла у третьому класі на яблуко. Що їм за це буде? Звісно ж, найгірше. Вже кілька років Страсбург активно погрожує виключити Росію з Ради Європи, а її громадян - позбавити захисту ЄСПЛ. І щоразу Росія відповідає, як двієчник директорові школи: “Ок, виганяйте”.