Ціна перемоги: Внесок народу України у перемогу над нацизмом

Україна відзначає День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Україна торувала шлях до незалежності через кров і бої, через зради і звитяги, через втрати і звершення. Травневими днями згадуємо лихоліття Другої Світової, а не знаючи і до сьогодні, скільки вона нам коштувала.

Нас привчили, що все почалось, як співалось у старій пісні, «22 июня ровно в 4 часа Киев бомбили…». А насправді – перші українці жертовно лягли на страшний олтар ще в перші дні Другої Світової – не Великої Вітчизняної, як апелювали з книг епохи радянщини, бо потрапили до епіцентру в вересні 1939 року.

Дорогою ціною оплачене мирне небо. І сьогодні невідомі місця вічного спочинку тисяч воїнів, що повернулись додому похоронками, що числяться у списках «зниклих безвісти». І сьогодні ми не знаємо точної цифри, скільки українців полягло – і в тилу, і у боях.

Драконівським указом – визволити Київ до річниці Жовтневого перевороту, що тоді звали революцією. Не відступати. Вперед. Забарвивши Дніпро в кольори радянського прапора кров’ю солдатів – а разом з тим запаливши на грудях Зірки Героїв. В тому числі – посмертно…

Страшне рішення Сталіна про підрив Дніпрогесу, що коштувало життя десятків – а за певними даними і сотень тисяч мирних жителів, тривалий період було табуйованим, рівно як і інші злочини тогочасного режиму.

А українці вистояли! Втративши орієнтовно кожного п’ятого (для порівняння – Великобританія втратила кожного двадцятого), а статистика про 3% вцілілих з призову 1941 року – вже хрестоматійна. Зруйновано було 700 міст і понад 28000 сіл, спалено тисячі шкіл технікумів та училищ, лікарень, виведено з ладу мости.

Країну роздирали на шматки, перекроювали, шматували міжусобицями, вивозили на примусові роботи, закривали в концтабори та гетто. До сьогодні пожинаємо страшні плоди – перепоховуючи жертв з братських могил, котрі виявлені, збираючи спогади – бо не маємо права на байдужість. А скільки їх ще лишилось – закатованих євреїв, розстріляних селян, полеглих у нерівних боях воїнів – як радянської, так і армії УПА. Війна не закінчиться, допоки не буде похованим останній солдат…

Тому далеко до перемоги.

Примирення – як припинення, пам’ять – як шана Героям, синам країн, що відстоювали свою цілісність, ідентичність, свободу.

Той братній народ, що боровся пліч-о-пліч проти нацистів, тепер ворогом – на східних рубежах. З благословення дідів, зброю в руках стискають онуки тих, хто вигриз мир сімдесят два роки тому. Мабуть, за стільки часу ми так і не осягли глибин помилок минулого, не зрозуміли – тому сьогодні ветерани, котрі зазирали в обличчя смертоносної війни, кладуть квіти на могили Героїв нового дня.