Як (не)працює система донорства крові в Україні

Сьогодні хотілося б розглянути проблему, яка, на перший погляд не є важливою, але в контексті наявних реалій вона потребує якщо не ґрунтовного вирішення, то хоча б належної уваги.

     Мова йде про донорство крові. Але, перш за все, буде розглянуто не стільки проблему пошуку охочих пожертвувати частину своєї життєвої рідини, скільки питання доцільності запровадження абсолютно іншого підходу функціонування служби крові в Україні.

            Отже, на сьогоднішній день у нашій державі спостерігається катастрофічна нестача донорської крові. Зумовлено це низкою причин, наприклад, масовою недовірою громадян до інвазивних процедур, елементарним незнанням особливостей процесу здачі крові, військовими діями на сході України (призвели до зростання потреб у донорській крові), збільшенням відсотку хворих на різні важкі недуги і т. і. Відповідно, задля вирішення проблеми нестачі держава і, особливо, громадянські активісти намагаються залучити небайдужих людей до донорства крові шляхом проведення різного роду роз’яснювальних та інформативних заходів. Але даний спосіб, на мою думку, абсолютно не сприяє покращенню наявної ситуації в цій галузі. Це зумовлено його екстенсивним характером, оскільки шляхом залучення більшої кількості людей до донорства проблема не вирішиться.

            Справа в тому, що сам процес здачі крові в Україні є мало контрольованим. Перш за все, це пояснюється децентралізованим характером служби крові нашої держави. Відсутність ієрархії та контролю з боку відповідних профільних органів створює можливості для злочинних маніпуляцій з отриманим від донорів матеріалом. Так, на сьогоднішній день фіксується лише факт здачі конкретним громадянином певної кількості крові. Що з нею відбудеться далі (якщо мова йде про звичайне добровільне донорство, а не надання крові для своїх рідних та друзів у разі їхнього нездужання) – невідомо. Подальша доля пожертвуваного матеріалу залишається для донора таємницею. Ніхто перед ним не зобов’язаний звітувати. Саме це й дозволяє здійснювати незаконні маніпуляції з отриманою кров’ю. Перш за все, мова йде про тіньову торгівлю.

            Найкращим засобом нівелювання даної тенденції, безумовно, є повна перебудова служби крові в Україні. Вона повинна полягати не лише у встановленні контролю над всіма розрізненими центрами та установами цієї галузі, а й у створенні обліку всієї зданої крові включно із її закріпленням за кожним громадянином. Фактично мова йде про те, що мають бути створені своєрідні персональні «сховища» в які кожен буде здавати власну кров. Відповідно, в подальшому її можна буде використати для переливання собі або власним близьким та рідним. Тому проблема нестачі крові чи пошуку донорів зникне, оскільки фактично кожен з нас сам забезпечуватиме себе.

            Але реалізація такого задуму потребує значного періоду часу та ресурсів. Наприклад, потрібно створити відповідне нормативно-правове підґрунтя та електронну базу даних, побудувати належні сховища для зберігання, безумовно, великої кількості крові, запровадити систему медичного страхування і т. д. Відповідно, на превеликий жаль, у сьогоднішніх українських реаліях вище зазначений ряд заходів запровадити складно. Але принаймні варто починати хоча б зі встановлення контролю над процесом подальшого використання донорської крові. Потрібно нівелювати незаконні операції з нею, які однозначно є одним із джерел нестачі крові для тих, хто її дійсно потребує.