Олег Володарський: «Сповідь X. Отець Дмитро Поворотний

Боже Великий! Боже Всесильний! Ми, грішні діти Твої, у смиренні сердець наших приходимо до Тебе і схиляємо голови наші. Отче! Прости провини наші та провини батьків, дідів і прадідів наших.

Прийми нині, благаємо Тебе, щиру молитву нашу і подяку за безмежне милосердя Твоє до нас. Вислухай наші молитви і прийми благання змучених сердець наших. Благослови нашу Батьківщину-Україну, волю та щастя їй дай.

Премилосердний Господи, хто вдається до Тебе з благанням, ласку Твою подай.

Благаємо Тебе, Боже Благий, за братів і сестер наших, що на засланні, у в’язницях, на тяжких роботах караються і мучаться. За вдовиць, за сиріт, за калік і немічних, і за тих, що Твого Милосердя та допомоги Твоєї потребують.

З’єднай нас усіх в єдину велику Христову сім’ю, щоб усі люди, як брати, славили Величне ім’я Твоє завжди – нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми – отець Дмитро Поворотний.

«Багато хто думає, що християнин – це людина, відірвана від реальності, яка «витає у хмарах». Навпаки, християнин схоплює, осягає реальність і глибше за інших розуміє та «проживає» її. Тим не менше, він читає і Євангеліє, і Отців, він «проживає» і це, занурюється в це і відчуває дуже тонко, робить це своїм життям. Він стає чуйним, чутливим приймачем божественних вказівок».

Порфирій Кавсокалівіт

Перед зйомками чергової програми я ретельно і уважно вивчаю людей, до яких іду за сповіддю. Священик, який своїми руками перевозив загиблих героїв з ТОГО боку обеззброїв мій розум. Неймовірно вражають мужність і сила духу цього духовного наставника українства, який присвятив своє життя найважчим і найнебезпечнішим випробуванням на шляху до Миру, якого ми всі так чекаємо.

Отець Дмитро про війну знає більше, ніж хто інший, він вибрав найскладніший і найвідповідальніший шлях – бути разом зі своєю нацією на війні. Підтримувати солдат, і проводжати в останню путь тих, кого Господь призвав до себе.

Війна скалічує не тільки тіло, але й душу. Підміна понять, цінностей, перекручування моралі. Коли один натиск на курок вирішує всі проблеми. Повернути з війни тіла наших воїнів та провести їх в останню путь – це надзвичайно мужній вчинок, проте не меншою звитягою є щоденна турбота про те, щоб Душі наших воїнів не були понівечені на полі бою, щоб в їх серцях залишалися людяність та любов.

Владико Христе Боже наш, що бідного визволяєш від насильника і рятуєш безпорадного, Сам, Милостивий, братів і сестер наших, що в Росії, у Криму і на Донбасі в біді, засланні, неволі та в оковах перебувають, – милостиво звільни, щирим серцем молимось Тобі: вислухай і помилуй.

Саме цим вразив мене найбільше отець Дмитро – він закликав розмовляти душами. Душами, які просять в Молитві до Господа про закінчення такої нечесної і несправедливої війни.

Це – стрижень. Генетично сильний і впевнений в собі українець. Він говорить не словами – переконаннями.

Він відчуває трепет, проте несе в собі іскру Божу, яка допомагає йому зробити надможливе, щоб полегшити біль, коли стикається з людською душею. Саме тому він ніколи не зможе стати байдужим до людей.

Він не відчуває ані втоми, ані задоволення від зробленого. Адже його справи – це сама суть цієї людини. Не вольове зусилля, не усвідомлення того, що так правильно, а абсолютно щире нерозуміння того, як можна жити інакше, коли твоя нація воює. Він боїться лише щось не побачити, чогось не почути, не зрозуміти шепоту пораненої душі.

У розмові відразу підставляє плече і каже ті слова, які роблять душу спокійною і світлою. Неймовірною силою і вірою володіє цей священик, надзвичайно правильні і потрібні слова він говорить – про війну, про смерть, про землю, про людей. Навіть прострелений Хрест він описав спокійно. Він не ділиться болем – він ділиться своєю силою, аби кожному з нас було легше пережити біль війни та втрат. Він не боїться смерті. Він боїться не виправдати довіри Господа нашого Ісуса Христа.

Прості життєві радощі: Родина, Друзі, Благодатний Вогонь. Просто – радуйтесь, а не «мудруйте»!

Ми говорили з ним, а в цей час десь поверталися лелеки. Вони кружляли над українським селом і згадували свої гнізда. Ми говорили з ним про все і, в першу чергу, про Бога, а десь, зовсім поруч, мені бачилося, як пара лелек ніжно спостерігає за своїми маленькими пташенятами в звитому на даху української хати гнізді.

Віяло життям. Майбутнім! Було боляче і страшно, а цей такий сильний і мужній український Священик закликав мене жити.

«...І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину»

(Василь Симоненко)

Моя проста Незалежність! Зі святом!

Він як в молитві говорив до цілої НАЦІЇ: «Будьте нарешті сильними! Станьте назавжди непереможними!». Від усього українського серця закликаючи любити даровану нам Господом землю, яку своєю кров’ю омивають герої Нації.

Біля храму пам’ятник загиблим воїнам. 32 людини із різних куточків України.

Схили голову Нація! Забудь про всі свої негаразди і радості, про сніданки і обіди, зарплати і відпустки.

Нас вбивають. Вбивають нещадно, по-варварськи. А такі як він, на передовій ховають своїми руками, а головне душами людей, які до нестями люблять свою країну. Мені складно встати на коліна на справжню Сповідь, але скажу одне: цьому священику я б сповідався, не замислюючись ні на мить.