Катерина Гольцберг: Журналісти благими намірами дорогу в пекло прокладають

Говорячи про підлітків, схильних до вчинення самогубства, одразу виникає асоціація з синіми китами. Ще рік тому про такі групи, як «Море китів», «Збуди мене в 4:20», «Біжи або помри», «f52» та інші, – ніхто не знав, але кількість самогубств серед дітей з кожним роком зростала (крім 2014, коли перестали враховувати Крим).

Ми звикли узагальнювати індивідуальні проблеми, бо так простіше. От і більшість вважають «групи смерті» першоджерелом появи суїцидальної поведінки. Дані ж Держстату вказують на інше: у 80% випадків причина дитячого самогубства – стосунки з близькими. Але тригером можуть стати навіть ЗМІ. Як відображати тему самогубств, щоб не спричинити появу нових жертв у лабетах смерті, розповіла член Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів Катерина Гольцберг на прес-конференції «Діти, соцмережі та “групи смерті”».

«Паніка, розпалена навколо «груп смерті», лише погіршує ситуацію. В 70-х роках минулого століття був поширений такий феномен, як ефект Вертера*. Масові самогубства породжувались інформацією в ЗМІ. Телебачення стало поштовхом появи цілої системи наслідування суїцидальних випадків. Тому ЗМІ повинні дуже обережно використовувати ту інформацію, яка подається ними:

-уникати деталей;

- боятися своїх фантазій;

- під час інтерв’ю уникати прямих запитань;

- писати про методи та способи допомоги дітям, а не про сам процес або про те, як потрапити у ці групи.

Часто трапляється так, що журналісти благими намірами дорогу в пекло прокладають. І, здавалося б, йдучи на допомогу, ведуть неправильну просвітню діяльність», — зазначає Катерина Гольцберг.

Довідка. «Ефект Вертера» або «синдром Вертера» — масова хвиля наслідуваних самогубств, які відбуваються після суїцидів, широко висвітлених телебаченням або іншими ЗМІ. Вперше в історії зв’язок із публікацією у пресі та самогубствами було прослідковано після видання роману Ґете “Страждання юного Вертера” у 1774 році. Головний герой застрелився через нещасне кохання. Незабаром з’явилося багато повідомлень про випадки самогубства.

За словами дитячого психолога, просвітня діяльність має бути направлена на батьків, а не на дітей. Журналістам потрібно роз’яснювати дорослим, як запобігти трагедії. Батьки мають володіти інформацією, з ким товаришує їхнє чадо, якого режиму дня дотримується, чим цікавиться, що любить, а кого/що ненавидить.

«Головне для дитини – відчувати батьківську увагу. Деяким підліткам достатньо лише почути 3 простих слова: “Я тебе люблю!”. Більшість батьків вимагають від своєї доньки чи сина високих результатів, дуже орієнтовані на успіх, на лідерство; і вважають, що ці прості слова треба заслужити. Дитина, яка кожного ранку чує, що її люблять, не стане учасником гри зі смертю».

Інший спосіб профілактики – навчити дітей правилам безпеки роботи в інтернеті. Головним засобом захисту дитини від психічного впливу соцмереж має бути критичне мислення. На жаль, жодна школа не навчає дітлахів теоріям еволюції, не розвиває критичність мислення. Учні догматично отримують інформацію. Вони лише переказують матеріал, уникаючи власних поглядів. «Ти маєш думати так, як думають інші. Ти маєш аналізувати твір, як написано у критиці. Кому цікавий твій погляд?» – такі правила диктують соціальні групи. Таким чином суспільство виховало людей з некритичним мисленням. Сучасні суперечки зводяться до: «– Ти дурень! – Шо? Сам дурень!» без аргументів. Тож, засобам масової інформації потрібно роз’яснювати батькам та викладачам, чому важливо навчити підлітків сумніватися, аргументувати свої думки.

«Куратори “груп смерті” намагаються витягти з жертв особисті дані. Якби підлітки ставили критичні питання, з ними б ніхто не хотів мати стосунки».

Соціальна реклама проти самогубств – недієвий спосіб. Говорячи дитині «Не ходи туди», вона обов’язково потрапить у заборонене місце. Журналістам слід говорити не «Куди не треба йти?», а показати орієнтир, куди потрібно рухатися.

Як зазначає Катерина Гольцберг, важливо показати дитині, що на світі є багато цікавих речей. Можна записати її до якогось гуртка. Складніше – з малозабезпеченими сім’ями. В Україні функціонують лише декілька безкоштовних позашкільних закладів, де може займатися малеча.

Журналісти мають сприяти створенню соціальних проектів, які б змогли зацікавити дітей. За своєю суттю гра «Розбуди мене в 4:20» — це квест. Чому б не замінити цю небезпечну забаву на невинні і цікаві розваги? Наприклад, квест-кімната «Таємниці да Вінчі». Саме тому, що такі розваги зараз є досить дорогим захопленням, підлітків тягне до доступних речей, такі як смартфон.

Нагадаємо, при створенні текстів про суїцидальні випадки, потрібно дотримуватись норм та принципів Міжнародної федерації журналістів, що стосуються відображення життя дітей у ЗМІ.