Борт Іл-76 №76777: Правда і кривда про військовий злочин якого не було

5 января 2018, 20:40
3902
555563

Борт Іл-76 №76777: Правда і кривда про військовий злочин якого не було

Після перегляду телевізійного фільму про катастрофу ІЛ – 76 в Луганському аеропорту "Борт 76 777: Хто відповість за теракт?" та в подальшому аналізуючи наведені факти, на очі попалась стаття за цією ж тематикою, яка написана полковником запасу Петром Стужуком, учасником бойових дій (Афганістан, АТО); до речі, кандидатом військових наук, доцентом...Чомусь вона мене "заділа за живе"…Може стилем викладення матеріалу, а може простотою для розуміння "Правди і Кривди"…
Навіть для тих людей, котрі, як кажуть – "не в темі", досить простими словами доступно викладено суть тих трагічних подій червня 2014 року..
Тож пропоную, не зважаючи на брак певної кількості "вільного" часу, все ж приділити хвилинку уваги щодо ознайомлення з матеріалом…Тому, що у вільному доступі його знайти досить важко…

Тоді почнемо….
До війни, яку назвали гібридною, генерал-майор Назаров В.М. займав важливу і відповідальну посаду першого заступника начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних Сил України. Своєму званню і посаді завдячував лише власним здібностям та працьовитості: з відзнакою закінчив оперативно-тактичний факультет Академії ЗСУ та з відзнакою та золотою медаллю оперативно-стратегічний факультет Національної академії ЗСУ. У мирний час генерал розробляв плани застосування ЗСУ у воєнний час, удосконалював систему управління ЗСУ, формував нормативну базу застосування військ (сил) і був вічним тимчасово виконуючим обов’язки начальника управління, поки штатні начальники “представляли” державу за кордоном.
Коли прийшла війна і настав час реалізовувати плани захисту держави, одні “великі” полководці втекли зі своїм верховним, інші сховалися в маєтках або раптом захворіли. У ті часи Міністри оборони України змінювалися майже щомісячно, начальники Генерального Штабу ЗСУ майже з тією ж періодичністю. Попри відкриту агресію ще на початку весни 2014 року, ніхто не хотів війни з Росією і крові, ні нові вожді від Майдану, ні Захід з гарантами територіальної цілісності України, а ні громадянське суспільство країни. Ніхто, окрім кремлівських вампірів. Крим забрали майже без крові, але щоб утамувати жадобу Путін весною 2014-го рве Україні артерію в Донбасі.
Народ і армія виступили на захист країни й хтось мав очолити протидію ворогу. І не важливо, що кричать опоненти генералів Муженка і Назарова сьогодні, будуть говорити люди завтра або розмірковувати історики через багато років, але саме вони у скрутні для України часи очолили боротьбу з агресором і продовжують це робити зараз. Звісно роблять вони це не одні, в Україні мільйони людей готові виступити на захист Вітчизни.
Чи були їх дії як реальних керівників участі ЗСУ в АТО безпомилковими – звичайно ні. Але в умовах низької боєздатності більшості з’єднань ЗСУ, відсутності ефективних систем воєнної розвідки, управління та матеріально-технічного забезпечення, масового дезертирства і зрад вони зуміли організувати виконання завдань військами (силами) в АТО. Разом з тим, були не тільки перемоги, але й болючі поразки з великими втратами. Однією із них була трагічна загибель десантників та екіпажу ІЛ-76 в аеропорту Луганська 14 червня 2014 року. Через півтора року слідства суд визнав начальника штабу АТО генерал-майора Назарова В. М. винним у загибелі військовослужбовців.
І прокуратура, і суд в основу своїх висновків стосовно винуватості В.Назарова поклали парадигму мирного часу, – є факт гибелі людей, мають бути винуваті. А далі із великої кількості різних, як взаємопов’язаних, так і супутніх фактів, вибираються ті, які на їх думку свідчать про винуватість особи та ігноруються ті, які свідчать про його не винуватість. При цьому і прокурори, і суддя першої інстанції використовують для обґрунтування обвинувачення одночасно положення та термінологію нормативних документів ЗСУ як мирного часу і воєнного стану, так і для умов АТО. Малюють В. Назарову неіснуючі обов’язки та кримінальну відповідальність за їх недбале виконання. У результаті сфабриковане прокуратурою і майже без правок прийняте судом абсурдне звинувачення: недбале ставлення до служби; допустив злочинну самовпевненість; мав передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї бездіяльності і хоча не бажав, але свідомо припускав їх наслідки тощо.
Відправним пунктом звинувачень В. Назарова було те, що він знаючи із доповіді представників СБУ про можливість збиття літаків у зоні аеропорту все ж віддав розпорядження на перевезення десанту повітряним транспортом. І так, чи була така доповідь? Які вона мала форму, зміст і наслідки ?
Документально порядок передачі розвідувальних відомостей (даних) від представників СБУ керівництву АТО не був встановлений, не було також їх реєстрації в Журналах обліку. Тому у матеріалах суду наводяться різні дані про час доповіді В. Назарову різних довідок з розвідувальними відомостями про намір терористів учинити теракт: о 16.25, о 20.05 та 21.00 13.06.2014. Свідок-представник СБУ у своїх свідченнях прокуратурі і суду зазначив, що довідку передав, але висновків про можливий характер дій терористів не доповідав, а на важливість інформації звернув увагу лише на другий день, вже після здійснення терористичного акту. Тобто він як фахівець не бачив там інформації, яка потребувала негайних дій тобто була терміновою та важливою. Сам свідок, з його слів, офіційно не мав обов’язків аналізувати та доповідати розвідувальні відомості, а здійснював це за усними вказівками своїх начальників.
Суд не досліджував питання статусу довідок СБУ, які не оформлялись належним чином, не мали підписів посадових осіб та реквізитів, як офіційні документи. А також те, що такий документ не передбачений чинними нормативними документами ЗСУ.
Згідно з нормативними документами ЗСУ, висновки про склад, стан і можливий характер дій противника доповідає командувачу начальник розвідки, якщо ці обов’язки в АТО були покладені ще й на представника СБУ, він мав це зробити чітко і однозначно, а далі що з цим робити – рішення командувача. Такої доповіді не було. Чому прокуратура і суд це питання не дослідили залишається таємницею.
Щодо змісту довідки від АТЦ СБУ, то у ній були розвідувальні відомості про те, що “дві групи бойовиків вирушили до Луганського аеропорту, озброєні ПЗРК та мають намір збивати всі літаки при посадці та зльоті”, які були зазначені у розділі доповіді “Відомості щодо планів і намірів сепаратистів”.
Крім довідки наданої, за версією слідства, В. Назарову представником СБУ безпосередньо, у штаб АТО надходили доповіді від підпорядкованих органів управління, які отримували ті ж самі відомості від органів СБУ на місцях. У різний час вони послідовно проходили через різні інстанції та чомусь містять суттєві відмінності,– в одній є висновок щодо кількості груп терористів, в іншій немає.
Прокуратура характеризує достовірність розвідувальних відомостей які містилися у різних довідках, надзвичайно оригінально: в одній довідці розвідувальна інформація характеризується як “правильна”, у іншій “ще більш правильна”. А якою із них мав керуватися В.Назаров, і звідки йому мало бути відомо на момент прийняття рішень, що одна із них “більше правильна” судом не встановлено. Тому виникає таке закономірне питання: Як мав Назаров реагувати на ці довідки?
Суд чомусь також не прийняв до уваги те, що згідно з нормативними документами розвідувальні відомості за рівнем достовірності поділяються на: достовірні, можливі, сумнівні та хибні. Але саме на це звертають увагу більшість високофахових свідків, у тому числі начальник Генерального штабу – головнокомандувач ЗСУ. Із даних зафіксованих судом та підтверджених свідками довідки завжди містили як достовірні, так і недостовірні (хибні) дані. Останні складали від 70% до 90%.
У матеріалах суду є також свідчення, що генерал-майор Назаров нібито поставив завдання уточнити достовірність розвідувальних відомостей. І це було б єдино можливим і абсолютним вірним рішенням, оскільки відповідно до чинних нормативних документів командувач приймає рішення на основі достовірних даних, решта розвідувальних відомостей мають бути додатково підтверджені. Проте той самий свідок показав, що він організував уточнення розвідувальних відомостей, але оскільки інформація не підтвердилась, то він нікому про це не доповів.
Залишилося поза увагою суду і прокуратури і те, що за даними експертизи та свідченнями свідків окрім ПЗРК, літак уражала ще й ЗУ-23 або інше автоматична зброя. Даних про озброєння терористів ЗУ-23 у довідці, яку начебто отримав В. Назаров, взагалі немає. Це ще один із доказів того, що літак могли збити терористи зі складу інших груп, про які взагалі не йшлося у телефонних розмовах керівників терористів, а сама така розмова могла бути дезінформацією з метою змінити напрямок заходу на посадку літаків для їх надійного ураження.
Прокуратура і суд не довели, що літак збила саме та група терористів, про яких йде мова у довідці. Аналіз змісту розмов терористів свідчить про те, що у зоні аеропорту діяло декілька груп бойовиків із завданням збивати літаки ще до 14.06.2014. Таким чином залишився не підтверджений сам факт прибуття у район аеропорту та існування нових груп терористів, про які йде мова у довідці від 13.06. 2014.
Із розмов терористів видно, що оскільки траєкторія польоту літаків під час їх посадки і зльоту до 14.06.2014 проходили з протилежного від місця можливого розташування бойовиків боку аеропорту, то їм було складно застосувати ПЗРК або інші засоби для їх вогневого ураження. У ніч 14.06.2014 пілоти змінили напрямок заходу на посадку з північного на південний і траєкторія польоту пройшла над територією розташування позицій терористів, про що свідчить аудіо-запис розмови терористів Плотницького з Патрушевим. Підставою для зміни напрямку заходу літаків для посадки, могла бути інформація від представника Повітряних Сил ЗСУ (авіаційного навідника), який перебував у складі групи “Славутич”, яка обороняла аеропорт Луганськ, або накази старших начальників Повітряних Сил, але детально зазначений факт судом і прокуратурою також не досліджувався. Крім того пілоти мали право, залежно від обстановки, самі вибирати порядок заходу для посадки в аеропорту.
Суд і прокуратура роблять висновок, що довідка з розвідувальною інформацією передавалася В. Назарову “для їх опрацювання, реагування на терористичну загрозу та організації припинення діяльності або знешкодження вищевказаних незаконних збройних груп (формувань)”. Чому саме особисто генерал-майор Назаров мав виконати зазначені заходи, а не структури СБУ, у тому числі АТЦ, або інші посадові особи ЗСУ, суд установив тільки на підставі аналізу змісту документів, які жодним чином не мають відношення до посади начальника штабу АТО, наприклад Бойового статуту СВ ч. 1, оскільки даний статут визначає порядок дій посадових осіб бригади, а не оперативного угруповання військ (сил) в АТО. Не містить таких даних і висновок експертної комісії, щодо обставин збиття терористами літака.
Але “великий” фахівець військової справи адвокат потерпілих в теракті перекручуючи висновки військової тактичної криміналістичної експертизи стверджує, що В. Назаров був зобов’язаний забезпечити заходи подолання протиповітряної оборони та безпеку перельоту ІЛ-76. А військові прокурори і суддя ще “більші” фахівці військової справи дослухаються до адвоката і кладуть це в основу звинувачень.
По-перше, генерал Назаров не мав зазначених службових обов’язків.
По-друге, не було ніякої системи ППО у зоні аеропорту для її прориву, а була група терористів озброєння ПЗРК та ЗУ-23 без установлення їх точного місця перебування.
По-третє, транспортна авіація не підпорядковувалася командуванню АТО.
По-четверте, дані самої експертизи є надзвичайно сумнівні і непрофесійними. Окрім того, на думку багатьох юристів, сам склад комісії не був чинним.
Як говорив Григорій Сковорода “Розумний чоловік знає, що ганити, а другий базікає безпуття” бо “Сліпа дурість одне лише зло в усьому бачить”.
Щодо змісту висновків експертиз, то вони занадто загальні щоб звинуватити у недбалості певних цілком конкретних посадових осіб, наприклад: неякісна оцінка обстановки; недостатньо творче рішення авіаційного командування (адекватно до обстановки); неефективне вогневе ураження засобів ППО на курсі посадки літаків. По пунктах експертизи: неякісну оцінку можливостей противника (терористів) щодо ураження літаків виконали фахівці СБУ та не надали необхідних даних для такої оцінки штабом АТО; штабом АТО не приймались рішення щодо способів перевезення, оскільки транспортна авіація не була йому підпорядкована; вогневе ураження об’єктів ППО можливе тільки у разі наявності точних координат, таких даних не було, а у зв’язку з їх можливим розміщенням біля цивільних об’єктів потрібне ще й безпосереднє спостереження артилерійськими коректувальниками або авіаційними навідниками, абсурдність останнього, в умовах оборони аеропорту в оточені, очевидна.
Окрім того, чинними на той час нормативними документами ЗСУ щодо управління військами (силами) не була визначена посада начальника штабу АТО та не передбачені відповідні посадові обов’язки. Разом з тим, у Положенні про штаб антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, яке було затверджене наказом керівника АТО, визначені повноваження посадових осіб штабу, але вони не передбачали виконання обов’язків з безпосереднього управління військами (силами) під час їх перевезення транспортною авіацією Повітряних Сил ЗСУ, які не підпорядковувалися командуванню АТО.
У силу наведеного вище не існує будь-яких причинно-наслідкових зв’язків між діями або бездіяльністю В. Назарова і фактом збиття терористами літака. У всякому разі, такий зв'язок ні прокуратурою ні судом не доведені.
Приймаючи рішення на бій (операцію) командир (командувач) будь-якого рівня виходить із головного – виконати поставлене завдання. Для виконання завдання він визначає необхідні сили, засоби та матеріальні ресурси. Тому не підсилити групу “Славутич” в Луганському аеропорту, яка не мала достатніх для виконання завдань особового складу, ОВТ, боєприпасів, продуктів і навіть води, означало дійсно не виконати посадові обов’язки і допустити військовий злочин.
Часто у ЗМІ журналісти і так звані військові експерти закидають В.Назарову звинувачення у тому, що ризик перевезення повітрям був невиправданим, оскільки люди загинули, а аеропорт все рівно здали. Але на час прийняття рішення було чітке завдання утримати аеропорт та зменшити загрози для життя військовослужбовців із групи “Славутич” шляхом термінового її підсилення. Потрібно враховувати також і те, що відмова у подальшому від повітряних перевезень змусила проводити наземні бойові дії в інтересах надання допомоги захисникам аеропорту і втрати при цьому були ще більшими. Тому оцінюючи рішення генерал-майора Назарова навіть сьогодні, вже маючи достатньо інформації про те що сталося як результат його дій, і що могло статися якщо б він не прийняв рішення на підсилення оборонців аеропорту, будь-який чесний офіцер ЗСУ, який має відповідний фаховий рівень управління військами, підтвердить їх правильність.
Є ще одна не писана, але важлива для кожного воїна, незалежно від звання і посади, істина – своїх не кидають. Сам загинь, а товариша спаси. І це не тільки моральне правило поведінки на полі бою, це – принцип ведення бойових дій, який дозволяє виконати завдання та вижити більшості. Ціна і поразок, і перемог одна – людські життя. Пишу про це не з книжок і фільмів, а з досвіду власного життя. Живу сьогодні бо для того щоб спасти мене важко пораненого артилерійського коректувальника ризикували власним життям мої бойові товариші ще в далекому 1981 році.
Звичайно від правильних рішень командирів (командувачів) залежить багато, але важливо також як ці рішення реалізуються. Ризик для життя солдату та офіцеру для різних бойових дій звичайно не однаковий, але завжди присутній незалежно наскільки гарним є рішення їх командира. Неодноразово особисто приймав участь операціях (бойових діях) в Афганістані, які можна віднести до ризикованих. 15 квітня 1981 року був коректувальником у штурмовій групі, яка мала завдання приховано вночі захопити пануючу висоту і утримувати її до підходу основних сил. Противник перевершував нас у декілька разів. Але завдання було зірване не із-за невірного рішення командира дивізії приховано малими силами захопити висоту, а із-за помилки командира групи в його реалізації. Більшість військовослужбовців групи або загинули або були поранені. Пройшли майже 37 років і весь цей час нагадують про себе наслідки тяжкого поранення, але ніколи у мене навіть не майнула думка про те, що рішення командира дивізії було невірним, а мої товариші загинули даремно. Проста, навіть банальна, військова істина – “помилки вищого командування не можуть бути компенсовані героїзмом підлеглих”, але разом з тим, слід завжди пам’ятати, що “навіть вірні рішення старших командирів (начальників) не можуть успішно виконуватись непідготовленими підлеглими” [Стужук П. Артилерія в афганський війні (1980-1981 рр.) // Воєнна історія. - 2003. №5-6. – С. 89-105].
Будь-який командир (начальник) має повне право розраховувати, що його рішення будуть реалізовані найкращим чином на усіх ланках військового управління до безпосередніх виконавців включно. Але навіть якщо усі долучені до виконання бойового завдання належним чином виконають свої обов’язки, гарантії від бойових втрат немає. Противник може бути краще озброєним, підготовленим та мати можливість першим нанести удар. Сьогодні ми вже має достатні за кількістю ЗСУ для того щоб дати достойну відсіч ворогу. Але як і в 2014 році ми не маємо у достатній кількості ефективних засобів розвідки, засобів РЕБ, сучасних засобів зв’язку, автоматизованих систем управління різного призначення, високоточної зброї тощо, які має ворог. У реальному бою (операції) з російським агресором ціна такої невідповідності в озброєнні і техніці буде одна – тисячі, а можливо, десятки і сотні тисяч життів українців. І знову будемо шукати винних? А може все ж зробимо щось потрібне сьогодні для зміцнення ЗСУ, щоб не було пізно завтра. Ніякі заклання генералів і принесення жертв, а ні глитаям небожителям, а ні обманутому народу у цьому не допоможуть.
На жаль, більшість нашого суспільства не цікавить чесна і фахова оцінка цієї безпрецедентної для України, а можливо і світу, події – звинувачувальний вирок бойовому генералу при відсутності злочину та ще й під час ведення війни. Для чого і ким це зроблено?
Восени 2014 року народ вимагав справедливості від влади за загиблих на Майдані, анексію Криму і окупацію Донбасу, гіркі й болючі людські втрати у серпні 2014 року. Звісно чинна влада ще панічно боялася, що з неї спитають як з “попєрєдніків”, і знайшла для суспільства цапа відбувайла в особі бойового генерала.
В АТО генерал-майор Назаров не цурався відповідальності, не ховався за спину начальників і не підставляв підлеглих, не був “премудрим піскарем”. Приймав і ризиковані, але виправдані для АТО рішення. І звісно, в умовах коли не приймалися необхідні законодавчі і нормативні акти стосовно фактично воєнного стану в країні, які могли б захистити військовослужбовців від переслідувань за перевищення повноважень мирного часу, підставлявся сам. І не він один. Скількох військовослужбовців вже засудили за перевищення повноважень, а реально за вірність присязі, скількох ще засудять “фахові” суди і прокурори? Поки влади в усіх іпостасях вирішують свої власні шкурні питання, народ і армія захищає країну часто на свій страх і розсуд.
28 червня 1919 році за вироком військово-польового суду, а реально за наказом С. Петлюри, за надуманими звинуваченнями у перевищенні влади та помилки в організації бойових дій був розстріляний вірний син українського народу бувший командир Запорізького корпусу полковник Петро Федорович Болбочан. Яка склалася доля Української Народної Республіки без таких як полковник Болбочан ми добре знаємо.
Сьогодні політиків і депутатів цікавлять тільки рейтинги на виборах, виконавча влада “забавляється” розподілом сфер впливу, правосуддя просякнуте корупцією, а четверта влада у руках олігархів, тому усі вони захищати бойового генерала не будуть, – він же не з їх середовища і жодних дивідендів для них не принесе. Військові обмежені у своїх можливостях щодо захисту від протизаконних дій прокуратури і судів, оскільки поза політикою, організовувати страйки та масові виступи у підтримку генерал-майора Назарова не мають прав, та, відверто кажучи, хоча і навчилися за три роки війни захищати країну, себе захистити не вміють, – “… як ще часто ми буваємо боязкі і соромливі у порядних вчинках” дорікав людям Г. Сковорода у далекому 18-му столітті. А щось змінилося ?
Показовою є реакція вищих посадових осіб держави, журналістів та усього українського суспільства на чисельні звернення як окремих військових експертів учасників бойових дій, військовослужбовців, у тому числі начальника Генерального штабу - головнокомандувача ЗСУ, командувачів видів ЗСУ, родів військ (сил) та великих військових колективів із засудженням не правових дій прокуратури і суду по відношенню до генерал-майора Назарова. Так, звернення офіцерів були повністю відтворені у соціальних мережах, але у засобах масової інформації про факти звернення сповіщали коротко та й забували. Керівництво державі і Міністерства оборони фактично не відреагувало на запити військової громадськості, – тільки цнотливо пожалілись на відсутність військових судів. Як тут знову не згадати нашого геніального філософа: “Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга”.
Разом з тим, у соціальних мережах можна найти тисячі, без перебільшення, закликів до розуму і справедливості у справі генерал-майора Назарова. Чесні журналісти і достойні громадяни України звісно розуміють і істинні причини звинувачень, і хто за цим стоїть. Але на великих екранах телебачення показують військових експертів іншого ґатунки, – безсоромних і цинічних популістів, які обливають брудом В. Назарова заради власної користі. Деяких колись особисто навчав військовій справі, а тому соромно – не довчив. У більшості таких військових експертів явно присутній ефект Даннінга-Крюгера: при абсолютній некомпетентності, абсолютна переконаність у своїй правоті.
У деяких наших високопосадовців явні ознаки психічних розладів або перевтома від “боротьби” з корупцією бо “не відають, що творять”. Так, генеральний прокурор України, який мав би слідкувати за дотриманням презумпції невинуватості, під час виступу на засіданні Верховної Ради, ще до рішення суду, оголосив про своє задоволення тим, що генерал-майор Назаров буде засуджений. А чого чекати від керівника прокуратури, яка за чотири роки не спромоглася розслідувати злочинів проти учасників Майдану, чиновників казнокрадів “попєрєдніків” і вже нових свіжоспечених. А скількох олігархів засудили за розкрадання державних коштів? Найбільший “успіх” військової прокуратури і судів – сфабриковане звинувачення та вирок бойовому генералу під час війни.
Людей, м’яко кажучи, дивує те, що звинувативши у злочині В.Назарова прокуратура висунула також звинувачення в організації теракту керівникам НЗФ: І. Плотницькому, А. Патрушеву, О. Гуреєву. Вершина підлості і дурості за одним фактом гибелі людей звинуватити терористів і людину, яка зробила все що могла для знищення терористів, а значить зберегла життя тисячам українців. Наразі над діями нашої влади сміється тільки Путін та його підручні “кровосісі”, а цивілізованому світу не смішно, він застерігає нас від помилок, – поки що ввічливо.
Достойний український народе, – перед мертвими героями ти щиро стаєш на коліна, але допускаєш щоб живих героїв ганьбили за наговором і неправдою, милосердно прощаєш і вимагаєш виправдання зрадникам і дезертирам, але віддаєш на поталу продажному правосуддю тих, хто гідно тебе захищав від ворога. Як писав наш великий філософ Г.Сковорода: “Сліпі очі, коли затулені зіниці”, – вам брешуть ви вирите. Люди відкрийте свої зіниці, проаналізуйте все самі, задумайтесь чому все так, –“… хто має освічене око, яку безліч бачить він ослів, убраних у лев’ячу шкуру”. Не мовчить, захищайте достойних захисників вітчизни – “Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею”.
Найбільш складною сьогодні є проблема донести до родичів загиблих те, що смерть їх близьких не була даремною і не результат чиєїсь безпечної халатності, а вбивство, виконане терористами російського агресора. Можливо біль їх втрати була б меншою, якби її поділили на усіх від Президента до простого громадянина України.
Реальна, глибинна причина різних акцій, які проводять родичі загиблих військовослужбовців за притягнення В. Назарова до відповідальності за злочин, якого він не робив, не в самому генералові, а у відсутності довіри людей до влади. Допоки у нас в країні панує популізм, юридичне невігластво і людська підлість, танці на кістках мертвих героїв будуть продовжуватися. Ми маємо це зупинити, – шанувати пам'ять мертвих героїв та захищати честь живих.

полковник запасу Петро Стужук,
учасник бойових дій (Афганістан, АТО),
кандидат військових наук, доцент

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.