«Лицарі» та «шахраї»: як реформувати дерслужбу

Набирати чиновників все ж потрібно намагатися з числа «лицарів», лише зрідка розбавляючи їх «шахраями»

Стереотипний образ українського чиновника умовно можна розділити на два типи. Перший – це жінки похилого віку в темних кабінетах, які вічно підвищують голос і, здається, незадоволені всім на світі. Вони зустрічають нас у кожній державній установі, "обдаровуючи" своєю увагою. Другий – чванливі пані та пани в дорогих авто, які живуть у будинках за містом, харчуються в найпафосніших ресторанах, їхні діти влаштовані в кращих світових університетах, а всі їхні гроші, чомусь, належать дружинам, тещам та іншим родичам.

Чи були спроби це змінити? Так. За 20 років в Україні відбулося кілька змін влади і, звичайно, змінювався підхід до роботи держслужбовців. Після Помаранчевої Революції та, особливо, Революції Гідності, здавалося, нарешті виник запит на якісно новий формат чиновників – молодих, некорумпованих, з бездоганною репутацією та європейською освітою. Проте з боку молодих і талановитих фахівців масового завзяття йти в органи місцевого самоврядування, Верховну Раду або Кабмін, на жаль, поки що немає. Чому?

Загалом є два типи чиновників – «шахраї», мотивовані насамперед власними інтересами, та  «лицарі», якими керує альтруїзм і бажання забезпечити високий рівень наданих послуг громадянам та державної служби в цілому.  Перші – розумні, хитрі, спритні й талановиті, але свої якості направляють в корупційне і протиправне русло. Другі – чесні, дотримуються літери закону й вірять у необхідність досягнення загальної справедливості. Потрапляючи в середовище лицарів, шахрай вчиться застосовувати свої природні схильності та навички на благо системи і всіх її учасників. Але проти цілої зграї шахраїв самотній лицар завжди безсилий.

Тому набирати чиновників все ж потрібно намагатися з числа лицарів, лише зрідка розбавляючи їх шахраями. Важливо, щоб лицарі були на всіх високих посадах – стримуючи потенційних шахраїв та направляючи їх енергію в потрібне русло.

Після виборів 2015 року чимало міністерських постів зайняли "лицарі". Особливо це стосується значної частини іноземців-технократів, а також представників бізнесу. Та справа в тому, що люди, які проводили реформи у власних країнах, діяли в середовищі таких самих лицарів. Тоді як в Україні із них зробили "гладіаторів" – так би мовити «кинувши до клітки з хижаками». Часто навіть без зброї у вигляді необхідних повноважень. А тому результат вийшов передбачуваний – ми просто розчарувалися, а більшість з них повернулися до  роботи в приватні компанії із шести-семизначними зарплатами у євро. Адже є дійсно спеціалістами та визнаними лицарями у своїх галузях. Але не гладіаторами.

Як же діяти?

Ми далеко не перші, хто стикається з проблемою кадрів держапарату. Наприклад, ще в 50-х роках минулого століття Сінгапур був наскрізь корумпованою державою. Але Лі Куан Ю зробив неймовірне. Спершу він запросив суддів з Великобританії, запропонувавши їм величезні заробітні плати навіть за мірками Лондона. Далі він посадив трьох своїх друзів і ще багато казнокрадів. Британські судді почали виховувати місцеву молодь, яка скоро прийшла на їхні місця. Але все одно продовжила отримувати високі зарплати. Сьогодні служитель Феміди в Сінгапурі отримує близько 1 млн доларів на рік. Іншим чиновникам також піднімали доходи, щоб за чесно зароблені гроші можна було забезпечити собі та своїй родині гідний спосіб життя. В результаті брати хабарі стало не потрібно, а також дуже страшно.

Інший цікавий приклад – Бельгія. Після відкриття бізнесу в цій країні до вас три роки не будуть приходити перевірки. Зате кілька разів навідаються консультанти з податкової та пари інших служб. Вони абсолютно безкоштовно нададуть реальну допомогу і підкажуть, як варто поліпшити бізнес на відповідність законам. Тільки через три роки, після того, як вам систематично допомагали, чиновники вирішать перевірити бізнес.

А в Еміратах займати посади в державних органах та компаніях можуть лише громадяни. Там користуються логікою, що оскільки країна заробляє на нафті, то всі громадяни повинні отримувати свою частку. Тому вони працевлаштовані на державній службі, яка вважається навіть більш престижною, ніж робота в приватних фірмах і корпораціях. А зарплати місцевих бюджетників дозволяють їм їздити на позашляховиках та вести досить вільний, з фінансової точки зору, спосіб життя. І, звичайно, ніхто не відміняв суворих покарань. У результаті сьогодні Емірати успішно диверсифікують економіку, будують найвищі будівлі в світі, садять дерева в пустелі та мають відмінні дороги.

За великим рахунком, Франція, США чи Німеччина давно пережили етап, коли чиновники були надлюдьми, а посади купувалися. Сьогодні в цих країнах державні службовці – основа впевненого середнього класу. При цьому їх робочі повноваження полягають у сервісних функціях – наданні послуг громадянам та бізнесу.

Звичайно, після двох революцій і кількох відвертих виступів проти режимів, наші запити до чиновників також наближаються до стандартів, прийнятих у розвинених країнах. Більш того, багато представників громадянського суспільства і самі зголосилися зайняти пости в державному секторі, щиро бажаючи внести зміни в старі прогнилі апарати. Зголосилися, та перехотіли...

Перевірки, неможливість показати свої фінанси, якщо хоча б частина з них були зароблені не на 100% офіційно або не з усієї суми були сплачені податки, а також небезпека через пару років знову потрапити під люстрацію – тепер уже нових кадрів. Все це остудило запал багатьох із тих, хто дійсно бажав зробити щось для країни та реформувати кілька галузей. Так, наприкінці літа в рамках реформи Держслужби оголосили конкурси в новостворені директорати при міністерствах. Директори мають займатись питаннями "політики" та переймати світовий досвід, радячи міністрам, як найкраще вчинити у тих чи інших ситуаціях. Незважаючи на досить непогані зарплати на рівні 50-70 тисяч гривень, серед дійсно експертів багато бажаючих не знайшлось. Адже це справжні "палки з двома кінцями": якщо ти успішно працював у галузі та знаєш її, як свої п'ять пальців, то неодноразово обходив закони та дурнуваті правила – реформувати які тебе й беруть. Але перед цим треба пройти перевірки – на те, чи, раптом, ти не обходив існуючих дурнуватих правил. Ризик високий, а ставки – хіба що "лицарська" честь у її чиновницькому розумінні.

Дуже прикро, але сьогодні в Україні для молодих талантів куди більш привабливими варіантами залишаються приватний сектор чи закордон. До слова, кілька моїх друзів поїхали працювати в Європарламент – стали чиновниками. Там вони успішно трудяться, мають хороший рівень доходу і білу зарплату.

Сучасний чиновник у розвиненій економіці – це обслуговуючий персонал для бізнесу й громадян. Його завдання – зробити життя інших людей легшим і кращим. Але натомість держслужбовець повинен отримувати гідну компенсацію, а також набір гарантій. Без будь-яких компромісів.