Мінські домовленості, її реалії та реалізація

Коли українсько-російський конфлікт у східному регіоні Донбасу вступить на свій четвертий рік, лінія зіткнення, що відокремлює українські та російські/сепаратистські сили мабуть загостряться.

Ніщо не припускає, що сторони незабаром досягнуть значного прогресу в реалізації меморандуму «Мінська-2», який був проведений більше двох років тому. Натомість, на Донбасі, як і раніше, заморожений конфлікт, здається, врегульовується в довгостроковій перспективі.

Як ми пам’ятаємо, березневі домовленості німецького канцлера Меркель та Президента Франції Олланда пройшли між МЗС України та Президентом Російської Федерації В.Путіним у лютому 2015 року. «Мінськом-2» передбачалося припинення вогню та вилучення важкої зброї з лінії зіткнення, а потім проведення серії політичних заходів для вирішення конфлікту та відновлення українського суверенітету над усім Донбасом. Спостерігачі спеціальної місії ОБСЄ визнали, що російські сепаратисти не припиняли вогонь.

Хоча «Мінську-2» не вдалося повністю вирішити конфлікт на Донбасі, але він був успішним у певному сенсі. Захід прив'язав свої санкції стосовно Росії до імплементації «Мінська-2», з метою накладення нових санкцій у разі агресії з боку Росії. Цей факт в деякій мірі стримує Кремль від інших дій проти України.

Тим не менше, Москва мало зацікавлена ​​у врегулюванні Донбаського конфлікту. По всій видимості, Кремль вважає за краще дотримуватись крихкого конфлікту, який він може використати для натиску й дестабілізації українського уряду. Це є частиною задуманого плану Москви, спрямованого на утримання України в російській сфері впливу. Кремлівське керівництво використало цю тактику, щоб зберегти свою позицію на пострадянському просторі.

Що стосується «ДНР» та «ЛНР», то ці незаконно утворені держави протягом останніх трьох років економічно зблизилися з Росією. І зараз вони використовують рубль як свою валюту, а Росія рухається в обох напрямках, щоб взяти під свій контроль економічні активи. Москва не виявила зацікавленості в анексії «ДНР» та «ЛНР», як це швидко відбулось з Кримом в 2014 році. Крім того, це не зупинило визнати республіки двох народів незалежними державами, як це було з Абхазією та Південною Осетією в 2008 році.

Деякі українські дії також зміцнюють лінію зіткнення. Київ зупинив встановлення пенсійних виплат банкам на окупованих територіях у 2015 році. Це було зрозуміло, оскільки український уряд не зацікавлений у фінансуванні сепаратистських структур та дій на Донбасі. Також, Київ замінив неформальну блокаду по лінії зіткнення офіційним ембарго на торгівлю з російськими/сепаратистськими контрольованими частинами Донбасу. 25 квітня українська електроенергетична компанія скоротила постачання електроенергії до «ЛНР», посилаючись на встановлення несплачених рахунків. Є припущення, що «ДНР» може зіткнутися з відключенням.

Оскільки Росія витягує «ЛНР» та «ДНР» з України, навіть якщо вона не бажає приєднати ці регіони, Київ вживає заходів, спрямованих на те, щоб передати якнайбільше економічного навантаження на підтримку окупованій частині Донбасу Росії. Уряд України прагне підвищити витрати Москви на продовження окупації та підтримки сепаратистів Росії на Донбасі.

З впевненістю можна сказати, що Москві не потрібен Донбас. Оскільки, вона його використовує як ляльку для подальшого впливу на всю Україну. На жаль, конфлікт на сході України не рухається до найшвидшого вирішення, він рухається до стазису. Оскільки адміністрація Трампа розглядає свою політику щодо України дуже повільно. Потрібно співпрацювати з американськими партнерами в Європі для розробки політичних інструментів, які будуть підтримувати та посилювати тиск на Росію, щоб переконати Кремль в тому, що настав час реальних змін у російському курсі.

Враховуючи, що Мінські угоди, ймовірно, досягли успіху, обмежуючи військові втручання Росії на Донбас, її положення щодо децентралізації поступово руйнують ці обмеження.

Що можуть зробити Сполучені Штати та ЄС?

Перш за все, виходячи з цього, санкції проти Росії не повинні залежати від конституційної реформи в Україні, що на сьогодні покладено «Мінськом-2». Зважаючи на те, що Москва продовжує військову підтримку «ДНР» та «ЛНР», смертельні напади на українські сили та відсутність руху «Д/ЛНР» для інтеграції з Україною, необхідно суттєво підвищити санкції. Сполучені Штати повинні активніше брати участь у процесі припинення вогню та моніторингу, хоча б через те, щоб бути єдиним глобальним актором, чиї військові здібності перевершують російські. Європі бракує військової потужності «дипломатично» впливати на Кремль. Захід не повинен зневажати незаконне захоплення Криму та порушення Будапештських меморандумів.

Безумовно необхідна глибока реформа Мінська чи її заміна на іншу структуру, щоб зупинити смерті людей та дестабілізацію України. Одним з варіантів є розділення мінських протоколів на два окремих компоненти: військову та політичну. Інший варіант - повністю розпоряджатися мінськими угодами та визнати, що включення до переговорів про припинення вогню Росії також небезпечно для цього процесу. Сполучені Штати та ЄС потребують нової системи, яка буде чітко підкреслювати необхідність колективної безпеки для обмеження російської агресії в Україні (і, можливо, в іншому місці).