Головне - не боятись, діяти

Навесні 1986 року у Криму стояла неабияка спека. За квітень земля встигла швидко прогрітися, а сонячне проміння вже набридло городянам.

Володя Чернов, молодий працівник атомної електростанції вирішив поголитися наголо - такий собі радикальний метод боротьби зі спекою. Коли сусід побачив Вову, то одразу ж запитав: "Ти уже знаєш?". Хлопець не розумів про що йде мова і лишень пожимав плечима. Йшлося про аварію на ЧАЕС. За декілька тижнів Володю відправили до самого її епіцентру. Там навколо ніхто не розумів, що таке радіація, але від одного слова молодиків трохи трусило. Володимир потрапив до групи вторинної дезактивації. Виявилось, що під час спроб загасити пожежу льотчики не дивились, куди вони викидали пісок і свинець, а тому зруйнували частину блока. Саме її розчищав Вова. Час прямого контакту з радіоактивними речовинами обмежений. Рівень радіації сягав 2 кілорентгени. Це створювало дивний фізичний ефект камери Вільсона - від такого високого радіоактивного рівня в очах з'являлися іскри. Стояв сильний запах озону, трохи паморочилось у голові. "Це нагадає сонячний удар. Майже такі ж відчуття". Володимир працював старанно, з часом його помітили та взяли до відділу інформації та міжнародних зв'язків урядової комісії. Хлопець отримав цілих два полки солдат, якими мав керувати. Часто "платив за роботи рентгенами": солдат мав напрацювати певну норму радіаційного зараження. За гарне виконання певних робіт у документації Володимир записував набагато вишу радіацію та відпускав хлопців. Утім багато інших ліквідаторів поводились інакше і обманювали солдат. “Це був дуже жорстокий час ”. Колись приїхала делегація ябакусі - жертв ядерного спалаху у Хіросімі. Комісія мала "пасти їх", аби не лізли куди не треба та не побачили чогось зайвого. Під час званих вечерь багато пили, не дивлячись на всякі сухі закони. На одному застіллі молодий ліквідатор запитав японського лікаря щодо впливу алкоголю на радіоактивне зараження. Японець згадав історію: під час вибуху він був у самому епіцентрі, робив операцію із своїм колегою. Коли стало зрозуміло, що відбувається лікар-асистент порадив випити: мовляв, спирт є протектором, захищає клітину від радіації. Випили майже весь спирт зі сховища. Лікар-асистент помер у 90 років, а інший розповів цю історію, коли йому було вже 85… Вова лишень посміхався та налив нову чарку. Вова і сьогодні спокійно до всього ставиться. Каже, що люди помирають не від радіації, а від страху. Хоча сам пережив променеву хворобу, про яку згадує, як про застуду чи головний біль - без особливої драми. Взагалі, Володя не сильно боявся ЧАЕС. У 1989 навіть привіз туди свою дружину - працювати секретарем. Аварія не стала переламним етапом у його житті. Він не впав у депресію чи не страждає від болю минулого. Довгий час працював картографом. Каже, майже всі нові запорізькі мапи належать його роботі, там можна десь в куточку унизу побачити його фото. Зараз став відеоблогером. Володя пише і співає пісні про Чорнобиль. Також має свій канал про свого маленького сина, якому лише 6. На іншому каналі розповідає про йогу та дозвілля тим, кому за 50. Якщо би мав шанс повернутись назад і щось змінити у своєму житті, то все залишив би, як і було. “ Головне - не боятись, діяти…”