І сонце усміхалося поверненню воїнів

1 батальйон 72-ї ОМБР у повному складі повернувся до Білої Церкви

 Навіть погода змилостивилася над білоцерківцями і подарувала грішній землі янгольський, сонячний ранок.До цих хлопців неодноразово приїжджали із гуманітарними вантажами. Їжа, поліетиленова плівка, модеми, білизна... Багато чого завозилося захисникам, навіть батюшку запросили на минулорічну Пасху й готові були возити ще, аби тільки тримали козаки оборону.Ще й 8 ранку не настала, як до вокзалу з різних мікрорайонів міста почали збиратися учні білоцерківських шкіл. В руках букети весняних квітів. Серед усміхнених груп можна було помітити начальника управління освіти Юрія Петрика, директора колегіуму Галину Склярову, директора ЗОШ №6 Ніну Верис.Тут же готувалося до зустрічі батальйону командування бригади: полковник Соколов, підполковник Бухановський, інші офіцери. Згодом приїхав мер міста Геннадій Дикий, голова Білоцерківської РДА Вадим Маршалок, протоієрей УПЦ КП Микола Гопайнич, настоятель храму св. Іллі Муромця УПЦ МП Димитрій Марандюк.Родичів військовослужбовців було небагато. Одна сім'я зустрічає сина. Біля них бігає онук. Батько говорить: "Два роки служить. Особливо про службу не розказував, але..." На очі чоловіка набігають сльози і він поспіхом відвертається.На вокзальному пероні можна побачити не лише родичів і школярів, але й волонтерів. Хтось відвозив таку необхідну «гуманітарку» в бойові підрозділи, а хтось зустрічав бійців тут, у Великій Україні.-  До нас приходять по допомогу в крайньому випадку, коли є постійна роздратованість, неможливість спокійно спати, підвищена тривожність, - говорить керівник Центру відновлення та адаптацій військовослужбовців та їх родин Марина Сириця. – Такі аномалії виникають через бойову втому, фізіологічні особливості, коли спати доводилося по дві години і виник «біологічний годинник» і алкоголізація, як засіб зняти стрес і розслабити тіло. Після алкоголю накопичується злість, розчарування, агресія. Виникає нерозуміння між подружжям і члени сім’ї живуть поруч, але не живуть разом. Хочеться всіх максимально залучити до реабілітаційної програми. Та і волонтери вже морально «вигорають».Не знаємо, чи потрібна буде командирові 1 батальйону реабілітація у вищезазначеному центрі. Навряд, адже його зустрічали хлібом і сіллю і неабихто, а герой народних анекдотів, але насправді рідна людина – теща. Насправді хлібом був м’ясний пиріг, та хіба це змінює цінність знаку уваги?-  Він у нас такий, що не може спокійно вдома сидіти. Бува приїде додому, а наступного дня вже телефонує своїм бійцям, а вони йому. Так і не змовкає телефон – схвильовано говорить жінка, підвищуючи голос (машиніст транзитного потягу зрозумів урочистість моменту і відсалютував довгими і короткими гудками). Вона перехоплює погляд спрямований на таріль з пирогом, який, ніби авіаносець ескортом, оточений пиріжками. – Це не лише зятю, а й хлопцям, нехай смакують.Тим часом з гучномовців лунає голос, який сповіщає про прибуття на першу колію вантажного потягу. Усі розуміють – наші приїхали. Сталева змія поволі вповзає на станцію. Оркестр починає грати марш. За тепловозом тягнуться платформи із БМП. Гусениці у засохлій донецькій багнюці, метал екранів, які прикривають підтримуючі катки ходової частини бойових машин, пом’ятий і закіптюжений вихлопними газами. Видно, що машини прийшли з позицій.Ешелон зупиняється і на пероні виходять військовослужбовці. На обличчях трохи ніякові й здивовані посмішки. Дехто виходить зі зброєю. Бійців обступають, обнімають, цілують. З півдесятка чоловік ведуть за собою собак невизначеної породи. Один із песиків, Патрон, почувається зіркою, бо його обступили оператори. На команду хазяїна Патрон подає голос і люб’язно позує.Солдати виходять на площу перед вокзалом і шикуються. З вітальним словом до них звертаються міський голова Геннадій Дикий і очільник району Вадим Маршалок. Птім комбриг Василь Соколов виголошує коротку промову і просить вшанувати полеглих побратимів хвилиною мовчання. За тим повідомляє, що батальйон представлятиме Україну під час міжнародний військових навчань. Тому трохи відпочинку і тренування, тренування, тренування. А щоб хлопці не брали дурного в голову і поганого в рот, їм напутнє слово говорить Димитрій Марандюк (УПЦ МП) і Микола Гопайнич (УПЦ КП). Гопайнич для гарантії закріплює сказане освяченням святою водою.Лава розсипається і воїни знову потрапляють в обійми рідних та друзів. «Привіт, аватари!» - фамільярно гукає до групи вояків моднострижений молодик в окулярах і з величезним букетом квітів. Замість того, щоб негайно приступити до биття скла в окулярах прямо на обличчі нахаби, солдати хапають хлопця в обійми. Такі вони зустрічі побратимів. А неподалік трьом жінкам в одностроях дарують квіти солдати. Це кухарі. «Унас не було такого, щоб хтось відмовлявся від їжі, - жартують вони фотографуючись з усіма охочими, - є наказ і всі їли!»Неподалік від них ледь випустив тата з обіймів хлопчик. Його радість було видно ще на пероні, коли він кинувся на шию високому військовому і хвилин п’ять провисів в обіймах татуся.-  Тато прослужив на Сході більше року і я його дуже чекав. Вірю, що Україна переможе, - радісно розказує Єгор Чабала. - В тата скоро День народження, йому виповниться 37 років і ми підготували йому подарунок відповідно до його позивного. А звали тата «Вікінг»! От і добре, що хоч ці «Вікінги», «Орли», «Фаготи» та інші повертаються додому. Але ж скільки їх ще залишаються на позиціях. І все через великодержавну дурню сусіднього народу, якому «щастить» на тиранів, людоненависників і карликів з бонопартистськими замашками. Але Україна ламала хребти імперіям і цього разу обов’язково вистоїть. А ми віддамо шану полеглим і дочекаємося живих. А хто заїкнеться: «Ми вас туди не посилали!», той має помандрувати «за Можай»