Під час останньої зустрічі з журналістами, представник України у Мінській контактній групі Віктор Медведчук натякнув на існування секретного плану щодо звільнення 50 українців, які зараз перебувають у полоні.
При цьому, колишній Глава Адміністрації президента
Леоніда Кучми відмовився озвучувати будь-які подробиці даного плану. Проте на
користь Медведчука говорять кілька аргументів.
На існування певного плану з обміну полоненими вказують
наступні обставини:
1. Ефективність роботи Медведчука в якості уповноваженого
представника України у переговорній групі. Лише за минулий рік з полону було
звільнено 27 громадян України. З них 24 перебували на території ОРДЛО, а 3 – у
Росії. Очевидно, що він міг звільнити таку кількість наших громадян лише за
наявності певного плану, який би дозволяв координувати роботу з обміну
полоненими.
2. Налагоджені сталі контакти Медведчука як з вищим
керівництвом РФ, так і з представниками ОРДЛО, які неодноразово називали саме
його єдиним представником України, з яким вони готові вести перемовини про
обмін полоненими. А будь-який план з обміну полоненими може бути реалізований
лише за умови довіри до «переговорників».
3. Методичне відстоювання Медведчуком положень,
закріплених у «Мінськими домовленостях», вимоги реалізації низки положень, що
закріплені у мирному плані. Зокрема, мова про амністію, конституційну реформу
та вибори як основи для врегулювання конфлікту. Послідовні вимоги втілення всіх
положень домовленостей про мир – це також необхідний елемент плану з обміну
полоненими.
4. Володіння точною інформацією щодо кількості полонених
та утримуваних. В своїх попередніх інтерв’ю Медведчук говорив про понад 100
осіб, яких розшукує українська сторона в ДНР-ЛНР, підкреслюючи, що він має
інформацію про місце перебування 55 з них. Очевидно саме ці біля 50 полонених і
є тими людьми, для звільнення яких опозиційний політик розробив свій секретний
план.
Але тоді виникає запитання про те, чому ж тоді Медведчук
не оголосить сам про власний план обміну полоненими, адже, очевидно, це лише
додало б йому «балів» у просторі публічної політики?
Деякі причини озвучує він сам.
Перш за все, це стосується необхідності тримати в
таємниці подробиці обміну полоненими, допоки він не відбувся, аби не зірвати
його проведення. Адже скільки було випадків, що необачні слова когось з
політиків або самопіарників зривали добре підготовлені операції, на які було
витрачено багато часу та зусиль.
Зрозуміло, що побоювання стосуються і родин полонених, котрі
і так переживають психологічний стрес, а тому не слід тероризувати їх
поширенням неперевіреної інформації.
Але, очевидно, окрім публічних причин, присутні ще і
причини, про які ніхто не поспішає говорити.
На жаль, у нас склалася традиція, коли деякі політики та
чиновники прагнуть «піаритися» на популярній
темі звільнення полонених. І нехай би піарилися, однак вони постійно допускають
«злив» інформації, внаслідок чого виникає ризик зриву самих операцій.
Далі, так само ні для кого не є секретом, що далеко не
всі українські політики зацікавлені у швидкому та мирному врегулюванні ситуації
на Донбасі.
Більше того, дехто з політичних діячів, очевидно,
пов’язує своє майбутнє саме із продовженням нинішнього військового конфлікту,
на який можна «списувати» власні політичні прорахунки та просто
непрофесіоналізм. А масштабний обмін полоненими – це шлях до зниження
напруження в суспільстві, спадання градусу агресії та створення підстав для подальшого
мирного врегулювання, адже обмін – це один з пунктів Мінських домовленостей.
Тому побоювання, що деякі політики свідомо прагнуть
зривати будь-які обміни полоненими саме з цих мотивів, є цілком обґрунтованими.
Отже, враховуючи наведені аргументи, є всі підстави
сподіватися, що вже найближчим часом новий план із звільнення полонених буде
реалізований. Принаймні, десятки українських родин, чиї близькі потрапили в
полон на Донбасі, сподіваються на це.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.