Разом із сонечком, сяє прекрасне майбутнє.

10 апреля 2018, 13:30
0
20

Прошу не судить строго мои ошибки.

Разом із сонечком , сяє прекрасне майбутнє.

Вчорашній день в Івано-Франківську був чарівний. Праця втішала мене, музики повиходили до центру пограти для нас і гостей нашого міста, правда не так рясно, як хотілося була усіяна мелодією «стометрівка», але все ж таки, дякую їм і на цьому. Спонтанна, але вже стала традиційною зустріч із Прохаськом, скромні привітання один одному. Несподіванки вчорашнього дня, прикрасили мій день, а саме моя зустріч з давніми знайомими держчіновниками, яки були в хорошому гуморі, бадьорі, піднесенні і радісні - не прийміть за жарт, знаю цих людей уже давно. Так давно, що нажаль забув як їх звати. Настільки давно ми з ними познайомились, що гадається, знаю їх ціле життя. Весь час із ними вітаюсь, вони зі мною і не більше. Все гречно й стриманно, як вчила мене моя бабуся, «поважай людей, люби людей й вони тебе будуть любити і поважати».  Вибачте мені любі земляки, що віддаливсь від теми про несподіванку і моїх давніх знайомих державних чиновників. Вони були радісні , сіяли від щастя – без перебільшень. Дозвольте пояснити. Як вам стало відомо знаю їх майже ціле життя. За весь цей час, весь цей час, я бачив їх лишень в смутку, в печалі, в журбі, в роздумах – виною в усьому їх важка робота (але це не точно), а вчора несподіванка, вони раділи життю і вели позитивну розмов між собою.

Маю бажання поділитись із вами про, що вели розмову між собою наші можновладці, але перед цим дозвольте повідомити. Моя небіжка бабуся яка народилась в селі Ісакові на березі Дністра казала мені, «не видько, не чуйко –  добрий чоловік». Моя матуся яка народилась неподалік с.Ісаків казала, що «підслуховувати розмови інших то не гарно». Завжди мене це цікавило, чому не гарно і не можна, можливо це пояснюється тим, що вони як багато старших за мене людей виховувались в радянським союзі чи можливо це пояснюється тим що я трохи був не чемним малим, так завжди я думав про себе, але ніколи так не висловлювалась в мій адрес матуся і звісно ж бабусечка про мене теж такого не казали. Так ось, хочу признатись, що саме в цей момент наших радісних державних чиновників я підслуховував. Так, можливо я зробив неприпустиму річ. Мною керувала цікавість: чому ціле життя вони виглядали нещасно, а саме цього чудового дня вони сіяли позитивом й сіяли позитив.

Знайте, переважно я не підслуховую розмови людей, перестав це робити ще у дитинстві, ну немає що слухати, ну правда. Вічні перекази новин які всі бачили по телевізору; вічні одні й ті ж теми про якихось політиків які крадуть; про якихось свиней які не ростуть; про курок, що не несуться; про бульбу що не родить; про крижі ті що болять; про якісь ноги, що вічно їх крутить на зміну погоди; про мозолі  й одне і те ж саме кожну мою підслухану розмову. Через таки балачки в мене вуха в’янули, тому мені прийшлось упросити маму купити мені аудіо-плеєр, ще колись він програвав касети, а мою бабусечку, я упросив купити мені аудіо-касети на базарі. Ех, пам’ятаю той дивовижний день, вибрав я тоді дві касети на розкладці. Вибирав по фотографіям на обкладинках. На одній був бахур з гітарою, ледь бородатий, а на другій були сфотографовані якісь вар’яти з пофарбованими в різний колір волоснями, з кульчиками в носах, бровах, вухах, губах, але думаю краще слухати буду їх чим знову буду слухати про мандибурку й банєк. Мої бабусі теж не дуже сподобався маргінальний вигляд тих трьох батярів. Подивилась вона на фото і каже: «ади яке страшне», але за моїм проханням все ж таки купила дві касети. З тих пір замість нудних розмов про граблі і сапу, я слухав американський рок-гурт NIRVANA” та британский рейв-гурт “The Prodigy”.

Тай не вчора. Вчора мені захотілось послухати про що говорять ці прекрасні люди які весь час сидять у кабінетах. Спершу, той що менший з ріденьким волоссям на голові, зі спокоєм і гордістю в очах спитав другого, того що вище:

-          Ну що, зробив ?

-          Так, все зробив і відзвітував – інтелегентно, з шляхетною інтонацією і легенькою посмішкою на губах відповів високий.

-          Я теж все зробив і поставив йому на стіл – зі скромною й вихованою радістю відповів той що ледь менший ростом.

І тут я зрозумів, що ті люди не могли, не мали вільного часу напевно, навіть посміхнутись через їхню працю й вимогливе начальство. Якщо цей текст прочитає президент, голова сільської ради або інший якісь міністр чи хто там ще, я би вас дуже просив, підніміть заробітну плату вашим підлеглим, дайте їм премію й сильно їх не сваріть, будь ласка, бо вони тоді по вулиці ходять дуже сумні й не радісні і через це мені самому унило на душі. Дуже шкода, що в такому нашому гарному місті , таки не файні справи робляться. Ваша бабуся вас точно би не похвалила за таке відношення до людей.

Одну ще прекрасну новину і приємну несподіванку я вам хочу повідомити, тим хто ще не бачив і не знає. Пісочок й щебінь завезли до площі Адама Міцкевича й майстри почали ремонтувати дорогу! Дай їм Творець здоров’я, й майстрам й тим керівникам хто не забув про наше місто. Направду дуже шкода бачити ці руїни в самім центрі міста. Я вже знову хотів розчаруватись у владі, у Майдані, в нас з вами, що ми таке свинство, Януковичу й Путіну на втіху, розвели серед міста, але ж ні … працює наша адміністрація. Робота робиться. Зимою це зрозуміло, що не будеш бруківку класти, а тут з першими проміннями сонця, працюють наші хлопці. Я би вже і сам допоміг ту дорогу доробити, але боюсь, що люди подумають щось зле про мене, що я не нормальний якийсь.

Мені просто встидано було за наше місто на минулих вихідних. Коли я пообідавши у Бістро «Десятка», вирішив прогулятись по місту, а воно виявилося все перекалічено якесь, «ні пройти, ні проїхати». Сніг зійшов й лишив по собі болото та ями. Минаючи перешкоди, прогулянкою важко назвати ці маневри, я зустрів гостей нашого прекрасного і теплого міста. Стояв охайний чоловік, в дорогих мештах серед калабань і болотяного місива з виразом обличчя немов загубився чи проснувся від жахливих сновидінь, говорить до своєї маленької донечки і миловидної дружини, які шукають острівки конструктивної реальності в цьому хаосі, цебто місце вільне від багнюки: «Колись це було гарне місто» - з жалем в голосі висловив свою думку батько сімейства. Заява цього Пана розчарувала мене й смуток із стидом закралися в мої думки. Близько до серця я прийняв ці висновки чоловіка і не замітив як став своїми білими кросівками у здоровенну калюжу.

Тепер, я відчуваю спокій, тепер разом із весняним сонечком я бачу прекрасне майбутнє нашого Станіслава. Тепер коли я бачу, що мер, керівники і начальники адміністрації міста, майстри й ремонтники які теж переживають за наше місто, відразу ж як висохне земля будуть швидко, якісно й з турботою робити наше місто кращим, веселішим й комфортнішим. І вас шановні читачі, дуже прошу й закликаю, охайно відноситись до всього нашого майна (дорожніх знаків, зупинок, парканців, пам’ятників, …) за межами ваших порогів; до праці інших людей які ремонтують і прибирають місто.

І під кінець, спеціально для вас, сьогодні зранку о 9:00 я пішов до площі Міцкевича перевірити чи правда все так, як я писав вище. Так, все саме так, калабані й болото нікуди самі по собі не ділися, але … о 9:00 там уже працювала техніка ! Бригада робітників працювала у поті чола. Щастя моєму не має меж, я ладен був стрибати на місті від радощів, що цьому хаосу цього літа буде кінець. Такими ударними темпами в роботі ми маємо гарантію, що до фестивалю «Порто Франко», (яке відбудеться, цього року з 13 червня по 17 червня) можна навести порядок в місті й приймати гостей нашого фестивалю.

28.03.18р. м. Станіслав (Анатолій Демиденко)

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: весна,Ивано-Франковск,фестиваль,порто-франко
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.