Право на незалежнiсть

Найголовнiше Україна вже зробила – довела своє право на незалежнiсть

Навряд чи можна сперечатися з тим, що Україна – це один з найбагатших та наймальовничiших куточкiв всiй земної кулi. Її чудовi рiчки i озера, лiси i гори вiдомi далеко поза межами країни. Але за останнi роки Україна придбала ще одну пам’ятку – це її мужнiй та стiйкий народ, який довiв своє право вiльно жити на рiдної землi i самостiйно вирiшувати свою долю.

Люди, якi вийшли на Майдан, здiйснили акт громадянської мужностi. I хоча спочатку, можливо, не всi вiддавали собi звiт в серйозностi положення, але пiсля жорстокого розгону студентiв жодних iлюзiй не залишилось вже нi у кого. I тi, хто пiсля цього приймав рiшення взяти участь в протестах, прекрасно усвiдомлювали, яка небезпека їх очiкує. Але цi люди не могли вчинити по-iншому. I саме завдяки цьому ми сьогоднi маємо Україну, яка рухається до європейського майбутнього, замiсть росiйської пiвколонiї.

Революцiя Гiдностi, яка знаменувала собою перемогу народного духу над диктатурою, водночас поклала початок iноземної iнтервенцiї України з боку сусiднєй держави. Росiйське керiвництво розглядало i продовжує розглядати Україну як васальну територiю та в принципi не сприймає її як суверенну незалежну державу, вважає, що має право втручатись в її внутрiшнi справи, вказувати як жити. Москва, будучи хворою на iмперський синдром та великодержавний шовiнiзм, дуже хворобливо ставиться до любих проявiв української самостi та нацiональної iдентичностi. Зрештою, так було завжди – i в царськiй Росiї, де iснування окремого українського етносу взагалi вiдмовлялось, i за радянським часом, коли в цьому вiдношеннi мало що змiнилось.

Перемога української революцiї стала для Росiї неприємним сюрпризом, бо її результатом стало повалення росiйского ставленника Януковича. Кожен народ має право на повстання. Але Українi в цьому правi було вiдмовлено. Вiдповiддю з боку Кремля стала тотальна вiйна проти України, яка мiстила в собi не лише суто вiйськову, але й iдеологiчну складову. Мета Москви полягала в делегiтимацiї пiдвалин української державностi та створеннi вiдповiдного iнформацiйного фону, що виправдовувало би необхiднiсть росiйського втручання. Саме задля цього росiйськi пропагандисти вилили неймовiрну кiлькiсть бруду на українську державу, намагаючись її якомога бiльше дискредитувати та нанести її такий удар, вiд якого вона вже не змогла би опритомнити. Такий був план агресора, який не шкодував жодних засобiв для його втiлення.

Сьогоднi можна констатувати, що Україна впоралась з тими негораздамi, якi на її обринулись. В тому числi це стало можливим завдяки допомозi захiдних партнерiв, якi в складний час протягнули її руку та надалi моральну та фiнансову пiдтримку. Разом з тим, варто визнати, що ця вiйна ще далека вiд завершення. Вона по-ранiшому триває i, напевно, ще триватиме певний час. Так, звуки стрiлянини потроху змовкають, але вiйна продовжується на iнших фронтах. Насамперед iнформацiйному та iдеологiчному.

Росiя протягом трьох останнiх рокiв робила все, аби довести, що владу в Українi захопила купа нацистiв, якi прагнуть вiдновити практики своїх нiмецьких вчителiв. Зокрема, по тамтешньому ТВ показували жахливi картинки, покликанi залякати росiйского гледача. Для росiйскої пропаганди, що набила руку в технологiях манiпуляцiї масової свiдомiстю, це була справа технiки. Зрозумило, що адекватнi людi серйозно це сприймати не можуть. Але, як казав класик, це було б смiшно, якби не було так сумно. Як не дивно, в цю брехню повiрило багато людей. Причому не лише в Росiї, що як раз не дивно, але й на Заходi. Володiючи великими ресурсами, Росiя веде повномасштабну iнформацiйну вiйну, в якiй Україна поступається навiть бiльше, нiж в вiйсковому вiдношеннi. Нещодавнiй голандський референдум в цьому сенсi є дуже показовим. Вiн став сигналом про те, що саме на цьому напрямку української державi варто зосередити найбiльшi зусилля. Як вiдомо, реальна перемога завжди починається з перемоги в головах. З огляду на це боротьба за мiзки стає ключовою, i на перший план виходить вмiння вести грамотну iнформацiйну полiтику. Поки що ситуацiя на цьому фронтi явно не на користь України – крiм перемоги Трампа в США, попереду свiтить перемога Марiн Ле Пен у Францiї, яка веде абсолютно популiстську передвиборчу кампанiю пiд гаслом au nom du peuple (в iм’я народу) i не приховує своїх симпатiй до Росiї.

Якою буде поведiнка Росiї в найближчому майбутньому? Що Україна зможе протиставити дiям свого пiвнiчного сусiда? Наразi питань набагато бiльше, нiж вiдповiдей. Мабуть, єдине, що можна стверджувати достеменно – попереду ще досить довгий шлях до остаточної перемоги над агресором. Але найголовнiше Україна вже зробила – довела своє право на незалежнiсть. Все iнше – вже дрiбницi.