Чи є майбутнє у вітчизняної трансплантології?

Вважається, що відсутність належного врегулювання даного напрямку є однією з причин гальмування розвитку вітчизняної медицини

На сьогоднішній день, в Україні, крім проблеми донорства крові, деякі аспекти яких було розглянуто минулого разу, існує теж доволі серйозне невирішене питання, що стосується дотичної сфери. Мова йде про трансплантологію. За останніми відомостями вважається, що відсутність належного врегулювання даного напрямку є однією з причин гальмування розвитку вітчизняної медицини в цілому. Тому потрібно детально розглянути цю проблему.

            Як відомо, ще на початку серпня 2015 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині (№ 2386а-1). Даним документом передбачається коригування окремих статей у декількох нормативно-правових актах, але все ж значна частина запропонованих новацій стосується саме Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних  матеріалів людині».

            Перш за все, у законопроекті планується уточнення цілої низки термінів. Здавалося б, що це є дрібницею, але саме в такий спосіб відбувається правове врегулювання сфери трансплантології. Наступним важливим моментом запропонованих змін є запровадження при закладах охорони здоров’я та наукових установах, які здійснюють трансплантацію, так званих етичних комітетів. Їм буде відведена істотна роль – погодження згоди живого донора на взяття в нього алотрансплантата.

            Але все ж найбільш значущою зміною є деталізація презумпції незгоди. Вона полягає в тому, що заклади охорони здоров’я та наукові установи не мають права отримати органи чи тканини від померлої людини, якщо вона не надавала згоди на їх використання для донорства чи наукових цілей. Проте і в чинному законі, і в запропонованих змінах передбачається, що особа має право прижиттєво як дати згоду на донорство, так і відмовити у використанні власних органів та тканин. Остання можливість зумовлена тим, що у разі відсутності документу, який забороняє закладам охорони здоров’я брати алотрансплантати від конкретної померлої людини, згоду на це можуть дати її близькі родичі. Тому в Україні існує специфічна презумпція незгоди.

            Відповідно, також у запропонованих змінах важливим моментом є конкретизація норми щодо Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Полягає вона в тому, що повинен бути створений облік осіб, що надали згоду на використання своїх органів та тканин після смерті. Також ця система міститиме відомості щодо незгоди на донорство. Відповідно, мова йде про запровадження повноцінної бази даних, яка дозволить упорядкувати сферу трансплантології, встановити в ній чіткий державний контроль, і, найголовніше – налагодити співпрацю з іншими країнами, наприклад, щодо обміну. Це дозволить ефективно та швидко підшукувати потрібні хворим органи та тканини.

            На сьогодні цей законопроект було прийнято лише в першому читанні майже рік назад. Після цього жодного прогресу в даному питанні не відбулося. Безумовно, даний документ не є досконалим. Наприклад, він абсолютно обходить стороною випадки, коли померла особа, яка не залишила письмової згоди чи незгоди, немає жодного родича (можна припустити, що в такому разі буде діяти презумпція незгоди в чистому вигляді). Але збереження наявного стану справ у сфері трансплантології є неприпустимим, оскільки українців, які потребують донорських органів та тканин, просто залишають напризволяще.