Чому міжнародні закупівлі можуть привести до деградації української медицини?

Ви можете мені відповісти, що гірше – нікуди. Але запевняю Вас, це рішення МОЗу поставить нас в один ряд з країнами Африки.

Якщо спочатку наші «молоді реформатори» медицини на кожному кроці кричали про користь впровадження системи закупівель медикаментів через міжнародні організації, то зараз їм набагато складніше це робити. Люди ж не дурні, бачать на власні очі, що якісно українська фармацевтика зробила величезний крок назад. Тож нам намагаються продати чергову брехню про економію державних коштів та знешкодження корупційних схем. От тільки ніяк між собою не можуть домовитися, скільки ж вони зекономили: 800 мільйонів гривень, 780 чи, може, 620?

Не буду вдаватися в деталі щодо фінансової сторони питання, вже багато було сказано про непрозорість та повільність цього процесу. Мене більше хвилює питання якості тих медикаментів, які ми вимушені закупати за новою схемою. Найнебезпечніша каверза міжнародних закупівель полягає в тому, що замість оригінальних препаратів тепер ми отримуємо аналоги. Звідси і економія, а не через начебто приборкання корупції.

Наступний момент, про який чомусь мало хто говорить, що через ЮНІСЕФ ми зараз закуповуємо дешеві індійські вакцини, які не зареєстровані тут, в Україні. А все через те, що ці вакцини нам абсолютно не потрібні, адже вони розраховані на країни Африки, що тільки но почали розвиватися. Для порівняння: в Україні на 1 тисячу новонароджених припадає 8,12 смертей, у Конго – 71,47.

Наступний пункт, завдяки чому міжнародні організації можуть продемонструвати свою ефективність – економія за рахунок покупки ліків з заниженим строком придатності. Вдумайтеся, реагент для виявлення ВІЛ-інфікованих вагітних прийшов за 7 днів до завершення цього терміну.

Хочу запитати, чи потрібна нам така економія? Чи варта така допомога того, що ми розгубимо рештки нашої медичної системи?