Хворе тіло отця Сергія не заважає йому молитися та вірувати – Олег Володарський

3 апреля 2019, 11:04
Владелец страницы
Журналист
0
19

Отець Сергій родом з Донецької області. Він вдячний Богу за те, що йому на долю випало служити Господу в Манявському монастирі

Молитва до преподобних і богоносних отців наших Іова і Феодосія Манявських

О преподобні і всеблаженні отці і вчителі наші Іове і Феодосію, земні ангели, ближні друзі Христові і угодники Божі, обителі вашої славо і окрасо, всієї Галицької землі і всієї православної Вітчизни нашої незборима стіно, наставники чистоти і цнотливості, невтомні подвижники, віри православної поборники, що збагатили і примножили преподобних старців землі Української, святої обителі Манявської непереможні охоронителі.

О всеблаженні і преподобні Іове і Феодосію, православної віри великі ревнителі, малого цього моління від убогих сердець наших не відкиньте, але будьте нам у вірі і покаянні наставниками. Отці святі, Іове і Феодосію, не забувайте нас, дітей своїх, і з соборами преподобних отців і мучеників до Владики Христа моліться за нас. Збережіть Церкву нашу святу Православну і нас, вірних дітей її, від ворогів видимих і невидимих, додайте нам, немічним, сили уподібнитися вам у цьому житті.

Вознесіть молитву, преподобні отці, і хворих зціліть, малодушних підтримайте, скорботних утіште і випросіть предстоятельством вашим Україні нашій мир, тишу і спокій, а обителі вашій Манявській благочестя і процвітання.

Молимо вас, пастирі наші, охороніть нас молитвами вашими і допоможіть нам дотримуватися заповідей Божих зі смиренням і терпінням, у лагідності та любові, у послуху та праці, приборкувати волю та похіть і утримуватися від усякого зла. Прославляємо і ублажаємо життя ваше не тільки словами, але й життям своїм намагаємося за допомогою Божою уподібнюватися подвигам вашим, щоб і нам після відходу зі світу цього з вами нерозлучно сподобитися праворуч Бога стати, бо Йому Єдиному належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь!

Схимонах Іов (Іоанн Княгиницький) народився в побожній православній родині в м. Тисмениці. Він вивчав Божий закон і світські «науки в Унівському монастирі, а згодом — у заснованій благочестивим князем Костянтином Острозькій академії, де швидко став учителем. Промислом Божим і повелінням князя Костянтина він із княжою милостинею прийшов на Святу гору Афон, де, побачивши аскетичне життя афонських старців, прийняв рішення стати ченцем. Повернувшись на короткий час додому та роздавши все своє майно убогим, Іов знову прийшов на Афон, де прийняв чернечий постриг з іменем Ієзекиїл.

Протягом дванадцяти років він здійснював чернечий подвиг на Святій Афонській горі, де Господь звів його з подвижником з України Іоанном Вишенським. Обидва вони відзначалися вченістю, ревністю в православній вірі й суворим аскетичним життям. Почувши про укладення Берестейської унії та про зраду православної віри багатьма єпископами на чолі з митрополитом Київським, преподобний запалився ревністю в утвердженні православ’я на рідних землях і за благословенням афонських старців, подібно до преподобного Антонія Печерського, повернувся зі Святої гори на Прикарпаття. Тут Іов обновив, згідно з афонським аскетичним статутом, життя в Унівському та Дерманському монастирях, в Угорниках, а потім оселився в пустинному місці біля Бетерсового потоку, де пізніше заклав Манявський Скит.

Преподобний Іов багато потрудився, здійснюючи подвиг пустельника. Господь зібрав біля нього інших благочестивих мужів, які мали його за свого старця і наставника. У благочесті й подвигах преподобний отець Іов разом із братією твердо тримався православної віри, зміцнював і наставляв правовірних у християнській вірі.

До преподобного Іова в 1608 р. прийшов ієродиякон Феодосій, якого отець відразу виокремив серед інших, бачачи в ньому велику ревність і смирення. З молодих років преподобний Феодосій намагався благодогодити Господу незлобливістю і доброчесним життям, виконанням заповідей Христових через відмову від мирської суєти й тимчасових насолод.

За благословенням Божим і допомогою христолюбців в усамітненому місці, подібного на острів, було збудовано монастир і до свята Воздвиження Чесного Хреста в 1612 р. було освячено монастирський храм. У всіх монастирських трудах і потребах ієродиякон Феодосій був невтомним помічником преподобного Іова, а коли той, бажаючи поклонитися преподобним і богоносним отцям Антонію і Феодосію та іншим Києво-Печерським преподобним, пішов на якийсь час у Київ, то залишив отця Феодосія ігуменом зі словами: «Будь пастирем і духівником нашим, тобі належить бути ігуменом, а я буду тобі допомагати, доки буду жити».

Будучи суворим подвижником, преподобний Феодосій мужньо перетерпів труднощі свого часу — гоніння на православних від єзуїтів, які не послабили його благочестя, а навпаки, піднесли його. Він мудро керував обителлю, збільшуючи число її братій та дбаючи про її належне облаштування. Під його керівництвом у скиту була побудована велика соборна Воздвиженська церква, а скит від Константинопольського патріарха Тимофія отримав ставропігію.

Наприкінці 1621 р. засновник Манявської обителі 70-літній Іов занедужав і після нетривалої хвороби 29 грудня 1621 р. переселився в небесні оселі. Був похований у при творі соборного храму.

Преподобний ігумен Феодосій продовжував благочестиво керувати життям братії, а в 1628 р. взяв участь у скликаному Першому соборі Київської митрополії після унії православним митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Іовом Борецьким у Золотоверхому Михайлівському монастирі в Києві.

Преподобний Феодосій жив, як ангел Божий, серед братії, подаючи приклад благочестя. Чутки про його суворе і доброчесне життя поширилися по Карпатах, Галичині, Волині й Буковині, Молдавії та Румунії. Духовний авторитет і благочестиве життя ігумена Феодосія з братією викликали до них велику повагу з боку інших православних монастирів у воєводствах Руському, Белзькому та Подільському. Вони всі визнали над собою зверхність Скита Манявського, а преподобного Феодосія, за зразком Афону, нарекли своїм протом. Митрополит Київський, святитель Петро Могила писав про обитель Манявську так: «Якщо хочете побачити слуг Божих у людській подобі, то підіть у Карпати, де своїм служінням двісті ангелів у людській плоті присвятили життя Богу».

Облаштувавши так не тільки життя своєї обителі, а й багатьох монастирів Київської митрополії, преподобний Феодосій в 1629 р. із миром відійшов до Господа, а тіло його було покладене поруч із чесними останками його наставника преподобного Іова.

Схиієромонах Сергій замкнений. Надскладний для розуміння. Його можливо лише почути. Усвідомити. Отець Сергій родом з Донецької області. Та він вдячний Богу за те, що йому на долю випало служити Господу в Манявському монастирі.

Коли ми тільки планували зйомки цієї програми, мене одразу попередили, що цей монах прямо протистоїть нечистому.

Хворе тіло отця Сергія не заважає йому молитися та вірувати. Виснажлива, безжальна війна, в якій приречений на віру може тільки любити та вірувати.

«Проте багато залежить від нас. Всередину Нації проник вірус сатани, спасіння від якого – молитва та віра»

Неймовірно складний діалог. Ми сиділи біля усипальниці засновників Манявського монастиря. Монах, котрого треба почути душею. Тіло його балансує на межі життя та смерті. Мужність – це зізнаватися собі, що диявол, використовує слабкість наших тіл, аби понівечити душу, знищити дух. А голос Божий кличе нас жити та радіти кожному дню.

В тій бесіді я побачив молитву. Молитву у темряву. Молитву без початку та кінця. Віра – це не про традиції і канони. Вони лише приклад, котрий надихає нас. Віра – це смиренність та погляд в піднебесся. А він не завжди буває світлим. Віра сліпа. І чим більше ти заплющиш очі на мирське, тим більше Божого тобі відкриється. Це наджорстка аскеза. Це не випробування. Назавжди відректися від мирського – це вибір.

Мовчазна молитва. Священна. Вчитуючись в рядки псалмів та молитов, ми починаємо втрачати просторове усвідомлення. Перестаємо бути слабкою тілесною оболонкою, усвідомлюємо себе духом безсмертним. Відрікаючись від зла, недолугих емоцій, брехні. Ми поряд з Богом. І Він, як мудрий батько, милує, любить і дарує віру.

«Допоможи йому, Господи!», – благала моя християнська суть… а тиша храму і відлуння голосів підсвічувалися яскравим вогнем церковних свічок. Це мужність – жити в Господі. Зазирнути всередину себе і не злякатися свого такого недосконалого єства. Дієве каяття. Ми не тут. Не сьогодні і не вчора. Ми у вічності. В молитві, котра не боїться ані безодні, ані темряви. Кара за несвідомість – скорочення життєвих сил. Благодать Божа, високий дух, що живе в невпинному діалозі з Ним.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми отець Сергій

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.