ЧОМУ НАМ НЕ ВДАЄТЬСЯ СТАТИ ЩАСЛИВИМИ

Ось чого чекає наш агресивний сусід від технології "Зневіра" в українському суспільстві

Від західних країн відрізняємося тим, що там люди довіряють одне одному, а в нас оглядаються і на кожному кроці чекають якогось підвоху. Недовіра стала найбільшим бичем нашого суспільства. Сам собою достаток не робить людей щасливими. Щастя – це коли вони почуваються часткою здорового суспільства. Найщасливішими себе вважають громадяни тих країн, де високий рівень довіри одне до одного.

Я намагався серед десятків близьких знайомих знайти тих, хто вважає себе щасливим. Це люди різного достатку і соціального статусу, від скромного пенсіонера і до доларового мільйонера, з якими спілкуюся багато років. Часто зустрічаємося, знаємо майже все один про одного.

На диво, найщасливішим виявився пенсіонер Антонович. Він у молодості будував у Сибіру Байкало-Амурську магістраль – служив у залізничних військах. На 79-му році життя має кінське здоров'я, їздить на "Таврії" з швидкістю 130 кілометрів, може добряче хильнути й до жіночих чарів не втрачає інтересу.

Антонович після виходу на пенсію відразу потрапив до рук ескулапів. Ледь його не залікували. Кожен лікар знаходив якусь хворобу. Він втік із лікарні й сам зайнявся своїм здоров'ям. З цих пір кожного дня пішки долає по 6-10 кілометрів. З ранньої весни до пізньої осені пропадає на лісовій дачі, де все зроблено його руками: від дерев'яного вагончика і до солдатської парної. Формула щастя від Антоновича проста: головне – здоров'я і благополуччя дітей; і не забивати голову сміттям, яке лавиною суне з екранів телевізорів.

Чорні дні завжди чергуються з світлими, зло - з добром

Він – великий оптиміст і ніколи не нарікає. Користується мудрістю:все в житті врівноважується. Є гроші — нема здоров'я, і навпаки. Так краще бути здоровим і щасливим, ніж багатим і хворим!

Ми часто з Антоновичем спілкуємося. Найбільше його бісить негатив, який щодня звалюється на наші голови з екранів телевізорів, сторінок газет, з уст політиків-популістів.

- На кожному кроці переконують, що все погано – і буде ще гірше. Але так у житті не буває! Чорні дні завжди чергуються з світлими, зло - з добром. А нас заштовхують в суцільний чорний морок, - сердиться Антонович. - Найстрашніше, коли намагаються переконати, ніби ми не можемо самі збудувати повноцінну державу, що в нас нічого не вийде.

Антонович далеко не єдиний вважає зневіру найстрашнішою хворобою нашого суспільства.

Ледь не на кожному кроці оглядаємося й очікуємо, що нас обдурять, відправлять по великому колу шукати правду з простого побутового питання. Недовіра стала найбільшим бичем суспільства. Сам собою достаток не робить людей щасливими. Щастя – це коли громадяни почуваються часткою здорової громади. Найщасливішими себе вважають громадяни тих країн, де високий рівень довіри одне до одного.

Недовіра стала найбільшим бичем суспільства

Ми почали будувати нашу державу з недовіри. Олігархічним кланам віддали за безцінь ласі сегменти прибуткової економіки. З однією умовою: модернізувати виробництво і створювати робочі місця. Ніхто з олігархів не виконав інвестиційних зобов'язань. Вони витиснули з підприємств усе, що тільки можна було, і переправили зелені папірці в офшори.

Тепер ховаються за кордоном. Кожного четверга-п`ятниці їхні персональні літаки стартують зі смуг київських аеропортів у Західну Європу, а в понеділок повертаються в Україну. Вони, їхні сім'ї живуть там, а тут заробляють гроші.

Ви бачили брудну землю, з якої зійшов сніг? Проходить травень – і жодного сліду, все зазеленіло, покрилося свіжим килимом. Так і в житті

Ми хочемо збудувати справедливе суспільство з високим рівнем довіри, а почали - з недовіри.

Антонович у таких випадках каже:

- Ви бачили брудну землю, з якої зійшов сніг? Проходить травень – і жодного сліду, все зазеленіло, покрилося свіжим килимом. Так і в житті. Не завжди буде чорна смуга, хоч нас переконують у протилежному - щодня і монотонно.

Зневіра таки ставала найпідступнішою хворобою українського суспільства.

У владу та політику прийшли прагматичні ділки, у яких часто слова розходяться з ділом. Не довіряють політики один одному. Не довіряють виборці партіям, судам, міліції, президенту, міністрам, адміністраціям – усій владній машині, ба навіть медицині. Соціологічні дослідження свідчать: падає рівень довіри навіть до Церкви. Україна ризикує перетворитися на країну зневіри.

Запущена в масштабах країни політична технологія "Зневіра" призвела до того, що депутати відмовляються на сесіях вчасно затверджувати економічні програми, гальмують виділення коштів, бо на носі - вибори. Схоже, опозиція оголошує недовіру головною зброєю в боротьбі з політичними конкурентами.

Але йдуть роки і мало що змінюється, хоча замість однієї команди неодноразово приходила інша. Треба змінити систему. Сідати за стіл і домовлятися, як у 1980-х зробили поляки, де посередником виступила Церква.

Росія гроші в Україні спрямовує на енергію нищення, на створення атмосфери недовіри, щоб зробити українців нещасливими. Уміло використовують протистояння влади й опозиції - для нищення і тих, і інших. Це одна з технологій створення навколо РФ поясу стабільності з підконтрольних держав. Сіяти зневіру й переконувати, що без російського зонтика пострадянські республіки не виживуть. Як пише кремлівський сценарист знищення Української держави господін Ростислав Іщенко в книжці "Крах України", представників "руского міра" повинно об`єднати небажання жити в незалежній Україні. А тому потрібно втовкмачувати українцям на кожному кроці, що вони не в змозі збудувати конкурентоздатну державу. Це той самий господін Іщенко, який працював в Адміністрації президента й Міністерстві закордонних справ України, був помічником у Дмітрія Табачника, а потім виплив у Москві.

Українців в Україні лише 20 відсотків, а решта – росіяни

Як посіяти зневіру устами Іщенка повчає московський політвидав "Яуза-пресс": "Має бути одна держава і один слов'янський народ, бо українців в Україні лише 20 відсотків, а решта – росіяни".

Настрої від таких атак та ще від доморощених популістів передбачити не важко: ми все більше зневірюємося у здатності щось змінити в нашому житті. З одного боку, інформаційно-психологічні операції Росії проти України. З другого, наша вічно непримирима опозиція, для якої вибори ніколи не закінчуються. На додачу низький життєвий рівень, відсутність повноцінного середнього класу. Все це добре ілюструє думку, що зневіреному народові нічого втрачати. Привід може завжди знайтися, і на зміну ставленикам олігархічних груп прийде, в кращому випадку, з вулиці дядько з мозолястими руками.

На Донбасі на лінії розмежування місцеві жителі найчастіше наводили мені такий залізний аргумент: наші олігархи не будують Україну, а грабують. Вони зневірились у можливості перемін, бо 24 години на добу їх зомбує російська пропагандистська машина і наша дійсність.

Ще залишається вибір: або провести системні зміни, або в ситуацію втрутяться низи. Тоді операція видалення гнояків пройде без наркозу. Як у травмпунктах, коли, буває, хворий не має грошей на знеболювальні ліки і між щелепи лікар засуває дерев'яну палицю, аби від болю пацієнт язика не прокусив.

Ось так нас підводять до найгіршого сценарію, коли народу буде байдуже, хто прийде до влади, лиш би наступив спокій і платили зарплату. Ось чого чекає наш агресивний сусід від технології "Зневіра" в українському суспільстві. Плани Кремля відверто озвучує "Яуза-пресс": "Потрібно дискредитувати українську еліту, переконати народ, що він має право відмовитися від неефективної держави і взяти собі на службу іншу державу, наприклад, сусідню".

Богдан КУШНІР, "Газета по-українськи"