Людям набридло, що вони хотіли молитися за українську армію українською мовою, а їм священики казали, що на Україні йде громадянська війна і українська мова не благодатна.
Мене не часто можна побачити в церкві, хоч я і вважаю себе православним християнином, я часто не дотримуюсь того доброго, чого вчить релігія, іноді вчиняю не по-християнському... Та усе ж, я як і вся моя рідня прихожанин УПЦ. І як би мені того не хотілося, але Патріарх Кіріл (Гундяєв) очолює мою церкву.
Нажаль, мій патріарх не визнає мою націю (згадаймо його вислів про те, що в Україні він не відчуває себе «за кордоном». Він же не надає моїй церкві можливості стати автономною та погрожує їй анафемами та прокльонами.
Вже не перший рік ми є свідками розмов духовенства про «общую колыбель — единое отечество», «единый народ», «тысячелетнюю историю единства Церкви» та інші, подібні їм, велися та ведуться для доведення неканонічності відокремлення Української Церкви від Московського Патріархату шляхом заперечення національного та адміністративно-територіального принципів канонічного відокремлення Церков.
Українську Православну Церкву було підкорено під владу Московського Патріарха насильним, неканонічним актом. Це визнано в Томосі Константинопольської Патріархії.
Москва, боячись втратити останню надію на утримання Української Церкви під своєю владою і намагаючись залякати православних людей, береться за свою стару зброю: прокляття та анафеми. Це тільки свідчить про слабкість Московської Патріархії та її господарів, тому що вона не може навести жодного розумного аргументу для виправдання своїх «канонічних» дій.
Нас, громадян України, постійно та лукаво переконують з Москви, що представляють в нашій державі Українську Церкву, до того ж «найканонічнішу», «найістиннішу» й «найблагодатнішу». І ще й сміють на нас і дітей наших прокляття насилати?!!
Проблема Київського Патріархату — це не релігійна проблема. З погляду канонічного права в ній усе ясно: канонічноправної передачі Київської митрополії під юрисдикцію Московського Патріархату ніколи не було! Незаконно привласнене має бути повернуте. Проблема ця — імперська! І вирішення її має значення не тільки для України, а й для всього православного світу, а отже — й для кожного з нас!
Відокремлення Української Православної Церкви від Московської не є розколом, бо ніде, в жодному місці Святого Письма, в жодному правилі Вселенських Соборів не вказано, скільки і яких саме Патріархатів має бути в світі і які саме Церкви якому з них мають підпорядковуватись, тому «Общєй колибєлі" у нас із російським народом не було і не буде, як і КАНОНІЧНОЇ єдності. Отже, всі канонічні підстави для створення в Україні Української Православної Помісної Церкви у нас є. Ми — окремий народ. У нас своя суверенна Держава
Ми – українці і хочемо, щоб Церква в нашій Державі була по-справжньому Українською, а не такою, що злодійкувато ховається за «українською» вивіскою, навіть від своєї пастви, приховуючи свою належність до Московського Патріархату й свою залежність від чужої держави та її політики. Хочемо, щоб наша Церква співпрацювала з нами в утвердженні Української Державності, виховувала українських громадян патріотами України, а не дурманила їх пропагандою «єдіной і нєдєлімой», щоб Церква наша, як Українські Церкви по всьому світі, молилася «за Богом бережену Україну нашу, власті та військо наше», а не за якусь абстрактну — хтозна-яку і чию «страну» та за хтозна-чиє «воїнство». Хочемо, щоб Українська Церква разом з нами дбала про відродження нашої української мови, а не доводила пастві, що мова ця (зауважмо — державна мова) є «безблагодатной», «неканонічной» і взагалі — «улічной». А ще хочемо, щоб пастирі наші та ієрархи нашої Церкви шанували наш народ, нашу історію, нашу культуру і хоч трохи її знали...
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.