В Україні щорічно в загальноосвітніх навчальних закладах проводяться сотні різноманітних ігор розуму та конкурсів.

В Україні щорічно в загальноосвітніх навчальних закладах проводяться сотні різноманітних ігор розуму та конкурсів. Деякі з них проводяться добровільно, адже учні (та їхні батьки) самі для себе визначають мету участі та окреслюють перспективи застосування набутого досвіду. Деякі відбуваються добровільно-примусово. Ідеться про конкурси, які мають усеукраїнський статус та проходять під патронатом Міністерства освіти і науки України (ред. — супроводжуються офіційними наказами та листами МОН). За словами освітнього експерта, заслуженого вчителя України Віктора Громового, регулярно на адресу вітчизняних навчальних закладів надходять сотні листів з пропозиціями щодо участі в подіях різних напрямів та рівнів. Подекуди школярам настільки набридають безкінечні «змагання», що діти починають писати нісенітниці, аби тільки від них відчепилися. Особливо коли в конкурсних завданнях їм пропонують перевтілитись у представників тваринного та рослинного світів з перспективою розвитку емпатії до навколишнього середовища (Літературний конкурс «Уявіть себе деревом, що росте в лісі»).

Задля осягнення масштабів вітчизняної конкурсоманії наведемо умовний ТОП-10 добровільно-примусових заходів (ред. — загальний перелік може розтягнутися на сотні позицій).

1. Всеукраїнська гра «Соняшник-учитель».

2. Міжнародна природнича гра «ГЕЛІАНТУС — природознавство для дорослих» (9—11 класи).

3. Всеукраїнська українознавча гра «СОНЯШНИК» (1—11 класи).

4. Всеукраїнський конкурс з англійської мови «ГРИНВІЧ» (2—11 класи).

5. Всеукраїнський Конкурс дитячого малюнка «Охорона праці очима дітей».

6. Щорічний Всеукраїнський конкурс «Вчимося заповідувати».

7. Міжнародний конкурс з інформатики та комп’ютерної грамотності «БОБЕР» (5—11 класи).

8. Всеукраїнський історичний конкурс «ЛЕЛЕКА» (5—11класи).

9. Міжнародний математичний конкурс «КЕНГУРУ» (2—11 класи).

10. Всеукраїнський учнівський фізичний конкурс «Левеня» (7—11 класи).

Для довідки: упровадження конкурсів, що проходять під патронатом МОН, контролює Інстутут модернізації змісту освіти, і далі вони спускаються по всій вертикалі чиновників від освіти по містах і селищах країни. А ось організаторами конкурсів часто виступають приватні структури, які розробляють концепцію, конкурсні завдання та збирають кошти за участь у конкурсах на свої банківські рахунки. Вартість участі для одного школяра коливається від 15 до 50 грн за подію.

Одним із найпотужніших організаторів платних добровільно-примусових конкурсів для українських школярів є Творче об’єднання «Соняшник», яке декілька разів на рік проводить усеукраїнську гру «Соняшник», міжнародну гру «Геліантус»  — окремо для вчителів та учнів і ще низку інших конкурсів-ігор-фестивалів, що проходять під виглядом «тренувальних» ЗНО.

Цікаво, що запустив у школи цей проект Дмитро Табачник, добре відомий своєю корупційною діяльністю. У «табачниківський період» за наказом Міносвіти від 12.10.2012 № 1101 було розроблено та затверджено положення «Про Всеукраїнську українознавчу гру “Соняшник”, Всеукраїнський конкурс фахової майстерності для вчителів-україністів “Соняшник-учитель” та Міжнародну природознавчу гру “Геліантус”».

Міжнародного статусу конкурсу «Геліантус» надала Росія. Українська версія гри була повністю скопійована з тієї, що вже існувала в сусідній країні. Точніше, з легкої подачі пропагандиста «русского мира» в Україні Табачника «Центр дополнительного образования одаренных школьников» (засновник російського «Геліантусу») відкрив свою філію в Україні та отримав держфінансування. Неймовірно, але навіть сьогодні організатори українського «Геліантусу» продовжують повністю дублювати росіян. Хоча це й не дивно, адже незмінним керівником українського «Соняшника» є заслужений учитель України Руслан Шаламов, який тривалий час, починаючи з 2008 року, керував «Всероссийским турниром юних биологов», а також був головою методичної комісії міжнародної гри «Геліантус» у Росії.

Ілюстрація 1: Рекламні постери Міжнародної гри «Геліантус» 2017 року в українській і російській версіях

Відкриваючи фінансування для проектів ТО «Соняшник», Табачник у своєму наказі спирався на Постанову Кабміну Миколи Азарова від 13 квітня 2011 р. № 561 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року». Потім фінансування було припинено постановою Кабміну, але не було скасовано обов’язковість конкурсів, яку забезпечувало партнерство Міносвіти. Фінансування проектів «Соняшника» при цьому лягло на плечі батьків українських школярів. А це зовсім не малі кошти. Якщо зважити на те, що в конкурсах ТО щороку задіяно 2,5 мільйони школярів від 1 до 11 класів із 24 областей України, організатори подій сьогодні отримують надходження в розмірі щонайменше 35 млн грн за один «соняшниковий» сезон.

Ілюстрація 2

Цих надходжень, імовірно, вистачає на пролонгацію домовленості з чиновниками МОН про патронат, а крім того — щоб закрити всі очі на «тіньову економіку» «Соняшника» від продажу супровідних друкованих матеріалів до конкурсів та ігор (ред. — детальніше про них ми розповімо в наступному матеріалі). До речі, всі брошурки «Соняшника» є абсолютними копіями російських оригіналів. Але це, знов-таки, окреме питання, вирішення якого належить до компетенції вже не тільки МОН.

Ілюстрація 3: Російська та українська версії брошурок до гри «Геліантус»

Зважаючи на все вищенаведене, автору матеріалу хочеться поставити питання до керівництва Міністерства освіти і науки України, яке вже кілька років розповідає про реформу школи та про європейський шлях розвитку освіти. Яким чином ця державна інновація синхронізуватиметься з рудиментарною, закладеною за табачниківських часів традицією розсипати насіння соняшника, вирощеного на родючому ґрунті «русского мира»? І коли в чиновників МОН уже нарешті дійдуть руки до люстрації старих добровільно-примусових проектів та програм своїх «партнерів»?

Далі буде.

Ганна Ступакова