Справа ІЛ-76: ми перестали відрізняти добро від зла.

28 февраля 2018, 18:38
710
517963

Справа ІЛ-76

Петро Стужук, полковник запасу,

кандидат військових наук, доцент,

учасник бойових дій (Афганістан, АТО)

 

Істина - цу те єдине, що може вилікувати нашу хвору на неправду державу. Тому мушу говорити, можливо неприємну і болючу для тих, хто втратив близьких, мою власну, суб’єктивну правду.

Ті, хто втратив сина, батька, чоловіка, брата у катастрофі в аеропорту м. Луганськ, звичайно шукають винуватих. Підсвідомо вони розуміють, що їх близьких вбили російські терористи, які вже добре відомі, але їх важко притягнути до відповідальності. Тому так легко постраждалі погодились з прокуратурою і судом та з деякими безсоромними журналістами на те, що винним є генерал власної армії. Вас обманули, як не боляче це прийняти. Але потрібно хоч би спробувати відшукати істину і відновити справедливість. Ті, хто здатен відповідально мислити в інтересах держави і народу, мають чинити не емоційно, а за законом.

На емоціях і переживаннях постраждалих, а не на правосудді побудовані звинувачення Назарову В.М.

У чому мета і сутність діяльності правоохоронної системи – захист людини, у тому числі від держави, якщо та порушує закони. Тому пошук винуватих у злочині не самоціль, а тільки засіб досягнення мети. Не можна допустити того, щоб відбувся ще один злочин – засудили людину за злочин, якого вона не здійснювала. Установити істинні причини і справжніх винуватих у гибелі людей, щоб це не повторилося у подальшому, ось у чому полягає завдання правосуддя, а не у призначені без вини винуватого.


Для обгрунтування недолугого вироку генералу Назарову В.М., прокуратура і суд перейняли на себе ще й функції законодавчої влади. Верховна Рада так і не визнала, що ми перебуваємо у стані війни з Росією, але суд встановив, що війська АТО ще у 2014 році “…перебували в стані наступального, оборонного та загальновійськового бою, а саме здійснювали погоджені і взаємопов’язані бої, удари, маневри, бойові і спеціальні дії з метою знешкодження (розгрому) противника ….”. Можливо, це було б і добре визнати війну війною для однозначного тлумачення і застосування нормативно-правової бази ЗСУ, але для обґрунтування вироку суд одночасно використовує ще й нормативні документи мирного часу та АТО. Логіка прокуратури і суду просто не вписується у рамки здорового глузду, а ще більше права. В одному випадку це війна, іншому АТО, третьому – мирний час. Такі непрофесійні? Ні. Вони свідомо використовують перевірені гебельсовські методи, – чим більшою є брехня, тим більше в нею вірять ті, хто хоче щоб їх обманювали. Вони хочуть щоб і ми такими стали. Щоб боялися правди, погоджувалися на брехню.

На думку Сергія Дячука, який був суддею військового суду київського гарнізону: “Найбільше значення для оцінки має не те, що фактично сталося, а те, що вирішувалося цими діями, якою була мета… Я занепокоєний тим, що при розгляді справ можуть не врахувати інші моменти, що мають ключове значення”.


Свого часу історик Е. Ю. Соловйов писав, що найбільшою негативною рисою російського народу є правовий нігілізм. Більше чим триста років спільної історії з Росією вдаються взнаки і для України, – вірус правового нігілізму несуть в собі українська прокуратура і суди, журналісти і політики, а також частина суспільства. Усі вони достойні наслідувачі радянської (російської) ідеології, – була б людина, а злочин для неї знайдеться. Не уявляю такого у правовій Європі. Тому, очевидно, що наш шлях до цивілізованого світу буде дуже довгим.

Під час винесення судом вироку розглядалися і мали б братися до уваги результати двох експертних комісій проведених Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз та Львівським науково-дослідним інститутом. Висновки комісій взаємовиключні. Суд взяв до уваги висновки першої, проігнорував другу. Тому, що вона відповідає висновкам прокуратури? А про що говорить у цьому випадку право, Конституція? Згідно із законодавством України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Можливо в Україні вже відмінили дію Конституції і Закону?

Матеріали розслідування не дають відповідей на питання, в чому полягав причинно-наслідковий зв’язок між прийнятими управлінськими рішеннями та катастрофою. Не встановлено, яке “правильне” рішення мала б прийняти посадова особа штабу АТО для забезпечення безпеки польоту літаків порівняно з прийнятим та чи мала взагалі його приймати.


З наукової точки зору, склад експертної групи не був чинним. Усі наукові методи експертизи передбачають її виконання експертами, які мають особистий практичний досвід за відповідною тематикою, – члени експертної групи КНДІСЕ не мали досвіду оперативного планування та застосування військ (сил) в умовах АТО. Не була чинною експертиза і з юридичної точки зору. Так юрист, бувший співробітник військової прокуратури, полковник СБУ Олег Животов каже в інтерв’ю: “…всі судові вироки останніх років, у яких фігурує висновок військової експертизи, незаконні…”. 

На питання Назарова В.М. у суді: “Судом був допитаний в якості свідка Рябоконь Є.О., який був залучений слідством до проведення експертизи… На запитання, на яке з трьох питань він готував висновок, Рябоконь Є.О. не зміг назвати жодного”. На питання: “Чому не було досліджено під час проведення експертизи роль і місце вказаної оперативної групи (Повітряних Сил – авт.), експерт зазначив, що у нього було дуже мало інформації про неї, а обов’язків старшого оперативної групи Повітряних Сил він не бачив”.

Непереконливим були свідчення на суді і експерта Савечко. Переконайтесь самі: “Тоді замкомандувача сухопутними військами вхідну шифротелеграму направив главкому сухопутних військ такого змісту: “Прошу підтвердити безпеку посадки Іл-76 – 10 км з торців і 6 км вліво і вправо від посадочного курсу. Це запитав генерал Дроздов, йому потрібно було 10 і 6 км. На що йому відповів виконуючий обов’язки начальника штаба сухопутних військ Нікітєнко: ми можем тільки 7,5 км на торцах і 7 км по ширині забезпечити. А на самом дєлє, знаючи ТТХ озброєння, яке було у групи Маленко, вони максимум могли забезпечити 2,5 км. А в нічний час це ще зменшувалось”. Дуже плутано як для експерта, але важливим є факт – Командування ПС та СВ ЗСУ про виконання заходів безпеки знали та здійснювали їх за розпорядженням ГШ ЗСУ. Інше питання – чому це не помітила прокуратура та суд. Окрім того експерт забув (чи не знав), що на озброєнні групи “Славутич” були міномети з дальністю стрільби до 7,5 кілометрів.

Жодний із справжніх винуватців трагедії поки що не притягнутий до відповідальності.

Тому вірно пише журналіст Варвара Сикорська: “Судити військову людину треба за зраду, за боягузтво в бою, а не за прийняті рішення, наслідки яких в умовах війни важко передбачити”.

Правда є інші журналісти, які не шукають справжніх злочинців, а підспівують прокуратурі та суду. Мабуть, із усіх журналістів найбільшу “увагу” Назарову В.М. у ЗМІ приділяє Юрій Бутусов: “… генерал не володів і не міг володіти обстановкою на місці, і не урахував важливу інформацію, яку доводили до нього неодноразово. Це й привело до тяжких втрат, до загибелі людей і техніки”. “Показання проти Назарова також дали військовослужбовці – офіцери розвідки ГУР МО і СБУ, – твердить “знавець” військової справи. Так що все обвинувачення побудовано на свідченнях і висновках, які зробили військовослужбовці”. Ще він пише: “У цілому – справа Назарова – це демонстрація якісних змін в українській політиці і у правоохоронній системі, які дозволили все ж довести справу до вироку”. “Вирок Назарову у суді, на мій погляд, не дискредитує армію, а навпаки, підвищує авторитет держави…”.

Журналісту, окрім власної, слід було б урахувати думку офіцерів, яким довелося приймати рішення на застосування військ у 2014 році, та ще доведеться їх приймати у майбутньому. Особисто неодноразово аналізував подібні проблеми зі слухачами учасниками АТО під час проведення занять. І сумно, і боляче усвідомлювати, що із-за таких суддів, прокурорів, журналістів, політиків і чиновників в офіцерів руйнується віра у справедливість та державу, яку вони захищають.

Слід визнати, що Росія створила в Україні керований хаос, тому сьогодні ми неконсолідовані, роз’єднані, зневірені і вразливі. Але ще більше шкоди приносять внутрішні вороги, які дискредитують інститути влади, тим самим роблять державу слабкою і вразливою для зовнішнього ворога.

Як держава та народ можуть довіряти судити наших військовослужбовців суддям, які відмовляються розглядати справи на терористів-вбивць і зрадників? Чому після цього вони залишаються суддями? Можливо для того щоб творити беззаконня про тих, хто захищає свій народ? Чому про це мовчить влада? Мабуть, тому, що їй потрібні не справедливі, а керовані суди. А чому мовчить громадськість? Ми після цього достойні тих, хто віддав життя за нашу з вами гідність і волю?


Я неодноразово переглянув свідчення у вироку Назарову В.М., фільми про цю справу і трансляції із залу суду. І визнаю, що як мінімум частина свідчень військовослужбовців були недостатньо професійними, але жодне із них не було таким, яке б однозначно свідчило про винуватість Назарова. Навпаки, абсолютна більшість із них підтверджує інше, – навіть не відсутність вини, а про повну непричетність генерала до злочину.

Злочин у цій справі безумовно був, його здійснили терористи і саме вони мають за це відповісти. Звісно було також погане забезпечення інформацією від СБУ, як результат – неякісна оцінка обстановки. Були недоліки в організації перевезення десантників Генеральним штабом ЗСУ та командуванням Повітряних Сил, про що свідчать документи, на які посилається суд. Але все це поза межами компетентності та відповідальності начальника штабу АТО тобто генерал-майора Назарова В.М.

Маючи усі рівні військової освіти, будучи фаховим артилерійським розвідником, багато років досліджую проблеми розвідки та автоматизованого управління військами, вкотре перечитую вирок Назарову В.М. і роблю висновок, для мене особисто – це суцільний когнітивний дисонанс. Виявляється, що все чому мене вчили, чому я вчив, все, що набув на практиці за роки служби, у тому числі кров’ю своїх товаришів і власною (вибачте за пафос), не має ніякого значення. Тому, що приходить в суд так званий “військовий експерт” без спеціальних знань та освіти, але з “чуйкою”, що хочуть почути політики, адвокати постраждалих і “люди від народу”, упевнено несе повну нісенітницю, а суддя, який взагалі на прийнятті військових рішень не розуміється та ще й під тиском постраждалих, будує абсурдні вироки.

За словами головного військового прокурора Анатолія Матіоса, розслідування справи Назарова В.М. є тестом професіональності прокуратури: “Кримінальну справу ми завершили, підійшли до суду з точною і правдивою інформацією…”. Усе цитувати тут не варто, – суцільна некомпетентність або свідома брехня. Правда в іншому, прокуратура не пройшла тест ні на професійність, а ні на порядність. Впевнений, що усі хто читає статтю, у цьому також переконалися.

З приводу суду над Назаровим В. М. висловилися сотні відомих фахових людей, – думки різні, але висновки близькі: дійсними винуватими у трагедії є російські диверсанти.

Екс-міністр оборони України, Олександр Кузьмук вважає, що терористи знали про приліт літака в аеропорт м. Луганська: “Диверсанти не могли сидіти всю ніч … в очікуванні літака. Я глибоко переконаний, що вони були оповіщені про це”.

Міністр оборони України Степан Полторак про ситуацію: “У світі таких випадків, коли засуджують не тільки генерала або офіцера, а людину за прийняте рішення – дуже мало”. Міністр помиляється тільки в одному – Назаров В. М. не приймав рішень на перевезення десантників, а подав запит про це.


Президент України Петро Порошенко був більш рішучим в оцінці вироку суду, але ще менш конкретним щодо долі Назарова В. М.: “Стриножити їх (мається на увазі командирів – авт.) судовими рішеннями було б не розумно з точки зору забезпечення обороноздатності і безпеки”. Якщо на думку Президента непрофесійні експерти, прокуратура і суди підривають обороноздатність країни, то вони як мінімум мали б бути відсторонені від справи Назарова В.М., а як максимум самі притягнуті до відповідальності за злочин перед державою.

Юристи Української Гельсінської спілки з прав людини, очевидно, люди не військові, але на відміну від прокуратури і суду більш професійно дослідили трагедію в аеропорту м. Луганська: “Проте, не зважаючи на отримані факти, які свідчать про значно ширше коло відповідальних службових осіб, Головною військовою прокуратурою до відповідальності було притягнуто лише одну службову особу – Віктора Назарова. По відношенню до деяких відповідальних службових осіб не було проведено належних слідчих дій, наприклад, не допитано на той момент керівника АТЦ Василя Крутова”.

Голова СБУ Василь Грицак свідчить, що усі терористи повинні у збитті літака встановлені поіменно: Плотницький, Патрушев, Гуреєв – організатори; Гуральов і Лєбедєв – виконавці. Але схоже терористів вбивць не скоро засудять бо судді бояться їх судити. А гнів родичів і громадськості штучно направляється не на реальних вбивць-терористів, а проти Назарова В. М. особисто та на тих хто має мужність і порядність стати на його захист. Так за спробу розібратися у справі у документальному фільмі “Борт 76777: хто відповість за теракт?” адвокат Погосян від імені родичів загиблих десантників і пілотів подав заяву до суду про заперечення недостовірних відомостей. Така ось демократія та пошук істини. Але правду не приховати. Назарова підтримують сотні чесних журналістів і тисячі простих українців.

Віталій Гайдукевич, журналіст: … для тих офіцерів, що зараз на передовій постає інший вибір, – а чи варто ризикувати, якщо за ймовірні втрати тебе можуть судити?… А скільки жертв буде від ТАКОГО вибору? …До якого вибору штовхає військового суд над генералом Назаровим? Покласти на стіл погони?

Дмитро Вовнянко, блогер: “… Вибір був, або – здійснювати політ і доставляти вантажі, або – здавати Луганський аеропорт. Край. Сім років йому (авт. Назарову) дали за те, що у червні 2014 р. він намагався Луганський аеропорт обороняти, а не здав його пацакам”.

Коментар на статтю (Sergey Nazarenko): “…командиру іноді доводиться відправляти підлеглого на вірну смерть – для того щоб вижили інші. Політ в ЛАП був вірною смертю? Ні, загроза була (як і всюди). Але вона не була 100%. А ти іноді маєш віддати наказ на виконання наказу, що 99,9% – смерть. Це знаєш ти, це розуміє підлеглий. Війна – це страшно, але від неї нікуди не втечеш”.

Коментар на статтю (Alex Dubas Dubas): “Знаєте, що дивує? Нікому не цікаво, хто стріляв, хто організовував і давав команду, хто отримував у Москві ордени за збитий літак”.


Приклади таких думок можна наводити тисячами. Звісно їх мало висвітлюють на великих екранах телебачення. Але я впевнений, що більшість людей вболіває за країну і хоче не фейків з телеекранів, а чесної оцінки болючих втрат у війні, істинних причин трагедії, для того, щоб їх більше не було у майбутньому.

Журналіст Сергей Яковенко пише: “Судовий процес над генералом Назаровим на всю Україну яскраво показує, як ганебно попирається право, суддівська честь та просто здоровий глузд. Факти якщо не ігноруються, то перекручуються, події трактуються лише у певному ракурсі, до уваги приймається тільки те, “що треба”…

Журналіст Андрій Садовник застерігає, спираючись на історію: “Уникаючи з ганьбою війни, ми отримали і війну і ганьбу. А тепер пробуємо цю ганьбу приглушити судами над військовими генералами”.

Проте, логіка прокуратури і суду проста і цинічна, – хтось має відповісти за загибель військовослужбовців, бо справа має “суспільний резонанс”. Але ж для цього не потрібно було призначати відповідального цапа відбувайла, а належало за Законом встановити істину та справжніх вбивць. На жаль, корумповані суди і прокуратура при встановлені винуватих у трагедії враховують лише власні інтереси та орієнтуються на політичну кон’юнктуру і зазвичай діють на замовлення. Дивуватися тут нічому, головний принцип прийняття таких рішень – мені так вигідно. Все решта не має значення.

Після Майдану гідності, гніву народного бояться, тому дають йому на втіху суд над цілим генералом-майором. Усі задоволені, генеральний прокурор говорить про це з трибуни Верховної Ради. Президент обурюється з приводу низької компетентності суддів, а за одно і прокурорів. Але в цілому це виглядає так, – ми за справедливість і незалежність правоохоронної системи від влади, бо народ за це на майдан вийшов. “Чесні” журналісти та “великодумні” військові експерти вітають народ з перемогою над вбивцею-генералом, люди мають бути задоволені, бо тільки ж генерала засудимо, то й заживемо, інших проблем більше немає, – це єдина була і остання. Вибачте за сарказм, але про влаштований фарс у справі генерала Назарова по-іншому писати неможливо.

У справі звинувачення Назарова не виключаю не тільки страх і дурість певних представників недосконалої правоохоронної системи, але й направлену професійну роботу спецслужб Росії в українських ЗМІ щодо дискредитації вищого військового керівництва держави, – втрата військами довіри до них неминуче приведе до падіння бойових спроможностей ЗСУ у цілому. Підспівують цьому і регіональні реваншисти, значна проросійська п’ята колона, демагоги, популісти та піарщики різного пошиву і кольору, усі, кому байдужі інтереси держави і народу.

Суд на Назаровим В. М. уже створив прецедент правої незахищеності військовослужбовців, а у поєднані із іншими судами над ними, які, як правило, закінчувалися невмотивованими звинувачувальними вироками постає питання про здатність функціонування такої державної інституції взагалі, оскільки сьогодні справедливі судові рішення скоріш виключення, чим правило.

Після оголошення вироку Назарову, багато офіцерів замислилися над тим, чи не прийдеться з часом їм відповідати за рішення застосовувати війська і зброю по-воєнному в правових умовах АТО тобто мирного часу.

Звичайно минулі заслуги перед державою, навіть такі значні як у Назарова В.М., не повинні виключати неупередженість суду у конкретній кримінальній справі, навпаки, він має бути найвищого ґатунку щодо дотримання закону, але поки що я цього не бачу. Судді панічно бояться судити справжніх вбивць. Вкотре не можуть призначити суддів для розгляду справи терористів Плотницького з подільниками у справі збиття бойовиками літака в аеропорту м. Луганська. Але із засудженням військових від рядового до генерала, в країні ніяких проблем, – все за найвищим рівнем відповідальності, але не законності.

Громадський контроль за діяльністю силових відомств передбачений Законом України. Безумовно він потрібний. Але хто захистить військових? Що мають робити самі військові щоб захисти себе?

Сьогодні рішення, які приймають в судах без перебільшення становлять загрозу для безпеки держави. Тому без громадянського контролю за нею ми не дочекаємося чесного суду. Хтось має зупинити цей “правовий беспредел”.

Коли у 1972 році в Мюнхені палестинські терористи з організації “Чорний вересень” вбили ізраїльських спортсменів, євреї не стали в судах звинувачувати власні або німецькі спецслужби, які не змогли захисти їх громадян. Наша землячка за походженням, на той час прем’єр-міністр Ізраїлю, Голда Меїр (Мабович), щоб відновити справедливість організувала “Комітет-Х”, який очолила разом з міністром оборони. А також створила спеціальний антитерористичний підрозділ “Божий Гнів”, який навіть ціною власних втрат, відшукував по всьому світові терористів і знищив більшість із них. Операція “Гнів Божий” тривала двадцять років, при цьому були значні безвинні жертви цивільних громадян інших країн, – світ офіційно засуджував, але фактично підтримував Ізраїль. Через багато років прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Барак з цього приводу сказав: “Я думаю, що будь-яка демократична країна, якщо вона може відповісти ударом по терористах, які нанесли їй рану, не маючи можливості їх арештувати і судити, зробить те ж саме, що зробили ми”. Так поступає достойний народ і сильний порядний уряд, який не боїться відповідальності і не перекладає її на генерала призначеного цапом відбувайлом, як це зробили безчесні прокурори і боягузи судді нашої “демократичної країни”.

Натомість притаманна нашому політичному бомонду патологічна неспроможність говорити правду призводить до того, що заяви з приводу цієї не самої складної кримінальної справи здійснюються так, щоб не понизити рейтингів політиків. А їх зміст – і для ваших, і для наших, щоб бути над (поза) ситуацією. А там куди крива виведе.

Ми перестали відрізняти добро від зла. Ми прості українці, яким нічого ділити, які вважають себе патріотами і готові відати життя за Україну, не чуємо одне одного. Зовнішні і внутрішні вороги нас нацьковують, а ми замість боротьби з корупцією, терористами-сепаратистами і кривавим Кремлем, “рвемо” тіло і душу одне одному, а мали б віддавати їх за Батьківщину, як це зробили герої десантники і пілоти.

Сьогодні безвідповідальними судами і прокуратурою підриваються не тільки основи боєздатності ЗСУ, але ще й нівелюються людські цінності і мораль, а Україна вкотре в новітній історії втрачає шанс стати цивілізованою правовою країною.

Не хочу вірити в те, що історія нічому не вчить. Ми втратили свою незалежність 100 років тому, що керівники УНР В. Винниченко і С. Петлюра також “рвали” один одного, вельможний П. Скоропадський був далекий від клопотів народу, а мудрий М. Грушевський замість прийняття важливих державницьких рішень філософствував про велич українського народу, але не творив його. Тому у 1917-му більше чим тримільйонна некерована армія озброєних українців, кинута керівниками УНР на власний розсуд, розбіглася по домівках. Тому вже у 1918-му Україну під Крутами захищали студенти, а п’ята проросійська колона розчищала дорогу більшовикам у Києві та інших містах країни. Нічого не змінилося?! Має змінитися! Ми маємо це змінити! Зло, яку б личину воно не приймало, має бути поборене. Закон і справедливість мають запанувати.

Народи Європи дали нам приклад того, як треба достойно визнавати помилки минулого, підійматися після важких втрат та творити власну гідну історію. Чи навчимося ми? Повинні! Бо це питання існування нас як нації, а України, як держави.

У професійності та порядності генерал-майора Назарова Віктора Миколайовича ніколи не мав сумнів. Можливо дещо надмірна жорсткість його характеру, то не від легкого “паркетного” життя, як дехто пише, а від обставин та особистих болючих втрат, які сильних тільки закаляють. Під його безпосереднім керівництвом підготовлено і проведено більшість операцій зі звільнення від терористів території Луганської і Донецької областей. Він здатний приймати відповідальні рішення, які забезпечили виконання бойових завдань і зберегли життя багатьом воїнам. За останні роки він багато чому навчився як військовий начальник найвищого стратегічного рівня, таких у ЗСУ, на жаль, поки що не багато. Тому його важко замінити іншим у тій діяльності, яку він продовжує робити заради країни й кожного із нас. Він боронив та продовжує захищати нас від терористів і російських агресорів, – ми маємо захисти його від продажних прокурорів і суддів.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.