Повстання "вати" проти реформ

Ask not what your country can do for you - ask what you can do for your country.(Джон Кеннеді, 1961)

 На запитання до українців, що вони очікують від майбутнього президента за перші 100 днів, 39% відповіли - зниження тарифів, вступ до ЄС - 3%, НАТО - 2%. Це свідчить про небажання здійснювати системні зміни в країні, бо реформи це завжди  страшно, тяжко, боляче.

  В кінці 80-их Польща була на гірших  позиціях, ніж Україна. В 1989 міністром фінансів призначено Лєшека Бальцеровича, молодого аспіранта школи економіки у Варшаві. За декілька місяців він запропонував план "шокової терапії", який складався з жорсткої монетарної політики, зменшення бюджетного дефіциту, відміни цінового контролю, лібералізації зовнішньої торгівлі, припинення державного контролю над доходами громадян.

  Ціни підскочили, зарплати скоротились, держпідприємства закривались і люди залишались без роботи, профсоюзи почали масові протести. Селяни привозили живу козу під уряд в подарунок прем’єр-міністру, він став символом упадку сільського господарства. Слоган «Balcerowicz musi odejść» (Бальцерович мусить піти) з подачі лідера партії «Самооборона» Анджея Леппера прилип до нього на довгі роки.  Але вже через рік експорт виріс на 40%, польська економіка стала вільною. В 1992 ріст ВВП склав 2,6%, в 1995 - 7%, інфляція знизилась з 70% до 28%. Сьогодні економіка Польщі найбільш динамічна в Європі. До свого визнання Бальцеровичу довелося чекати більше десяти років.

  Сьогодні ми чуємо, що населення України незадоволене відсутністю реформ. Незадоволені судді, прокурори, слідчі, судові виконавці, податкові інспектори і т.д. - менше дають і небезпечно брати. Незадоволене відсутністю реформ медичне співтовариство, бо зламані схеми - геть Супрун! Незадоволене освітнє товариство, у школах, ВУЗах - батьки та студенти дають менше або й нічого.  Академіки Академії наук на чолі з "молодим" керівництвом, кузнею платних дисертацій і квадратними кілометрами площ, які за копійки здаються в оренду, теж незадоволені - їм заважають спочивати і бюджет малий! Євробляхарі хочуть їздити на європейських автомобілях по європейських дорогах платячи копійки в казну! Студентам мало безвізу - вони всі хочуть навчатись за кордоном, не роблячи для цього нічого! Незадоволені навіть олігархи - їхні статки всіх разом зменшились з 30 до 12 мільярдів!

 Більшість телевізійних каналів цілими днями розповідають, що 70% відсотків наших виборців незадоволені і хочуть реформ! Але на жаль це самообман. Давайте подивимся в дзеркало, поміркуєм і скажем собі правду - ми боїмося змін, ми лінуємся щось міняти. Те, що ми спостерігаємо на виборах Президента України - це об’єднання широких верств населення від селян,  пенсіонерів, студентів  до чиновників та олігархів проти дій, що приводять до змін.

  Нещодавно українські прихильники радикальних реформ вітали колишнього президента Грузії Михайла Саакашвілі. На відміну від поляка Бальцеровича йому прийшлося покинути  рідну країну. Його звинувачують у розтраті державних коштів та зловживанні владою. Політсила «Грузинська мрія», що прийшла до влади, розгорнула політику популізму - гроші, призначені на інфраструктурні проекти, потратили на разові соціальні виплати. Економічний ріст рекордно сповільнився, поновилась інфляція. Грузини злякалися реформ і відступили назад, в більш знайомі умови та звички.

  Поляки зробили свій вибір, а грузини -  свій. І ми українці нікуди не дінемся від свого вибору.  Необхідно чесно признатись собі - в якій країні ми хочемо жити, що для цього ми готові робити, чим жертвувати.

  Реформи  - це відповідальність, довіра і, в першу чергу,  величезна праця кожного з нас на спільне благо і майбутнє.