Короткий репортаж із кінця світу

Короткий репортаж із кінця світу

Пасажири хвилюються. Навіть незважаючи на те, що голос диктора звично сухий і спокійний.:

-  Пасажири! Проходьте швидше до вагонів. Не затримуйтесь біля дверей. Поступайтесь місцем інвалідам, людям літнього віку та пасажирам з дітьми.

Потяг набирає швидкість. Освітлена станція за кілька секунд зникає. За вікнами вагону темрява і пустота. У вагоні теж напівтемно, можливо, перегоріла одна з освітлювальних ламп чи її просто забули увімкнути. Людей багато, вони тиснуться ближче до середини вагону. Жінки і чоловіки, діти і пенсіонери, студенти, їхні викладачі, торговці, бізнесмени, водії, прибиральниці, політики та їх охоронці…

Зі щоків чоловіка років п’ятдесяти капає піт. Він нервово витирає його рукавом нової білої сорочки, ще дві хвилини тому чистої. Від дорогого швейцарського годинника у цей час падають зайчики на скло дверей, до яких «не притулятися». Шкіряний портфель чоловіка стоїть на підлозі у кутку. Про нього забули.

Старенька бабуся традиційно «нависає» над підлітком. Врешті-решт  ніби випадково зачіпає його важким пакетом. Із пакету випадають на підлогу червоні яблука і розкочуються по вагону. Тоді хлопець на якусь мить підводить очі і дивиться крізь стареньку. Здається, іншого разу він би обов’язково поступився їй місцем, але не сьогодні.

Скавучання білого пуделя на руках у заживо забальзамованої дами зливається зі скрипом гальм старого потяга. Пудель смикається і хоче на землю, не розуміючи, що земля під ногами його хазяйки несправжня і постійно втікає. Він благально лиже кістляві пальці, що стискають його все сильніше і сильніше.

Найближче до дверей стоїть сивобородий священик. Він спокійний і зосереджений, принаймні, настільки, щоб не відразу вдалося розгледіти цілком удавану  його умиротвореність, таку, що буває тільки у людей, котрі зрозуміли, якого великого обману зазнали вони, очікуючи, здавалось, добре відомого. Священик тримає у руках Біблію, може, лише для того, аби втримати у спокої останні хвилини свого очікування. Зрештою, відвертається від дверей – невідворотність вбиває у ньому волю до будь-якого короткочасного сумніву

Навпроти священика обійнявшись цілуються хлопець і дівчина. Для них у вагоні нікого не існує,сьогодні на них точно ніхто не зверне уваги. Головне не розплющувати очі - тоді все буде по-справжньому.  Так само як у дітей, що граються у найдальшому кутку вагона. Маленька дівчинка пробує вихопити водяного пістолета у маленького хлопчика, а той, відчуваючи власну фізичну перевагу, бризкає по ній водою і голосно сміється. І дівчинка сміється – ще не вміє ображатися.

Потяг гальмує. Голосно стукають колеса, голосніші за них лише серця пасажирів. Свист гальм замінюється повною тишею із відсутністю подихів.

- Станція «Вічність» оголошує диктор. Звільніть, будь ласка, вагони. Потяг далі не їде.