Українська профтехосвіта – неприваблива та нецікава. Й непотрібна?

Вчити практичного досвіду нічим, дітям здобуття такої освіти нецікаве, викладачі у відчаї.

Рік тому, на початку своєї каденції депутата Київської обласної ради, я почала активно боротися за захист професійно-технічної освіти, утримання якої всіляко намагалися передати на рівень комунальних закладів та залишити в містах обласного значення.

Ця ситуація несла собою загрозу тим, що голови міст, керівники відповідних департаментів та областей, не усвідомлюючи загальну ситуацію із освітою ПТУ в країни, могли мимоволі знищити її. Але всі ми, небайдужі, боролися разом спільно з профспілками, й цього не допустили.

Наразі я не зупинилася на досягнутому й почала розбиратися з тим, які першоджерельні причини плачевної ситуації стану профтехосвіти в Україні й в Київській області зокрема.

Як виявилося, основною проблемою української професійно-технічної освіти є її неконкурентноздатність. Діти не зацікавлені йти вчитися в заклади профтехосвіти, адже вони не мають цікавих програм навчання, немає належної матеріально-технічної бази, яка б надавала не тільки базові знання, а й гарну сучасну практику.

Минулого року в складі робочої делегації я відвідала Німеччину, де розповіла баварським партнерам, що в Україні дійсно є проблематика з розвитком профтехосвіти й галузь знаходиться в повному занепаді. Німецька сторона запропонувала нам допомогу й з часом буде створена спільна робоча група, яка опікуватиметься розвитком нових сучасних програм.

Паралельно я провела опитування закладів професійно-технічної освіти на тему: «Що саме їм не вистачає для того, щоб вони, створивши матеріально-технічну базу, могли повноцінно надавати практичні навички своїм учням». Зібравши інформацію, я взяла її до загального балансу та відправила зверненням до Київської обласної державної адміністрації, як до розробника регіональних програм розвитку освіти, щоб вони врахували в програмах на 2017р. реальні потреби закладів ПТО в матеріально-технічному забезпеченні.

Нашим закладам профтехосвіти не вистачає банальних речей: нових швейних машинок, на яких би дівчата мали змогу ладно шити, кухонної техніки як-то міксерів та тестомісів для кулінарів, тракторів для майбутніх пахарів,  – всього того, що допомагає здобути практичні навики застосовуючи теоретичні знання.

Також, для того, щоб створити в Київській області майданчик для спілкування викладачів та керівників професійно-технічних закладів, їх студентів, роботодавців, що зацікавлені в працівниках-спеціалістах, я ініціювала закласти в програму розвитку освіти Київщини на 2017р. проведення так званих форумів-ярмарків по профорієнтації.

 Суть їх полягає в тому, що збираються разом представники бізнесу певного напрямку та галузей та разом із викладачами та керівниками ПТНЗ та студентів визначають напрямки, які є необхідними для роботодавців, корегують діючи навчальні програми, створюючи таким чином такі, яких потребує конкретно замовник, тобто бізнес.

Так, треба визнати – в нас немає сучасних швачок, сантехніків, електриків, але нажаль ніхто нічого не робить в тому напрямку, щоб змінити якість підготовки кадрів. Тому, наше основне завдання – не постійно висловлювати своє незадоволення, а починати реально змінювати ситуацію.

Що робити?

Розробляти нові навчальні програми.

Запроваджувати в Україні дуальну освіту – це освіта, яка дозволяє здобувати три дні на тиждень базових теоретичних знань, а два дні з тижня проводити практичні заняття.

Створювати саме ті програми, якими є необхідними сьогоднішнім роботодавцям, та які будуть виробляти саме ті навички, що потрібні самому працівнику в сучасному світі.