фото: viktorkovach.com Україна між Росією і Польщею
або «Чи можуть «зелені чоловічки» приходити не тільки зі Сходу?»
Здавалося, після 2014 року в свідомості пересічного українця щось повинно було б змінитись, насамперед у напрямку усвідомлення своєї національної ідентичності, громадянської позиції, самобутності, розуміння свого місця на політичній арені Європі, взаємовідносин з нашими сусідами по географічній карті, тощо. Здавалося, що після анексії Криму та окупації Російською Федерацією частини території Донбасу українці повинні були б по новому подивитись на справжні плани і наміри так званих «споконвічних друзів», «братів» та «союзників», більш тверезо оцінити їхню мотивацію та зрозуміти, що дружбу від ненависті відділяє всього декілька кроків… наприклад, через контрольно-слідову смугу на державному кордоні України. Та, як виявилося, просто здавалося…
Значна частина українців, повторюючи помилки трирічної давнини, і надалі продовжує активно обговорювати і позиціонувати Польщу в якості нашого «стратегічного партнера», «європейського лобіста» та «найближчого товариша», вперто не помічаючи гучних заяв окремих представників польського Сейму, органів місцевого самоврядування, полонійних організацій та ЗМІ щодо «польського Львова», «геноциду польського народу», практичної реалізації ідей «кресового руху», відновлення історичних меж Речі Посполитої 1939 року, що передбачає собою приєднання частини України до нашого західного сусіда. Частина – не помічає, а частина – відверто чекає коли біло-червоний орел звиє гніздо в його селі, місті, області, тощо. Не вірите – запитайте в своїх оточуючих, що вони думають про «польський Львів», «польський Станіславів», «польський Тернопіль», тощо. Ви будете здивовані (а можливо і не дуже) дізнавшись, що значна частина ваших знайомих знає історію Польщі, її письменників, свята та традиції краще за українські аналоги, а окремі – взагалі готові свій родовід переписати для отримання омріяної «Карти поляка».
І в таких суспільно-політичних реаліях винна ніяк не Польща, яка, як і Росія, планомірно і цілеспрямовано реалізовує свою державну політику та імперські амбіції щодо України. Питання радше до нас, українців – «Скільки коштує наша гідність, самоповага, історія, традиції та національність?».
Звісно, не варто сприймати Польщу однобоко, малювати з поляків образ «кровного ворога» та розпалювати міжнаціональну ворожнечу. Я декілька разів відвідував Річ Посполиту, спілкувався з місцевим населенням, з окремими товаришую і по даний час. Бачив речі, яких нам в поляків варто б навчитись, багато з чого можна брати приклад, впроваджувати їхній досвід в Україні, тощо. Однак, при цьому нам варто пам’ятати, що Україна історично розміщена між двома імперіями, які ніколи не позбудуться своїх амбіцій щодо нашої держави. Орел – це хижий птах, а інстинкти з часом не зникають, а тільки загострюються.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.