Чи варто пускати в Україну відвертих прихильників агресора?

У протистоянні України і Росії є багато фронтів. Силовий, політичний, культурний, а нещодавно яскраво проявив себе й лікарський.

15-16 червня,на запрошення приймаючої сторони, в Києві мала відбутись авторська лекція відомого в Росії зубного лікаря Олександра Бабурова. Цей пан відомий тим, що є одним із світил російського стоматологічного товариства. Принаймні він себе таким вважає.

Коли факт запрошення Бабурова став відомий широкому загалу, у соцмережах розпочалась компанія, ініційована патріотичною стоматологічною спільнотою, щоб не допустити приїзду одіозного спеціаліста. Головна причина обурення людей – чітка і неприхована позиція Бабурова щодо конфлікту між Україною і Росією. Він схвалив анексію Криму та був готовий «заправляти російські танки», як це колись робив його дід.

«Я спілкувався зі своєю родичкою з Севастополя – вона каже, що всі у Криму нескінченно щасливі від того, що опинились в Росії! Напевно, ніякої анексії не було», - робить висновок пан Бабуров у своєму пості на сторінці Facebook.

І от після таких висловлювань, організатори знаючи все це, свідомо обирають цю людину на роль високоповажного лектора, який має просвітити українську стоматологічну спільноту. Щоб українці могли посміхатись білішими усмішками, могли розгризати міцніші горіхи, набувати щастя та впевненості в собі! Ну, а вітчизняні спеціалісти повинні були мріяти про сертифікат курсу Бабурова, який можна було б повісити на стіну та пишатись ним перед клієнтами.

Безумовно, ще п`ять років тому такий «ґешефт» не викликав би жодних негативних реакцій. Але часи змінились докорінно, і зараз до будь-яких ділових візитів росіян в Україну виникає подвійна і прискіплива увага.

Головне питання – чи взагалі мають право люди, які не визнають українську державність та право українців на самовизначення, приїздити сюди та заробляти в Україні гроші?

Ініціатори цього візиту намагались виправдати свою ініціативу винятковою користю, яку принесе лекція Бабурова для вітчизняних лікарів. Мовляв, не варто чіплятись до слів, треба бути вищим за чвари, та й взагалі, пан Бабуров насправді любить Україну та українців! Та всі ці виправдовування виглядали дуже непереконливо, бо слова Бабурова говорили самі за себе.

«У вас 25 лет была возможность зажить нормальной жизнью, а что в сухом остатке?– риторично запитує Бабуров в своєму дописі у Facebook - А в остатке сплошные оранжевые революции, нищета и долги. И, конечно, во всем виноват большой сосед. Я бы на месте Украины попросил Россию взять вас под опеку. Погуляли – и хватит, возвращайтесь домой, примем хорошо!»

Що взагалі можна сказати про людину з такими поглядами!? Опускаючи нецензурну лайку, на яку б міг легко зірватись кожен свідомий патріот, що любить свою країну, можна виділити головну рису пана Бабурова: він взагалі не сприймає Україну, як незалежну державу, а українців – як повноцінний народ. Тобто, за логікою Бабурова, Україна – це якась територія, що завжди була в складі Росії, населена кумедними дядьками й тіточками, що гомонять на цікавому суржику та співають гарні пісні. Бабуров впевнений, що українці весь час поводилися погано, як шкідники, але ж він не опускається до прокльонів, а готовий вибачити українцям їхню недолугість, та навіть полікувати їм зуби. За гроші, звичайно.Чи варто дивуватись, що сама можливість приїзду такого гастролера викликала цілий шквал обурень - і не лише в стоматологічній спільноті!

Нарешті, минулого тижня, зрозумівши, що приїзд Бабурова може обійтися дуже дорого в будь-якому випадку, організатори вирішили таки відмінити цей візит.

А що ж далі?

Насправді, грець з ним з тим Бабуровим, нехай розповідає  байки про друзів-українців своїм клієнтам, коли свердлить їхні зуби. Але ж головна проблема, з якою ми зіткнулись, полягає не в окремо взятому шовіністичному московському лікарі! Головна проблема полягає в тому, що попри всі жахи та зневагу, які «братній народ» експортує в Україну, попри те, що більшість росіян, якби був референдум «кинути атомну бомбу на хохлів, чи ні» – проголосували б ЗА, і не лише голосом з підписом, а просто мовчанням, відсутністю протестної реакції, такі візити досить широко практикуються у різних сферах, і як вони можливі взагалі!!!

І прямо зараз вітчизняними організаторами планується та вже організовується чимало інших зустрічей, лекцій, концертів діячів, які ненавидять Україну та не визнають її суверенітет. Наприклад, досить великим виглядає список російських стоматологів, які влаштовують ділові візити в Крим.

Так само, багато діячів, спеціалістів з України охоче їздять по діловим справам в Росію та на окуповані території (Крим, ДНР-ЛНР), і не бачать в цьому жодних протиріч.

Медична сфера – лише одна з численних ланок, через яку вплив сусідньої країни намагається матеріалізуватись на українських теренах. Ще гостріше це питання постає у сфері культури, коли десятки, сотні діячів високих мистецтв, які ще вчора кляли «невдячних бандерівців», а тепер прагнуть співати, грати, танцювати на українських сценах! Вражає, що більшість із цих діячів щиро обурюються, роблять здивований вираз обличчя, коли в Україні їм обіцяють «теплий прийом». Якби там не було, можна стверджувати,  що це питання потребує чіткої державної позиції, щоб  розставити  крапки над «і» та унеможливити подібні «дружні» візити.

Можливо, Україна прийме такий закон, який би забороняв в'їзд будь-кого, хто ставить під сумнів українську мову, державність, право українців на самовизначення. А поки що варто піднімати це питання на широкий загал та визначитись із суспільною позицією. Можна обговорювати нюанси, технічні засоби та сутність проблеми.

Як би там не було, треба визнати: будь хто, якщо він дозволяв ганебні, зневажливі, образливі вислови чи дописи на адресу України та українців – це пособник вбивць та окупантів. Така людина не має жодного права відвідувати Україну, особливо з якоюсь місією на кшталт повчити нас уму-розуму. Крапка!

Зараз, в інформаційну еру, все залишається на видноті, і приховати справжнє обличчя, справжні наміри неможливо. Наші північні сусіди повинні чітко зрозуміти – це був їх свідомий вибір, вони знали на що йшли, і докоряти вони мають лише самим собі.

Чи залишати їм шанс на майбутнє?

Риторичне питання. В історії були випадки прозріння, покаяння. Починаючи із Савла-Павла аж до сьогоднішнього дня.  Німці, що підтримували Гітлера, взяли на себе всю відповідальність за злочини фашистів. Австралійці попросили вибачення в аборигенів, яких вони кількасот років цілеспрямовано знищували.

Чи зможуть колись росіяни масово розкаятись, вичавити з себе імперську хворобу та вибачитись перед українцями? Час покаже, а доки цього не сталося – наші вороги не мають права топтати українську землю. І завдання українців, що мають активну позицію та прагнуть захищати власну державу від шкідливих впливів - це пильнувати і не допускати відновлення стосунків із пособниками агресора.

Примирення із вбивцями неможливе!

Це важливо і тому, що так само активно діє і велика група «примирителів», які вважають, що дуже контрпродуктивно плутати політику і професію. Мовляв, є різні обставини, й ситуація в тій же Росії не дає можливості її громадянам засуджувати агресивні дії керівництва та власних політиків. Адептами «примирення» та побудови «цивілізованих стосунків» наводяться аргументи, що майже в будь-якій країні є гострі проблеми територіального, національного, релігійного, історичного  напрямків, і неможна  вимагати від іноземців, які приїздять до країни, щоб вони публічно визнавали якісь постулати, чи змінювали погляди на гострі питання, згідно офіційного курсу держави. Але ж такий підхід – це хитра, цинічна підміна сутності проблеми. Одна справа – визнавати Путіна злочинцем, та відкрито засуджувати його політику по відношенню до України. І зовсім інша – з власної ініціативи демонструвати всіляку підтримку злочинним діям агресора в Україні. Ніхто людей не тягне за язика, ніхто не примушує росіян дивитись телевізор та кричати «Крим наш!».

Є великий список діячів російської культури – починаючи з Ахеджакової, Басилашвілі, Шевчука, Макаревича та інших гідних людей, які не лише не підтримали агресію Росії в Україні, але й публічно висловлювались проти. І ніхто до в’язниці поки що не потрапив.

Це не означає, що кожен притомний росіянин мусить бути героєм в очах українців та кидати виклик путінській системі. Але він, перш за все, мусить бути людиною, мусить дивитись правді в очі та визнавати власну відповідальність за свої слова, вчинки, за те, що сталося. Принаймні, якщо він дійсно прагне мати нормальні стосунки із українцями, якщо він хоче приїздити до України, або мати тут якісь справи.

Будемо сподіватись, що тема, яку ми підняли, знайде продовження та оформиться  у зрозумілу і чітку державну позицію. І ніякого «полювання на відьом» за вуха сюди не притягнути!