Медицина, хірургія – мистецтво, а не ремесло і не ритуал

10 октября 2018, 12:07
Владелец страницы
доктор медичних наук, лікар вищої категорії, керівник центру кардіохірургії "Добробут"
0
477
Медицина, хірургія – мистецтво, а не ремесло і не ритуал
Операция на сердце в Центре кардиохирургии "Добробут"

Ми розпочинаємо амбітний, тим більше для приватної хірургії, проект – підготовку лікарів для кардіохірургії. Чому ми це робимо і якою має бути хірургічна школа в Україні, щоб у країні не бракувало професійних лікарів?

Одразу скажу: вітчизняна система підготовки хірургів потребує трансформації – її парадигма не змінювалася з часів Союзу. Над реформою працюють, результат прийде. Але ми маємо усвідомити, що головне в реформі – чітка картинка майбутнього у сфері медичної освіти та післядипломного навчання. Чому ж має вчити майбутнього лікаря сучасна хірургічна школа?

Осмислювати кожну дію, а не бездумно повторювати за кимось. Навіть за геніальним вчителем. Можна розмальовувати картини-схеми, зроблені художником, але від цього художником ти не станеш. Оскільки не розумієш головного – як створити картину. Молодий лікар, який приходить у хірургічну школу, не повинен прагнути скопіювати свого вчителя у всіх діях. У першу чергу він має зрозуміти для чого ці маніпуляції виконуються і що буде, якщо їх уникнути.

Хірургічна школа повинна показати елементи, які допоможуть лікарю розкритися, а не засаджуватимуть його в канони, обмежуючи розвиток. У цьому сенсі цікава паралель між медициною та бойовими мистецтвами. Свого часу у Брюса Лі спитали думку про школи різних бойових мистецтв. Лі відповів, що будь-яка школа з усталеними канонами заганяє талановитого бійця в рамки і заважає йому просунутися далі. Тим більше що з моменту, коли у ХХ столітті далекі подорожі стали доступними і з’явилася можливість обмінюватися досвідом та змагатися, усі зрозуміли – жодна зі шкіл бойових мистецтв не є ідеальною.

У медицині те саме. Можна роками вчитися в одному відділенні в одного вчителя і створити собі ідеальну картинку єдино правильних рішень. Але тільки-но відкриваються горизонти, стає зрозумілим: методики досягнення успішного результату в ході операції можуть бути різними. І для того щоб ти особисто зміг найкраще лікувати пацієнта, треба бачити різний досвід.

Хірургія – не ремесло. Це мистецтво, індивідуальний творчий процес. Гончар може ліпити однакові горщики, займаючись ремеслом, а може – створювати шедеври. У лікаря ж щоразу – шедевр, бо кожний випадок – унікальний, у кожній операції є елемент вимушеної творчості. Повторення рухів не спрацює, бо немає універсальної методики, яка би підійшла всім пацієнтам. І чим більший твій досвід, чим більше у тебе варіантів, тим більш філігранно ти зробиш свою роботу. Особливо якщо мова про такі високі компетенції, як, скажімо, мініінвазивна хірургія серця.

Програма підготовки кардіохірургів має тривати щонайменше шість років. Такий термін прийнятий, наприклад, у найкращій у світі англосаксонській системі підготовки медичних кадрів. В Україні ж спеціалізація з кардіохірургії офіційно триває… шість місяців! Це нонсенс. Навіть геніальним учням потрібний час, щоб побачити всі проблеми, які можуть виникнути в їхній практиці. І кожний український інтерн, який прагне стати гарним спеціалістом, сьогодні прокладає свій кількарічний шлях навчання самостійно. На жаль, у такого самостійного пошуку знань можуть бути небажані наслідки. Наприклад, інтерн залишається на кілька років в одному відділенні і бачить тільки якийсь певний напрямок хірургії. У результаті отримуємо кардіохірурга, який протезує клапани серця, але безпорадний, якщо треба нашити шунти. Або мануально вміє нашити коронарний шунт, але не розуміє, як доглядати за серцем після операції та кому з пацієнтів потрібно робити операцію, а кому – ні. Бо крім операційної нічого не бачив. Фактично – однорукий та сліпий, бо водили його лише одною дорогою і вузьким коридором. Крок право чи вліво – безпорадність. Ми таких лікарів не будемо готувати. Наше завдання – зробити все, щоб спеціаліст після навчання в команді був повністю готовий до хірургічної роботи, яка чекатиме його за п’ять–шість років.

Безпека пацієнта – передусім. Хірургічна школа називається школою, але насамперед це лікувальний процес. Й інтерни у клініці – не для того, щоб його ускладнити. Вони для того, щоб, отримуючи знання від досвідченого лікаря, максимально допомагати йому. Інтерни є ще однією ланкою контролю та отримання інформації в лікуванні пацієнтів. Сестринський моніторинг, дані апаратури, огляди лікарів – це базові складові лікувального процесу. Інтерни доповнюють цикл за формулою: узяв інформацію – маю намір діяти – узгоджую дії з лікарем. Тобто інтерн є такою ж необхідною структурною одиницею в лікувальній організації, як сестри чи лікарі. Клініка, в якій інтернів видно в палатах та на постах, зранку та ввечері, є університетською (навчальною) і за рейтингом, як правило, вище інших клінік.

Ключові посади в системі підготовки лікарів мають зайняти люди, які здобули освіту вже по-новому. До розпаду Союзу наші медики не мали розкоші обмінюватися досвідом із провідними медцентрами світу. І це наклало відбиток і на розвиток медицини, і на організацію системи навчання та спеціалізації. Але якщо для підготовки нового покоління прогресивних медиків 25 років вистачило, то для перегляду парадигми підготовки медичних кадрів чверті століття виявилося замало.

На даний час лікар має пожиттєву ліцензію та категорію, яка залежить від кількості відпрацьованих років і є фактично єдиним об'єктивним фактом, котрий тяжко обійти чи підробити. Нічого дивного, адже задачею підготовки лікарів у Союзі було отримання пожиттєвої ліцензії, фінансування йшло на ліжко, а не на пацієнта чи послугу. Тому якісний склад армії лікарів залежав від добросовісності самих лікарів та від системи покарань керівництвом. Плюс добрі лікарі отримували з часом подяку від пацієнтів. Погодьтеся, слабка основа для отримання віддаленого результату в якості медицини.

Тому – фінансуємо не ліжко, а послугу; оцінюємо медичні кадри не за відпрацьованими роками, а за кількістю та якістю роботи; оцінюємо підготовку кадрів не за її тривалістю, а за виконаною роботою в ході навчання (приклад з-за кордону – інструмент LogBook, де інтерни фіксують свою роботу з підтвердженням індивідуального штрих-коду пацієнта).

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Центр кардиохирургии Добробут,частная кардиохирургия
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.